01 липня 2014 року Справа № 910/8322/13
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіЄвсікова О.О.,
суддівГольцової Л.А.,
Кролевець О.А.,
розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтахімпроект"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 р. (головуючий суддя Станік С.Р., судді Власов Ю.Л., Сулім В.В.)
у справі№ 910/8322/13 Господарського суду міста Києва
за позовомПублічного акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтахімпроект"
доОСОБА_4 (акціонера Публічного акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтахімпроект")
прозобов'язання вчинити дії,
за участю представників:
позивачаСупрун С.В.,
відповідачаОСОБА_4,
Публічне акціонерне товариство "Український інституту по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії, а саме: зобов'язати акціонера ОСОБА_4 виконати свій обов'язок з надання розпорядження зберігачу ПАТ Комерційний банк "Надра" на зарахування придбаних ОСОБА_4 14383 акцій ПАТ "Укрнафтохімпроект" за реєстраційним номером випуску цінних паперів 221/1/2012-Т від 20.11.2012 р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2014 у справі № 910/8322/13 позовні вимоги задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 р. рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2014 р. у справі № 910/8322/13- скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", ст. 29 Закону України "Про акціонерні товариства", ч. 3 ст. 5 Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості обігу цінних паперів в Україні", ЦК України, ст. 33, 34 ГПК України.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.09.2012 р. відбулись загальні збори Публічного акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроет" (далі - Товариство), на яких було прийнято рішення про збільшення розміру статутного капіталу на 8.122.044,00 грн. за рахунок додаткових внесків шляхом закритого (приватного) розміщення додаткових 32488176 штук простих іменних акцій існуючої номінальної вартості 0,25 грн. кожна.
Згідно з протоколом позачергових загальних зборів № 26 від 21.09.2012 р. акціонери Товариства користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску у кількості, пропорційній частці належних їм акцій в статутному капіталі Товариства на 21.09.2012 р.; строк реалізації переважного права - з 29.10.2012 р. по 16.11.2012 р.
Вказане рішення було прийнято більш як 3/4 голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах, що підтверджується протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Товариства № 26 від 21.09.2012 р.
Відповідачем як акціонером Товариства 11.10.2012 р. було подано заяву від 09.10.2012 р. про переважне право на придбання 14.383 простих акцій номінальною вартістю 0,25 грн.
Як встановлено судами, відповідач 15.11.2012 р. повністю оплатив вартість придбаних 14.383 штук акцій на суму 3.595,75 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" умовою переходу права власності на оплачені акції Товариства кількістю 14.383 штук до відповідача є зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача.
Для зарахування цінних паперів на рахунок у ПАТ "Комерційний банк "Надра" відповідач відповідно до положення "Про депозитарну діяльність", затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 р. № 999, мав подати розпорядження на зарахування таких цінних паперів на свій рахунок.
Однак вказаний дій відповідачем зроблено не було.
У цьому зв'язку позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача виконати свій обов'язок з надання розпорядження зберігачу (ПАТ "Комерційний банк "Надра") на зарахування придбаних нам акцій.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що для зарахування цінних паперів на рахунок у ПАТ "Комерційний банк "Надра" відповідач мав подати розпорядження на зарахування таких цінних паперів, адже обов'язок відповідача з подання відповідного розпорядження на зарахування таких цінних паперів випливає зокрема з приписів п. 7 розділу VІ Положення "Про депозитарну діяльність", затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 р. № 999, ч. ч. 2 та 5 ст. 32 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок".
На думку колегії суддів, місцевий суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦК України акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
Згідно з приписами ч. 1 та 3 ст. 15 Закону України "Про акціонерні товариства" статутний капітал товариства збільшується шляхом підвищення номінальної вартості акцій або розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства із залученням додаткових внесків здійснюється шляхом розміщення додаткових акцій. Переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством, діє лише в процесі приватного розміщення акцій та встановлюється законодавством.
Виходячи зі змісту ч. 1 - 3 ст. 27 Закону України "Про акціонерні товариства" переважним правом акціонерів визнається право акціонера - власника простих акцій придбавати розміщувані товариством прості акції пропорційно частці належних йому простих акцій у загальній кількості простих акцій. Переважне право надається акціонеру - власнику простих акцій у процесі приватного розміщення обов'язково, в порядку, встановленому законодавством. Акціонер, який має намір реалізувати своє переважне право, подає акціонерному товариству в установлений строк письмову заяву про придбання акцій та перераховує на відповідний рахунок кошти в сумі, яка дорівнює вартості цінних паперів, що ним придбаваються. У заяві акціонера повинно бути зазначено його ім'я (найменування), місце проживання (місцезнаходження), кількість цінних паперів, що ним придбаваються. Заява та перераховані кошти приймаються товариством не пізніше дня, що передує дню початку розміщення цінних паперів. Товариство видає акціонеру письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості цінних паперів.
