03 липня 2014 року Справа № 910/24670/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддяДроботова Т.Б.,
суддіБакуліна С.В., Яценко О.В.
розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Континент"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 року
у справі№ 910/24670/13
господарського судуміста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Континент"
доКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"
провизнання не дійсним договору
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:Солдатенко О.Г. дов. № 15/11 від 15.11.2013 року,
- відповідача:Тарапон С.С. дов. № 196-18/КР від 08.01.2014 року
Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Континент" (далі за текстом - ТОВ НВФ "Континент") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (далі за текстом - КП "Київреклама") про визнання не дійсним договору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року у справі № 910/24670/13 в задоволенні позовних вимог ТОВ НВФ "Континент" відмовлено.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ НВФ "Континент" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 року у справі № 910/24670/13 апеляційну скаргу ТОВ НВФ "Континент" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року - без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ НВФ "Континент" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 року у справі № 910/24670/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 203, 215, 356, 361, 761 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України.
Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 01.07.2014 року № 03-05/926 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/24670/13 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Ходаківської І.П. та завантаженістю судді Волковицької Н.О., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Дроботова Т.Б., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.06.2012 року ТОВ НВФ "Континент" та КП "Київреклама" уклали договір № 68/12 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, за умовами якого на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце (-я) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), дозволу (-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого (-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розповсюдження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями, а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.
Положеннями п. п. 1, 2, 3, 4 вказаного вище Договору сторони погодили, що адресних програм на право тимчасового користування № 2 та № 4 до договору № 68/12, які є невід'ємними частинами договору, розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцем (-ями) за адресою (-ами): рекламна вивіска, напис на будинку, заг. пл. 1, 8000 кв. м., за адресою: Святошинський р-н, вул. Якуба Коласа, 10; рекламна вивіска, напис на будинку, заг. пл. 3, 9600 кв. м., за адресою: Святошинський р-н, вул. Якуба Коласа, 10; рекламна вивіска, напис на будинку, заг. пл. 3, 9600 кв. м., за адресою: Святошинський р-н, вул. Якуба Коласа, 10; рекламна вивіска, напис на будинку, заг. пл. 3, 9984 кв. м., за адресою: Святошинський р-н, вул. К. Уборевича, 23.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.
Судами досліджено, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним посилаючись на те, що надання місць для розміщення зовнішньої реклами у користування розповсюджувачам зовнішньої реклами є прерогативою саме власників (або уповноважених ними органів) таких місць (будинків, споруд тощо), а власником вищезазначених нежитлових приміщень, на фасадах яких розташовані рекламні вивіски являється позивач.
Згідно положень ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами визначені Законом України "Про рекламу", відповідно до ст. якого зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг. При цьому, розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу" передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється; зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).
Згідно п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні, транспортні та інші послуги.
За приписами ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідної територіальної громади.
Згідно з Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу надані дозволи на розміщення рекламних засобів та укладений договір на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів.
Також, судами досліджено, що згідно договору купівлі-продажу, на праві власності позивачу належать лише частина нежитлових приміщень у будівлях, які в свою чергу знаходяться на балансі та обслуговуванні комунальних підприємств, зокрема КП "Київжитлоспецексплуатація", що підтверджується розпорядженням КМДА № 1112 від 10.12.2010 року "Про питання організації управління районами в м. Києві", а тому безпідставними є доводи скаржника про те, що судами не встановлена належність будинків, на яких розміщена реклама, до комунальної власності територіальної громади м. Києва.
Крім того, судами встановлено, що позивач не набував права власності на конструктивні елементи будинку, в тому числі фасад, а лише на внутрішню нежитлову площу, а тому суди дійшли вірно висновку про безпідставність посилань позивача на те, що належні йому на праві власності приміщення, дають право вважати, що часина фасадів та інших конструктивних елементів будинку також належать йому на праві власності і відповідно наявні підстави для визнання договору недійсним.
Згідно положень ст. ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10.12.2010 року № 1112 "Питання організації управління районами в місті Києві" визначено, що будинки за адресами вул., Командарма Уборевича 23 та Якуба Коласа 10 відносяться до сфери управління та на праві господарського відання КП "Київжитлоспецексплуатація", перебувають в комунальній власності територіальної громади міста Києва, а позивачу належить на праві приватної власності лише частини приміщень, що знаходяться у вказаних будинках.
Також, судами вірно зазначено, що невиконання позивачем зобов'язань за договором не свідчить про невідповідність укладеного договору нормам чинного законодавства.
Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.
За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Континент" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 року у справі № 910/24670/13 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 року у справі № 910/24670/13 залишити без змін.
Головуючий суддяТ.Б. Дроботова
СуддіС.В. Бакуліна
О.В. Яценко