24 січня 2007 р.
№ 17/69д/06-10/108/06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Кривди Д.С. -(доповідача у справі),
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ВАТ “Запорізький територіальний паливний концерн»
на рішення
господарського суду Запорізької області від 07.09.2006 року
у справі
№17/69д/06-10/108/06 господарського суду Запорізької області
за позовом
Запорізького природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Запорізької міської ради
до
ВАТ “Запорізький територіальний паливний концерн»
про
розірвання договору оренди,
за участю представників сторін від:
позивача:
не з'явились
відповідача:
не з'явились
прокурора:
не з'явились
Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.09.2006р. (суддя Алейникова Т.Г.) позов задоволено; розірвано договір оренди від 21.08.2002р., укладеного між Запорізькою міською радою та ВАТ “Запорізький територіальний паливний концерн»; стягнуто з ВАТ “Запорізький територіальний паливний концерн» на користь державного бюджету України 85грн. державного мита; стягнуто з ВАТ “Запорізький територіальний паливний концерн» на користь ДП “Судовий інформаційний центр» 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач в касаційній скарзі просить скасувати рішення місцевого господарського суду і направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Учасники процесу не скористалися наданим процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з встановлених у даній справі обставин.
Місцевим господарським судом встановлено, що між Запорізькою міською радою (орендодавець) та ВАТ “Запорізький територіальний паливний концерн» (орендар) 21.08.2002р. було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 13401га строком на 25 років, за адресою м.Запоріжжя, вул.Кругова, 88. За умовами даного договору орендна плата становить 69052,67грн. за рік, яка вноситься щомісячно в розмірі 1/12 частини від загальної річної орендної плати.
Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суд першої інстанції, дослідивши обставини виконання відповідачем зобов'язань по вказаному договору, встановив, що відповідач, починаючи з 01.12.2005р., в порушення положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та умов договору, орендну плату не перераховував, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість за оренду земельної ділянки згідно договору від 21.08.2002р. в розмірі 59410грн.
В силу ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Пунктом 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Приписами ст.17 Закону України “Про плату за землю» встановлено, що несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками - протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.
Згідно статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою, сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Таким чином, підставою для розірвання договору оренди землі від 21.08.2002 в судовому порядку може бути істотне порушення умов договору однією із сторін.
Приймаючи рішення про розірвання спірного договору, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не сплачував орендну плату з грудня 2005 року до моменту подачі позовної заяви і борг складає 59410грн.
Посилання відповідача на мораторій не відповідає вимогам ст.12.Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Згідно приписів частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин відхилених господарським судом при розгляді спору.
Встановлені господарським судом першої інстанції обставини є підставою для дострокового розірвання спірного договору.
Заявник касаційної скарги, крім того, просив скасувати рішення з огляду на те, що справу було розглянуто за його відсутності.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування рішення господарського суду є розгляд ним справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.
Не повідомленою належним чином про час і місце засідання суду слід вважати сторону, щодо якої судом не було дотримано всіх вимог статті 64 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено порядок надіслання учасникам процесу ухвали суду про порушення провадження у справі та зміст цієї ухвали.
З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймав належні міри для повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, неможливість присутності в судовому засіданні представника документально підтверджена не була.
Отже, враховуючи вищевикладене та рух справи, а також той факт, що господарський суд неодноразово відкладав її розгляд у зв'язку з неявкою представника відповідача, колегія суддів вважає, що переглянуте у справі рішення місцевого господарського суду відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Рішення господарського суду Запорізької області від 07.09.2006р. у справі №17/69д/06-10/108/06 залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький