03 липня 2014 року Справа № 906/1831/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддяДроботова Т.Б.,
суддіБакуліна С.В., Яценко О.В.
розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 року
у справі№ 906/1831/13
господарського судуЖитомирської області
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Гранітненської селищної ради
прозобов'язання укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:ОСОБА_4, ОСОБА_5 дов. № 2140 від 27.09.2013 року,
- відповідача:не з'явився
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4) звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Гранітненської селищної ради про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.02.2014 року у справі № 906/1831/13 в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_4 відмовлено.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_4 звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 03.02.2014 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 року у справі № 906/1831/13 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 03.02.2014 року - без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 19.11.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року у справі № 910/19707/13, а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 649 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 181 Господарського кодексу України.
Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 24.06.2014 року № 03-05/875 для розгляду касаційної скарги у справі № 906/1831/13 у зв'язку з виходом з відпустки судді Ходаківської І.П., завантаженістю суддів Дроботової Т.Б., Волковицької Н.О., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.06.2014 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд касаційної скарги відкладено до 03.07.2014 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання
Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 01.07.2014 року № 03-05/930 для розгляду касаційної скарги у справі № 906/1831/13 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Ходаківської І.П., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Дроботова Т.Б., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).
03.07.2014 року на адресу Вищого господарського суду України від відповідача надійшла заява про розгляд касаційної скарги за його відсутності, яке задоволено колегією суддів.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить нежитлова будівля кафе-магазину, розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 5299 від 08.11.2007 року.
16.01.2008 року рішенням Гранітненської селищної ради Малинського району № 116 (з урахуванням змін, внесених рішенням селищної ради № 84 від 30.06.2011 року) ФОП ОСОБА_4 надано дозвіл на викуп земельної ділянки несільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1 площею 0, 0345га; вирішено укласти угоду з ФОП ОСОБА_4 про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки в розмірі 10 % вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки та укласти договір на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0, 0345 га по АДРЕСА_1, яка передана в оренду ФОП ОСОБА_4 із землевпорядною організацією, визначеною на конкурсній основі.
Господарськими судам попередніх інстанцій встановлено, що селищна рада та ФОП ОСОБА_4 20.07.2011 року уклали Договір про сплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки № 1, згідно п. 1.1. якого ФОП ОСОБА_4 сплачує авансовий внесок в рахунок ціни земельної ділянки площею 0, 0345 га за адресою: АДРЕСА_1. Ціна земельної ділянки буде визначена на підставі експертно-грошової оцінки земельної ділянки, замовником якої буде Селищна рада. Вбачається, що ФОП ОСОБА_4 згідно квитанції від 29.07.2011 року сплатила селищній раді авансовий внесок в сумі 7 706, 37 грн.
18.04.2012 року рішенням селищної ради вирішено: прийняти до відома експертну грошову оцінку на земельну ділянку несільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1 площею 0, 0345 га для комерційного використання в сумі 14 297 грн. з розрахунку 41 грн. 44 коп./м. кв.; продати ФОП ОСОБА_4 земельну ділянку несільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1 площею 0, 0345 га для здійснення комерційної діяльності; затвердити ціну продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 в сумі 68 241, 60 грн.; ФОП ОСОБА_4 укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки з Гранітненською селищною радою в місячний термін з дня отримання повідомлення про прийняття сесією селищної ради позитивного рішення щодо викупу даної земельної ділянки та посвідчити його нотаріально.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 18.03.2013 року у справі № 15/5007/1236/12 пункти 3 та 4 вказаного вище рішення № 160 Селищної ради від 18.04.2012 ради - скасовано.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 26.06.2013 року селищною радою прийнято рішення № 259, яким затверджено Звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0, 0345 га, що орендується ФОП ОСОБА_4 для комерційного використання за адресою: АДРЕСА_1.
Судами досліджено, що ринкова вартість земельної ділянки площею 345 м. кв., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, згідно Звіту з експертної грошової оцінки земельної ділянки від 01.02.2013 року становить 16 819 грн. без ПДВ.