Статтею 29 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що акціонери зобов'язані: дотримуватися статуту, інших внутрішніх документів акціонерного товариства; виконувати рішення загальних зборів, інших органів товариства; виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі пов'язані з майновою участю; оплачувати акції у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені статутом акціонерного товариства; не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, у тому числі обов'язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання. Акціонери можуть також мати інші обов'язки, встановлені цим та іншими законами.
Відповідно до п 6.6.5 Статуту Товариства акціонер у строки та в порядку, що встановлені загальними зборами товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій, на придбання яких він подав заявку під час розміщення акцій. Наслідки несплати акціонером вартості таких акцій визначається умовами укладеного з ним договору купівлі-продажу акцій та рішенням загальних зборів. До моменту затвердження результатів розміщення акцій органом товариства, уповноваженим приймати таке рішення, розміщені акції мають бути повністю оплачені.
Як зазначалось вище, 11.10.2012 р. відповідачем як акціонером Товариства було подано заяву від 09.10.2012 р. про переважне право на придбання 14.383 простих акцій номінальною вартістю 0,25 грн.
Тобто, внаслідок направлення заяви про бажання реалізувати своє переважне право на придбання 14.383 простих іменних акцій у відповідача виник обов'язок з оплати таких акцій номінальною вартістю 0,25 грн. (на загальну суму 3.595,75 грн.).
Відповідач 15.11.2012 р. повністю оплатив вартість 13.383 штук акцій на суму 3.595,75 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.
Таким чином, відповідачем виконаний передбачений 29 Закону України "Про акціонерні товариства" та п 6.6.5 Статуту Товариства обов'язок з оплати повної вартості акцій, переважне право на придбання яких заявлено відповідачем.
В той же час позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача виконати свій обов'язок з надання розпорядження зберігачу (ПАТ "Комерційний банк "Надра") на зарахування придбаних нам акцій.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" акція - це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" акції існують виключно в бездокументарній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача.
Згідно з п. 7 розділу IV Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 р. № 999 "Про затвердження Положення про депозитарну діяльність" зарахування цінних паперів на рахунок депонента зберігач здійснює за умови отримання: розпорядження про зарахування цінних паперів від депозитарію, яке депозитарій надає зберігачу протягом одного робочого дня з дати зарахування цінних паперів на рахунок у цінних паперах цього зберігача в депозитарії; розпорядження про зарахування цінних паперів від депонента або уповноваженої ним особи та відповідних документів, що підтверджують наявність підстав для проведення цієї депозитарної операції.
Підпунктом 25 п. 1 розділу І вказаного положення визначено, що розпорядження (наказ) - документ, що містить вимогу до депозитарної установи виконати одну чи декілька взаємопов'язаних депозитарних операцій.
Отже, для зарахування цінних паперів на рахунок у ПАТ "Комерційний банк "Надра" відповідачем мають бути вчинені дії з подання відповідного розпорядження на зарахування таких цінних паперів, а моментом переходу права власності на оплачені акції Товариства кількістю 14.383 штук до відповідача є зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача.
Разом з тим, як встановлено судами, позивачем на адресу відповідача 30.11.2012 р. був направлений підписаний позивачем та посвідчений печаткою примірник договору купівлі-продажу цінних паперів № 637 (датований 26.11.2012 р).
Примірник договору купівлі-продажу цінних паперів № 637 (датований 26.11.2012 р.), належним чином засвідчена позивачем копія якого наявна в матеріалах справи, містить умови, згідно з якими ОСОБА_4 є покупцем, а ПАТ "Укрнафтахімпроект" є продавцем цінних паперів - простих іменних акцій, випущених у бездокументарний формі в кількості 14.383 шт., номінальною вартістю 0,25 грн. за 1 шт., загальна сума договору - 3.595,75 грн.
Також у наведеному примірнику договору наявний пункт 3.1, який передбачає, що право власності на цінні папери переходять до покупця з моменту внесення змін до рахунку в цінних паперах покупця. Покупець та продавець кожен самостійно надають своїм зберігачам документи, які є підставою для перереєстрації права власності на цінні папери.
Як встановлено колегією суддів апеляційного суду, примірник договору купівлі - продажу цінних паперів № 637 (датований 26.11.2012 р.) підписаний в односторонньому порядку позивачем та посвідчений його печаткою. Відповідачем вказаний примірник договору не підписано.
В ході апеляційного провадження представник позивача вказував на те, що примірник договору купівлі-продажу цінних паперів № 637 відповідачем на адресу позивача не повертався, а відповідач вказував на те, що вказаний примірник договору ним не отримувався.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.
Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку, що позивачем ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного провадження не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 637 (датований 26.11.2012 р.), і матеріали справи таких доказів не містять.
Водночас колегія суддів бере до ваги таке.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України від 23.02.2006 р. № 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" (в редакції, чинній на час прийняття попередніми судами рішень у справі):
емісія - сукупність дій емітента, що провадяться в установленій законодавством послідовності і спрямовані на розміщення емісійних цінних паперів серед їх перших власників;
перший власник - особа, яка набула права власності на цінні папери безпосередньо від емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, чи андеррайтера;
розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів у визначений проспектом емісії цінних паперів спосіб.
При цьому вказаним Законом в редакції, яка була чинною на час додаткової емісії та оплати акцій відповідачем, взагалі визначалось, що розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником.
Такі самі правила (щодо необхідності укладення цивільно-правового договору) визначені розділом І Положення про депозитарну діяльність, Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджених Рішеннями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 р. № 999 та № 1000.
Наявність угод щодо цінних паперів передбачена і ч. 5 ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", а також, як вже зазначалось, пп. 6.6.5 Статуту Товариства.
Отже, за відсутності такої угоди твердження позивача про те, що у відповідача автоматично виник обов'язок подати розпорядження про зарахування цінних паперів зберігачу є хибним. Крім того подання відповідного розпорядження є правом відповідача, яке він може реалізувати виключно внаслідок власного добровільного волевиявлення шляхом вчинення певних дій за правилами, врегульованими чинними нормативними актами.
З урахуванням вказаного вище, в т. ч. фактичної відсутності укладеного з дотриманням вимог законодавства договору купівлі-продажу цінних паперів, у суду відсутні підстави вважати, що у відповідача виник зазначений обов'язок.
Спір у справі виник у зв'язку із неможливістю зарахування оплачених відповідачем 13.383 штук цінних паперів (акцій) на його рахунок у зберігача.
Зокрема, позивач вказує, що внаслідок ненадання зберігачу (ПАТ "Комерційний банк "Надра") розпорядження про зарахування акцій відповідач не може набути право власності на такі цінні папери, а позивач не може зареєструвати звіт про результати розміщення акцій.
Згідно з п. 3 розділу І Порядку реєстрації випуску акцій при зміні розміру статутного капіталу акціонерного товариства, затвердженого Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 31.07.2012 р. № 1073 (далі - Порядок № 1073), реєстрація випуску акцій, реєстрація випуску та проспекту емісії акцій, реєстрація змін до проспекту емісії акцій, реєстрація звіту про результати публічного розміщення акцій або реєстрація звіту про результати приватного розміщення акцій є підставою для внесення відповідної інформації до Державного реєстру випусків цінних паперів.
Пунктом 21 розділу І Порядку № 1073 визначено, що підставами для відмови в реєстрації звіту про результати публічного розміщення акцій, звіту про результати приватного розміщення акцій є: а) виявлення порушення вимог законодавства, пов'язаного з розміщенням акцій, зокрема: порушення порядку прийняття рішення про затвердження результатів розміщення; порушення порядку скликання та/або проведення загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про збільшення статутного капіталу акціонерного товариства та розміщення акцій, внесення змін до статуту товариства, пов'язаних зі збільшенням статутного капіталу; проведення розміщення акцій з порушенням умов, зазначених у рішенні про розміщення акцій та проспекті емісії акцій; б) невідповідність поданих документів вимогам законодавства; в) прийняття уповноваженою особою реєструвального органу або судом рішення про зупинення розміщення акцій, яке є чинним на дату реєстрації, у порядку, передбаченому законодавством; г) подання документів не в повному обсязі згідно з пунктами 2, 3 глави 3 розділу II цього Порядку; ґ) визнання емісії акцій недобросовісною.
Пунктом 23 розділу І Порядку № 1073 встановлено, що реєстрація наступного випуску акцій, випуску та проспекту емісії акцій здійснюється реєструвальним органом тільки за умови реєстрації звіту про результати публічного або приватного розміщення акцій та/або видачі свідоцтва про реєстрацію попереднього випуску акцій.
Згідно з п. 28 розділу І Порядку № 1073 обіг акцій дозволяється після реєстрації реєструвальним органом звіту про результати розміщення акцій та/або видачі свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.
З урахуванням наведених положень колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що дія вказаного Положення № 1073 розповсюджується на товариство та орган, який здійснює повноваження у відповідній сфері держаного регулювання, у випадку реєстрації ним випуску акцій при зміні розміру статутного капіталу. Проте дія вказаного Положення не регулює правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем щодо предмету спору, а отже норми Положення № 1073 до правовідносин сторін застосуванню не підлягають.
Твердження позивача про те, що дії відповідача свідчать про зловживання правом, що виявляється у неможливості набути право власності на акції іншими акціонерами Товариства апеляційним судом підставно відхилено з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Зловживання правом виявляється в тому, що особа, якій формально належить суб'єктивне право, неправомірно його здійснює. Зловживання правом має місце у випадку, коли уповноважена особа, спираючись на своє суб'єктивне право, допускає недозволене використання свого права, порушує міру і вид поведінки, визначені законом, посилаючись при цьому на формально належне їй суб'єктивне право.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст.ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, на підставі аналізу фактичних обставин справи в їх сукупності, дійшов правомірного висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії є необґрунтованою, не була доведена належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, а отже, задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовної є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтахімпроект" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 р. у справі № 910/8322/13 - без змін.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
суддіЛ.А. Гольцова
О.А. Кролевець