16 листопада 2006 року у м. Києві колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Цуркана М.І.
суддів: Амеліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Юрченка В.В.,
при секретарі : Міненку І.М.,
за участю: представників позивача Хомутінніка С.П., Макаренка О.С., представника товариства з обмеженою відповідальністю «Університет» Кудряшова О.Ю., представника прокуратури Комаса О.Ю.,
розглянувши в касаційному судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу № 2-21/15499-2005А за позовом Сумського державного університету до Гурзуфської селищної ради м. Ялти, виконавчого комітету Гурзуфської селищної ради м. Ялти, комунального підприємства Ялтинського бюро технічної інвентаризації про визнання недійсними рішень селищної ради, рішення виконавчого комітету селищної ради, Державного акту на право постійного користування землею, свідоцтва про право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Університет» на будівлі та споруди за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Університет» на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2006 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Університет» звернулося з касаційною скаргою на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2006 року у справі № 2-21/15499-2005А за позовом Сумського державного університету до Гурзуфської селищної ради м. Ялти, виконавчого комітету Гурзуфської селищної ради м. Ялти, комунального підприємства Ялтинського бюро технічної інвентаризації про визнання недійсними рішень селищної ради, рішення виконавчого комітету селищної ради, Державного акту на право постійного користування землею, свідоцтва про право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Університет» на будівлі та споруди.
Зазначає, що Сумський державний університет звернувся в жовтні 2005 року до суду з зазначеним позовом до відповідачів, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що з 1 березня 1995 року він є користувачем земельної ділянки в м. Ялті, смт. Гурзуф, вул. Гурзуфське шосе, 6-а, на підставі договору про співробітництво, укладеного з виконавчим комітетом Гурзуфської селищної Ради 1 березня 1995 року, відповідно до якого селищна рада виділила позивачу земельну ділянку в районі бесідки «Ехо» для облаштування та розміщення студентського спортивно-оздоровчого табору. У 1996 році радою було прийнято рішення та наданий дозвіл на проведення проектно-дослідницьких робіт та будівництво санітарно-побутового комплексу. У 1998 році між позивачем та селищною радою був укладений договір № 5 на право довгострокового користування землею (у тому числі на умовах оренди) строком на 15 років. Однак у травні 2005 року позивачу стало відомо про незаконну передачу в оренду зазначеної земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Університет». Рішенням відповідача був також затверджений акт про приймання закінченого будівництвом об»єкту до експлуатації першої черги студентського спортивно-оздоровчого табору. На підставі даного рішення БТІ було оформлено право власності товариства на студентський спортивно-оздоровчий табір, та у 2002 році виконкомом було видане свідоцтво на право власності на будівлі та споруди. Враховуючи викладене, позивач, вважаючи себе належним землекористувачем, не погоджується з прийнятими Гурзуфською селищною радою м. Ялти, виконавчим комітетом Гурзуфської селищної ради м. Ялти рішеннями про надання спірної земельної ділянки в користування ТОВ «Університет», оскільки вказані рішення суперечать діючому законодавству та порушують його права та законні інтереси.
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2005 року в задоволенні позову Сумського державного університету було відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2006 року апеляційну скаргу Сумського державного університету було задоволено. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2005 року скасовано. Позов Сумського державного університету було задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення 47-ї сесії скликання Гурзуфської селищної Ради від 29 квітня 2005 року № 12 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Університет» в оренду земельної ділянки за адресою: смт. Гурзуф, вул. Гурзуфське шосе, 6-а, Державний Акт на право постійного користування землею 1-КМ № 002022 від 6 жовтня 2000 року (реєстр. № 24), виданий товариству з обмеженою відповідальністю «Університет», є недійсними, а тому відповідно до частини 6 статті 19, статей 31, 33 Земельного кодексу України, будівлі і споруди товариства з обмеженою відповідальністю «Університет» споруджені на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, тобто є самовільно зведеними, через що рішення Гурзуфської селищної Ради № 201 від 14 листопада 2002 року «Про затвердження акту Державної технічної комісії про приймання закінченого будівництва об»єкту до експлуатації та свідоцтво № 1390 про право власності на будівлі та споруди студентського спортивно-оздоровчого табору «Університет» в смт Гурзуф, по вул. Гурзуфське шосе, 6-а, виданого на підставі даного рішення 27 листопада 2002 року виконкомом Гурзуфської селищної Ради є також недійсними.
Вказуючи на допущені, на його думку, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, ТОВ «Університет» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання доводів касаційної скарги, пояснення представників позивача, прокурора проти доводів касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, апеляційний суд вважав встановленим, що Сумський державний університет є належним користувачем спірної земельної ділянки, а тому надання цієї земельної ділянки в користування іншій особі, у даному випадку ТОВ «Університет», могло мати місце у відповідності з положеннями ч.6 ст19 Земельного кодексу України (1990 року) лише після вилучення земельної ділянки в позивача у порядку, передбаченому ст..31 та 32 цього Кодексу.
В обґрунтування висновку про визнання позивача належним землекористувачем апеляційний суд послався на договір про співпрацю, укладений з виконавчим комітетом Гурзуфської селищної Ради 1 березня 1995 року, відповідно до якого селищна рада виділила позивачу земельну ділянку в районі бесідки «Ехо» для облаштування та розміщення студентського спортивно-оздоровчого табору. Крім цього, рішенням виконкому Гурзуфської селищної ради від 12 квітня 1996 року було надано дозвіл на проведення позивачем проектно-дослідницьких робіт та будівництво санітарно-побутового комплексу, а у 1998 році між позивачем та селищною радою був укладений договір № 5 на право довгострокового користування землею строком на 15 років.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна. Правильно встановивши фактичні обставини справи, апеляційний суд дав їм невірну правову оцінку.
Відповідно до положень ст..19 Земельного кодексу України 1990 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, сільські, селищні Ради народних депутатів надавали земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ.
Статтею 22 цього Кодексу було передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Стаття 23 Кодексу встановлювала, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
Пунктом 9 частини 2 статті 52 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 7 грудня 1990 року з наступними змінами було визначено, що регулювання земельних відносин відповідно до законодавства вирішувалось виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Оскільки, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, жодного рішення Гурзуфської селищної ради на пленарному засіданні про надання в користування, у тому числі і на умовах оренди, Сумському державному університету земельної ділянки не приймалося, межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не встановлювались, документи, що посвідчують право власності або право користування землею, позивачу не видавались, то ніяких підстав, передбачених чинним законодавством, для визнання позивача належним користувачем спірної земельної ділянки немає.
Посилання суду апеляційної інстанції на договори про співпрацю, рішення виконкому селищної ради та інші подібні документи, як на підтвердження права позивача на користування спірною земельною ділянкою, не можуть бути взяті до уваги, оскільки, відповідно до положень чинного законодавства, не мають наслідком виникнення у позивача права користування земельною ділянкою.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог позивача за їх безпідставністю, оскільки доказів того, що оспорюваними рішеннями Гурзуфської селищної ради про надання спірної земельної ділянки в користування ТОВ «Університет» порушені законні права та інтереси позивача, не встановлено.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до закону і скасоване судом апеляційної інстанції помилково, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Університет» задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2006 року скасувати.
Залишити в силі постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2005 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий: Цуркан М.І.
Судді: Амєлін С.Є.
Гурін М.І.
Кобилянський М.Г.
Юрченко В.В.
З оригіналом звірено:
Суддя: Юрченко В.В.