01.08.2013 року рішенням селищної ради "Про продаж земельної ділянки по АДРЕСА_1" №261, зокрема визначено ціну продажу земельної ділянки комерційного використання площею 0, 0345 га по АДРЕСА_1 в сумі 40 000 грн. з розстроченням платежу на один рік.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.09.2013 року у справі № 906/1162/13 визнано незаконним і скасовано рішення Гранітненської селищної ради № 261 від 01.03.2013 року та зобов'язано селищну раду розглянути питання викупу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0, 0345 га по АДРЕСА_1 із ФОП ОСОБА_4
Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.10.2013 року у справі № 906/1349/13 у задоволенні позову ФОП ОСОБА_4 до Селищної ради про зобов'язання вирішити питання викупу земельної ділянки, виконавши умови договору № 1 від 20.07.2011 року, за ціною, визначеною експертною грошовою оцінкою (16 819 грн.) із врахуванням сплаченого авансового внеску (7 706, 37 грн.), оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що пропозиції розглянути проект договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, які вбачаються із заяви ФОП ОСОБА_4 від 28.10.2013 року - прийняті селищною радою до розгляду, про що 28.11.2013 року повідомлено позивача, проте листом № 41 від 10.12.2013 року виконком Гранітненської селищної ради фактично усунувшись від розгляду заяви, - повідомив позивача про відсутність в межах смт. Гранітне земельної ділянки за адресою, помилково вказаною ФОП ОСОБА_4 як "АДРЕСА_2", замість "АДРЕСА_1".
Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Аналогічні положення містяться і в статті 377 Цивільного кодексу України.
За приписами ст. 127 Земельного кодексу України органи державної влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 128 Земельного кодексу України передбачено, що продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Положеннями п. 34 ст. 26, ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплено, що питання про надання земельної ділянки є виключним правом ради, а питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Як досліджено судами попередніх інстанцій, згідно п. 2 рішення Гранітненської селищної ради № 160 від 18.04.2012 року передбачено продати ФОП ОСОБА_4 земельну ділянку несільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1 в межах селища Гранітне площею 0, 0345 га для здійснення комерційної діяльності.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що за наслідками розгляду справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо оскарження (визнання незаконними) прийнятих ними актів з питань, пов'язаних з наданням земельних ділянок у власність чи в користування суб'єктам господарської діяльності (про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи в користування, у продажу земельної ділянки, у наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо) господарський суд залежно від характеру спору може зобов'язати названі органи виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства, зокрема розглянути в установленому для даного органу порядку питання, яке стосується предмета спору. Водночас, суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів стосовно того, що господарський суд не вправі приймати рішення про спонукання органу місцевого самоврядування продати земельну ділянку позивачу за конкретно визначеною ціною.
Крім того, як досліджено судами попередніх інстанцій, 28.10.2013 року ФОП ОСОБА_4, вважаючи, що 20.07.2011 року між сторонами укладено попередній договір щодо купівлі-продажу земельної ділянки, звернулась до селищної ради з проханням розглянути проект договору купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 та укласти договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.
За приписами ст. 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.
Відповідно до ст. 635 Цивільного кодексу України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
За таких обставин, обґрунтованим є висновок судів про те, що в силу ст. 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, однак судами встановлено, що договір про сплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки № 1 від 20.07.2011 року сторонами укладено у простій письмовій формі, а тому за своїм характером він не є попереднім договором, позаяк не узгоджує усіх істотних умов: обов'язку Селищної ради укласти договір купівлі-продажу у певний строк, за певну ціну.
Крім того, згідно ст. 1 ГПК України право особи звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способом захисту є відповідні заходи, які дають об'єктивні підстави особі відновити становище, яке існувало до порушення, захистити свій інтерес або запобігти правопорушенню.
Тому у разі, коли обраний спосіб не є таким, що спричинятиме поновлення порушених прав суд не має правових підстав для задоволення позовних вимог.
Способи захисту порушеного права визначено ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Серед способів захисту, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 року у справі № 6-110цс12.
Таким чином колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновоком судів попередніх інстанцій про те, що обраний ФОП ОСОБА_4 спосіб захисту права шляхом зобов'язання селищної ради укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, виконавши умови договору № 1 від 20.07.2011 року, за ціною визначеною експертною грошовою оцінкою (16 819 грн.) із врахуванням сплаченого авансового внеску (7 706, 37 грн.) та нотаріально посвідчити вказаний договір - не відповідає встановленим законодавством способам захисту права, не визначений договором і не передбачений іншими правовими положеннями законодавчих актів.
Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.
За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 року у справі № 906/1831/13 залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 року у справі № 906/1831/13 залишити без змін.
Головуючий суддяТ.Б. Дроботова
СуддіС.В. Бакуліна
О.В. Яценко