03 липня 2014 року Справа № 910/19707/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддяДроботова Т.Б.,
суддіБакуліна С.В., Яценко О.В.
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада-2"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року
у справі№ 910/19707/13
господарського судуміста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рада-2"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"
провизнання недійсним умов договору та стягнення 12 112, 37 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:Воронюк Н.П. дов. №20/12 від 20.12.2013 року,
- відповідача:Гогітідзе В.Ф. дов. № 17 від 20.08.2013 року
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада-2" (далі за текстом - ТОВ "Рада-2") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (далі за текстом - ТОВ "Євро-Реконструкція") про визнання недійсним умов договору та стягнення 12 112, 37 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2013 року у справі № 910/19707/13 в задоволенні позовних вимог ТОВ "Рада-2" відмовлено.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Рада-2" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року у справі № 910/19707/13 апеляційну скаргу ТОВ "Рад-2" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 року - без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Рада-2" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року у справі № 910/19707/13, а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 6, 228 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 01.07.2014 року № 03-05/925 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/19707/13 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Ходаківської І.П., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Дроботова Т.Б., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.07.2012 року між ТОВ "Євро-Реконструкція" та ТОВ "Рада 2" було укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, відповідно до п. 1.1. якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю по вул. Ревуцького, 9 теплову енергію у вигляді гарячої води у період з 01.07.2012 року по 30.06.2013 року у кількості 3 967, 384 Гкал.
Положеннями п. 5.2. вказаного вище Договору сторони погодили, що у випадку встановлення приладів обліку не на межі балансової належності до спожитої теплової енергії, що врахована приладами, додаються теплові втрати на ділянці від межі балансової належності до місця встановлення приладів обліку.
Згідно п. 6.3. Договору покупець сплачує енергопостачальній організації, зокрема, за теплові втрати відповідно до п. 5.2. договору.
Положеннями п. 11.1. Договору сторони визначили банківські реквізити енергопостачальної організації.
Так, судами досліджено, що предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним п. п. 5.2., 6.3., 11.1. Договору та повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 12 112, 37 грн., зокрема позивач вказує, що чинним законодавством не передбачено встановлення тарифу за теплові витрати, а самі теплові витрати від межі балансової належності до приладів обліку споживачем враховані в тарифі на постачання теплової енергії у вигляді "втрати ресурсів".
Крім того, позивач вказав, що частини умов договору не відповідає вимогам ст. ст. 13 та 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п. 1 та п. 18 Порядку формування тарифів на теплову енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 року, п. 2.6 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою Національної комісії з регулювання у сфері комунальних послуг № 2782 від 10.08.2012 року та п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №2782 від 10.08.2012 року. Крім того, позивачем зазначено, що спірний договір укладено ним під впливом тяжкої обставини.
Також, позивач вказав, що зазначений у договорі поточний рахунок енергопостачальної організації не є поточним рахунком із спеціальним режимом використання у розумінні п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1082 від 03.12.2008 року.
За приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст правочину, у тому числі договору, не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Вказаною статтею Цивільного кодексу України закріплено положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від положень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством.
За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно недоведеності позивачем наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність оскаржуваних умов договору та не наведено фактів порушення умовами п. п. 5.2., 6.3. та 11.1. Договору від 02.07.2012 року приписів законодавства.
Також, судами досліджено, що даний спір фактично виник після винесення судового рішення у справі № 910/11433/13 про стягнення з позивача (у даній справі) на користь відповідача (у даній справі) 247 650, 72 грн. боргу за спожиту теплову енергію, пені, інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, однак, як вірно вказано судами, наявність у позивача певного матеріального інтересу для зменшення власних витрат на утримання будівлі не може бути підставою для визнання недійсними окремих положень укладеного сторонами у справі договору.
Крім того, як встановлено судами, позивачем не доведено наявності фактичних підстав для застосування правових наслідків, встановлених ст. 233 Цивільного кодексу України, оскільки наявність у позивача юридичного обов'язку (який базується на іншому господарському договорі з третьою особою) укласти договір на постачання теплової енергії не є тяжкою обставиною.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними пунктів 5.2., 6.3. та 11.1. Договору від 02.07.2012 року.
Крім того, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 12 112, 37 грн. безпідставно набутих грошових коштів, оскільки позивачем не доведено жодним доказом наявності у нього права на отримання цих коштів від відповідача.
Безпідставними є доводи скаржника стосовно того, що чинним законодавством не передбачено встановлення тарифу за теплові витрати з огляду на наступне.
Згідно ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 2 п. 7.2.43. Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених Міністерством палива та енергетики від 14.02.2007 року № 71 у разі організації вузла обліку не на межі розділу теплових мереж розрахунок за теплову енергію здійснюється з урахуванням втрат на ділянці мережі від межі розділу до місця установки розрахункових приладів.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що вузол обліку тепла для будівлі по вул. Ревуцького, 9, в м. Києві знаходиться не на межі розподілу теплових мереж, а тому умовами договору правомірно передбачено теплові втрати, при цьому, робочим проектом 07/10-9/1, згідно якого і збудовано систему теплопостачання зазначеного вище будинку, передбачено втрати теплової енергії з витоком з поверхні трубопроводів.
Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.
За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рада-2" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року у справі № 910/19707/13 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року у справі № 910/19707/13 залишити без змін.
Головуючий суддяТ.Б. Дроботова
СуддіС.В. Бакуліна
О.В. Яценко