01 липня 2014 року Справа № 909/1471/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого,
Волковицької Н.О., Рогач Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 06.03.2014
у справі№ 909/1471/13 Господарського суду Івано-Франківської області
за позовомДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш"
проповернення грошових коштів у розмірі 407041,44грн.
за участю представників:
позивачаЩиголь М.В., дов. від 30.05.2014
відповідачаСевериненко В.А., дов. від 10.01.2014
Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" про повернення грошових коштів у розмірі 407041,44 грн. відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, як набутих без достатніх правових підстав, за відсутності укладеного договору оренди, факт чого позивач вважає встановленим рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2012 у справі № 5011-4/4384-2012.
Відповідач у відзиві на позов відхилив позовні вимоги як безпідставні, вказавши, що спірні кошти ним отримано в якості орендної плати за діючим договором оренди приміщення від 29.01.2010, при цьому надані приміщення використовуються позивачем до цього часу, однак орендна плата не сплачується.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.01.2014 (суддя Фрич М.М.) позов Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною до Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 407041,44 грн. грошових коштів та 8140,83 грн. судового збору
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 (судді: Малех І.Б. - головуючий, Желік М.Б., Кузь В.Л.) рішення місцевого господарського суду від 09.01.2014 скасовано, прийняте нове рішення, яким в позові відмовлено повністю; стягнуто з позивача на користь відповідача 4070,41грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" подало до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову в даній справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме не застосовано приписи статей 179, 193 Господарського кодексу України, 627, 629 Цивільного кодексу України та не враховано положення пунктів 2.1, 2.1 договору оренди приміщення від 29.01.2010, які визначають підстави та момент виникнення зобов'язань зі сплати орендної плати за договором; судом встановлено обставини справи щодо прийняття-передачі об'єкта оренди на підставі неналежних доказів.
Відповідач заперечив доводи касаційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 29 січня 2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" та Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України (в особі філії - Виробничого комплексу "Автоливмаш") укладено договір оренди приміщення б/н; договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками.
Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2. договору відповідач передає, а позивач приймає в тимчасове платне користування виробниче приміщення площею 5000 кв.м. для зберігання обладнання та елементів сортувальних ліній та офісне приміщення площею 45 кв.м. за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Юності, буд.23. Пунктами 2.1. та 2.2. договору передбачено, що приймання-передача об'єкта, який орендується, здійснюється двосторонньою комісією, складеною із представників сторін, шляхом підписання акта приймання-передачі. Об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акта здачі-приймання, не пізніше 30 календарних днів з моменту підписання договору.
Згідно з пунктом 3.2. договору орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця помісячно на протязі 5 робочих днів після звітного місяця.
Попередніми судовими інстанціями досліджено, що акт приймання-передачі об'єкта, що орендується у матеріалах справи відсутній, як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції даний акт не подавався. Разом з тим за змістом копії платіжного доручення № 8 від 19 листопада 2010 року, наявного в матеріалах справи, суди встановили, що позивач вніс на рахунок відповідача суму в розмірі 407041,44 грн. з призначенням платежу сплата за оренду приміщень згідно з договором № б/н від 29.01.2010.
Позивач звернувся до суду з позовом про повернення сплачених грошових коштів у сумі 407041,44 грн. за договором оренди приміщення від 29.01.2010 з тих підстав, що відповідач не виконав обов'язок передати йому майно, зазначене в договорі, про що свідчить відсутність акта прийому-передачі.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що за відсутності акта прийому-передачі орендованого майна набуття відповідачем сплачених позивачем коштів відповідно до умов договору оренди № б/н від 29.01.2010 є безпідставним.
Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, натомість, вказав, що позивач здійснював перерахування коштів за оренду приміщень на виконання договору оренди приміщення № б/н від 29.01.2010, висновку щодо укладення якого сторонами дійшли господарські суди у справі № 5011-1/4384-2012 за позовом Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету міністрів України до Фонду державного майна України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" про визнання недійсним договору оренди № б/н від 29.01.2010.
Судова колегія відзначає, що відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Для застосування пункту 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України (повернення виконаного однією зі сторін у зобов'язанні) також є необхідним доведення втрати правової підстави здійсненого стороною виконання з огляду на припинення правовідносин сторін та наявність відповідних наслідків у вигляді зміни чи припинення зобов'язань, що існували в межах цих правовідносин.
За приписами статті 766 Цивільного кодексу України у випадку, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою, або відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.
Матеріали справи, а також наведені у позові підстави не містять доводів та доказів щодо припинення орендних правовідносин сторін, в межах яких за встановленими судами обставинами справи здійснено перерахування спірних коштів; разом з тим, посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів передачі орендованого майна, за користування яким повинна сплачуватись та набуватись орендна плата (за змістом правової природи договору оренди), позивач залишив поза увагою, що дострокове виконання зобов'язання за відповідного волевиявлення сторони не свідчить про його безпідставність.
Правовий висновок про те, що вид позадоговірних зобов'язань, передбачений статтею 1212 Цивільного кодексу України, породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали, викладено також у постанові Верховного Суду України від 17 червня 2014 року у справі № 13/096-12.
Натомість судами попередніх інстанцій встановлено, а позивачем не спростовано, що сплата спірних коштів відбулася на підставі та на виконання укладеного та діючого договору; доказів того, що правові підстави набуття коштів відповідачем відпали матеріали справи не містять. Відтак, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог відповідає предмету та підставам поданого позову, приписам статті 1212 Цивільного кодексу України.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував спірні правовідносини, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що їх регулюють.
Доводи скаржника про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судом та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування постанови апеляційного суду з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 у справі № 909/1471/13 Господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Л. Рогач