21 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого:судді Фадеєвої Н.М.
суддів:Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.
при секретарі: Кулеша А.О.
з участю представників ТОВ «УкрОлія»: Поливанової Ю.М., Гостіка Е.В.
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08 грудня 2005 року, у справі за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «УкрОлія» про стягнення штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів ,-
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ТОВ «УкрОлія» про стягнення штрафних санкцій у сумі 5008,67 грн. за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 29 вересня 2005 року позов задоволено.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2005 року апеляційну скаргу ТОВ «УкрОлія»задоволено, рішення господарського суду Полтавської області від 29.09.2005 р. скасовано та постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов та стягуючи з відповідача штрафні санкції, обґрунтував своє рішення тим, що відповідач у 2004 році не створив одне робоче місце для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон) від 21 березня 1991 року.
Такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на нормах матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Суд першої інстанції не зважив на те, що відповідно до чинного законодавства обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати і не зважив на те, що не встановлено фактів відмови відповідача у працевлаштуванні направлених на вакантні посади інвалідів.
Стаття 19 Закону про захист інвалідів встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).
Робоче місце інваліда, згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19, - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда.
За ст. 19 Закону керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості місцеві органисоціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач зазначені вимоги закону виконав. Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік (а. с. 6) відповідач передбачив 6 робочих місць для штатних працівників інвалідів, створених відповідно 4-х відсотковому нормативу. Із них фактично працювало в 2004 році 5 осіб.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за телефоним зверненням ТОВ «УкрОлія» Диканьським районним центром заповнена оперативна звітність про наявність вакансії у ТОВ «Укролія» з приміткою «для інваліда», яка в 2004 році була внесена до бази даних вакансій центру зайнятості.
Органом працевлаштування на підприємство ТОВ «УкрОлія» направлялася у 2004 році особа з обмеженими фізичними можливостями ОСОБА_1, яка за станом здоровя відмовилася від даної роботи.
Отже, направлений Диканьським районним центром зайнятостіінвалід ОСОБА_1 не працевлаштований не з вини відповідача, а через його відмову від зайняття створеної для працевлаштування інвалідів вакансії.
Інші інваліди органом працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися і не зверталися особисто.
Таким чином, викладені в рішенні висновки суду першої інстанціїне відповідають обставинам справи, що відповідно до ст.202 КАСУ є підставою для скасування в апеляційному порядку рішення суду першої інстанціїта ухвалення нового рішення.
Суд апеляційної інстанції дав вірну правову оцінку обставин у справі, правильнозастосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 220, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів ,-
Касаційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, апостанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08 грудня 2005 року- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді: