Іменем України
03 червня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
судді-доповідача :Куцина М. М.
суддів - Бисага Т.Ю.,Фазикош Г. В. ,
при секретарі: Чучка Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах відповідачки ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 лютого 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства АКБ „ Львів" до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, до Публічного акціонерного товариства АКБ „ Львів" про визнання зобов'язання, що виникло з договору поруки припиненим, -
У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство АКБ „ Львів" звернулося із позовом в суд до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У березні 2014 року ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства АКБ „ Львів" про визнання зобов'язання, що виникло з договору поруки, припиненим.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 26.12.2013 р. дані позови об'єднано в одне провадження.
Первісний позов мотивовано тим , що 21 травня .2008 р. між ЗАТ АКБ «Львів», правонаступником якого виступає ПАТ АКБ «Львів», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 20.00.000183 на суму 230000 грн. із платою за користування кредитом 17.5% річних, з кінцевим терміном погашення кредиту 21.05.2016 р..
Прийняті на себе зобов'язання по кредитному договору банк виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_4 кредит на вказану суму, що підтверджується меморіальним ордером № ТR.85455.1 від 21.05.2008 р..
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_4 21.05.2008 р. було укладено договір застави № 20.00.000183, згідно з яким в заставу банку передано автомобіль Hyundai Veracruz CRDI V6 4WD, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Також з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21.05.2008 р. між ЗАТ АКБ «Львів» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 20.00.000183, згідно з п. 1.2 якого остання зобов'язалася перед кредитором відповідати за своєчасне і повне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором ОСОБА_4.
Умови договору ОСОБА_4 порушені, зобов'язання нею не виконуються та кредит не повертається. З урахуванням того, що ОСОБА_4 систематично не виконувала взяті на себе зобов'язання у визначені кредитним договором терміни, банк, на підставі п. 5.1.4. цього договору, просить дострокового повернути кредитні кошти.
ОСОБА_3 було направлено лист-вимогу від 22.10.2013 р. про усунення порушень за кредитним зобов'язанням та погашення всієї заборгованості, однак, заборгованість не погашено та вимоги банку залишились без задоволення.
Станом на 21 жовтня 2013 року заборгованість за кредитним договором становить 345208.23 грн., з яких: 189266.46 грн. - заборгованість по кредиту, 123827.8 грн. - заборгованість по процентах та 32113.97 грн. - нарахована та несплачена пеня.
Позивач, посилаючись на зазначені у первісному позові обставини справи, та з підстав, передбачених ст.ст.210,526.543.554,610.612,651, 625,1049,1050,1054 ЦК України, просив в суді першої інстанції солідарно стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 345208.23 грн. та понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 3441 грн..
Зустрічний позов мотивовано тим, що за наслідками ознайомлення з розрахунком заборгованості до кредитного договору № 20.00.000183 від 21.05.2008 р. вбачається, що банком без погодження з ОСОБА_3, тобто без її на те згоди, були внесені істотні зміни в кредитний договір, а саме змінено (збільшено) відсоткову ставку за користування кредитом з 17.5 % на 19.5% (пункт 9 розрахунку - 12.08.2008 р.).
Банк порушив приписи чинного законодавства та умови кредитного договору, підвищивши розмір частини зобов'язань, що підлягає поверненню у відповідний термін, без згоди на те поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_3, як поручителя, що суперечить положенням ч. 1 ст. 651 ЦК України.
У відповідності до п. 5.1.6. кредитного договору про зміну відсоткової ставки за кредитом позичальник повідомляється письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни.
При цьому позичальник зобов'язаний надати банку письмове підтвердження про свою згоду (чи не згоду) на встановлення нового розміру процентної ставки за цим кредитним договором, в термін не пізніше 3-х днів з дня отримання повідомлення банку.
Про це може бути також укладена відповідна додаткова угода (додаток) до цього кредитного договору. Тобто, все це має бути вчинене в письмовій формі та підписане належним чином уповноваженими на те представниками сторін, та/або завізовані поручителем зміни до основного договору шляхом поставлення підпису ОСОБА_3 як поручителя та отримання її письмової згоди або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін, що в свою чергу, вказує на те, що такі зміни повинні були б здійснюватися за взаємною згодою сторін.
З моменту збільшення банком процентної ставки за користування кредитом істотно збільшилися зобов'язання ОСОБА_3, що порушує відношення майнових інтересів сторін та позбавляє її як поручителя того, на що вона розраховувала при укладенні договору - на виконання обов'язків по договору поруки, які значно перевищують розмір видатків, на які було розраховано під час укладення договору.
Збільшена процентна ставка за користування кредитом, призвела до збільшення розміру відповідальності поручителя, яка своєї згоди на зміну зобов'язання не давала, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для визнання договору поруки припиненим. Висновок про достатність попередньої згоди поручителя на зміну умов основного договору є безпідставним, оскільки пунктом 5 спірного договору чітко визначена необхідність узгодження з поручителем змін та доповнень до кредитного договору, унаслідок яких збільшується відповідальність останнього.
ОСОБА_3 вважає, що порушення цих умов, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, тягне припинення поруки.
Крім того, ОСОБА_3, посилаючись на норми ст.ст. 257, 258, 267 ЦК України, вказує на те, що відповідно до доданого до позову розрахунку заборгованості, а саме в п. 43 у графі «дата», вбачається, що останній платіж з боку ОСОБА_4 зазначений датою 04.12.2009 р.. Усі інші 40 дат зазначаються до 21.05.2008 р., що означає при відсутності платежу в зазначений строк з наступного дня позивачу стає відомо про порушення його права, у зв'язку з чим, починається дія трьохрічного строку права звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів. Таким чином, строк позовної давності сплинув 29.12.2012 р., проте банк звернувся до суду з позовом лише в 2013 році. У зв'язку з тим, що строк позовної давності у справі сплинув, це є підставою для відмови у задоволенні первісних позовних вимог ПАТ АКБ «Львів» у частині солідарного стягнення кредитної заборгованості за договором.
Представник позивача за зустрічним позовом, посилаючись на зазначені у позовній заяві обставини справи, та з підстав, передбачених ст.ст. 553-559, ч.1 ст.651, ч.2 ст. 1056-1 ЦК України, просив у суді першої інстанції визнати зобов'язання, що виникло з договору поруки № 20.000.000183 від 21 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та Пат АКБ „ Львів", такими, що припинили свою дію з 12 серпня 2008 року.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26 лютого 2014 року первісний позов ПАТ АКБ „ Львів" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства АКБ „ Львів" заборгованість за кредитним договором в сумі 345.208 гривень 23 коп., з яких 189.266 гривень 46 коп. по тілу кредиту, 123.827 гривень 80 коп. заборгованості по процентам, 32.113 гривень. 97 коп. пені та 3441 гривень судових витрат.
З даним рішення не погодився представник відповідача ОСОБА_3 за первісним позовом, який оскаржив дане рішення в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просив скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення , яким у задоволенні первісного позову про солідарне стягнення з ОСОБА_3 відмовити й задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3.
Відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 письмової заяви про застосування позовної давності у суді першої інстанції не подавалося, рішення суду не оспорено в апеляційному порядку.
Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 в інтересах відповідачки ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.
Представник позивача за первісним позовом вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною.
Відповідач ОСОБА_4 не з'явилася в судове засідання апеляційної інстанції. Судова колегія вважає, що на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України, може розглянути справу без її участі, тому що вона належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, а тому її неявка не перешкоджає розглядові справи.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися до суду апеляційної інстанції по справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Задовольняючи первісний позов, місцевий суд виходив з того, що позичальником неналежно виконано зобов'язання за кредитним договором, а тому поклав солідарний обов'язок на позичальника та поручителя по достроковому поверненню кредитних коштів кредитору.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що відповідно до п.1.1 Договору поруки між Банком та поручителем була узгоджена умова договору про можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням без додаткового повідомлення поручителя і укладення окремої угоди.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду щодо вирішення позовної вимоги первісного позову про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, оскільки, місцевий суд, розглядаючи у зазначеній частині первісного позову , повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Проте судова колегія не може погодитися з висновком місцевого суду щодо вирішення первісного позову щодо солідарного стягнення кредитної заборгованості з поручителя ОСОБА_3 та зустрічного позову, оскільки місцевий суд у зазначеній частині первісного та зустрічного позову допустився порушення норм процесуального та матеріального права.
За таких обставини, судова колегія вважає, що рішення суду у частині вирішення первісного позову не відповідає положенням ст. ст. 212, 213 та 214 ЦПК України, а тому, відповідно до пунктів 3 та 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, дані обставини є підставою для зміни рішення суду в частині первісного позову Публічного акціонерного товариства АКБ „ Львів" про солідарне стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3 . Рішення в частині зустрічного позову підлягає скасуванню та у цій частині з ухваленням нового рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлені наступні факти.
21 травня .2008 р. між ЗАТ АКБ «Львів», правонаступником якого виступає ПАТ АКБ «Львів», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 20.00.000183 на суму 230000 грн. із платою за користування кредитом 17.5% річних, з кінцевим терміном погашення кредиту 21.05.2016 р..
28 липня 2008 року між Банком та Позичальницею було укладено Доповнення №1 до кредитного договору, згідно з яким Пункт 1.5 Кредитного договору № 20.00.000183 від 21 травня 2008 року викладено в такій редакції: Плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 19.5 процентів річних.
Прийняті на себе зобов'язання по кредитному договору банк виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_4 кредит на вказану суму, що підтверджується меморіальним ордером № ТR.85455.1 від 21.05.2008 р..
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_4 21.05.2008 р. було укладено договір застави № 20.00.000183, згідно з яким в заставу банку передано автомобіль Hyundai Veracruz CRDI V6 4WD, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Також з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21.05.2008 р. між ЗАТ АКБ «Львів» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 20.00.000183, згідно з п. 1.2 якого остання зобов'язалася перед кредитором відповідати за своєчасне і повне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором ОСОБА_4.
Умови договору ОСОБА_4 порушені, зобов'язання нею не виконуються та кредит не повертається. З урахуванням того, що ОСОБА_4 систематично не виконувала взяті на себе зобов'язання у визначені кредитним договором терміни, банк, на підставі п. 5.1.4. цього договору звернувся до суду із позовом до позичальника та поручителя про дострокове повернення ними кредитних коштів, а не прострочених щомісячних платежів передбачених графіком повернення цих коштів банку до 21 травня 2016 року.
Поручителю ОСОБА_3 було направлено лист-вимогу від 22.10.2013 р. про усунення порушень за кредитним зобов'язанням та погашення всієї заборгованості, однак, заборгованість не погашено та вимоги банку залишились без задоволення.
Станом на 21 жовтня 2013 року заборгованість за кредитним договором становить 345208.23 грн., з яких: 189266.46 грн. - заборгованість по кредиту, 123827.8 грн. - заборгованість по процентах та 32113.97 грн. - нарахована та несплачена пеня.
Також, як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 21 травня 2016 року.
Згідно з умовами кредитного договору (пунктами 3.2. 4) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами не менше 2396 гривень, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця), тобто у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.
Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята ;статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами не менше 2396 гривень і не пізніше останнього робочого для поточного місяця кожного календарного місяця наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
Відповідно до доданого до позову розрахунку заборгованості, встановлено, що позичальник ОСОБА_4 перестала виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, а саме п. 43 у графі «дата», вбачається, що останній платіж з боку ОСОБА_4 зазначений датою 04.12.2009 р..
Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Станом на 04.12.2009 р. у ОСОБА_4 утворилась заборгованість за кредитним договором. У свою чергу банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 1 листопада 2013 року.
У зв'язку з наведеним, висновок суду про початок перебігу позовної давності з 4 грудня 2009 року з визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору - та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Таким чином, строк позовної давності сплинув 29.12.2012 р., проте банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише в листопаді 2013 року.
За таких обставин та відповідності до правил ч.4 ст.267 ЦК України рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову Публічного акціонерного товариства АКБ „ Львів" слід змінити, і в частині солідарного стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3 - відмовити.
Згідно з ст.553 ч.1 ЦК України: за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним грошового обов'язку.
Тобто ОСОБА_3 виступила поручителем за виконання зобов'язань по кредитному договору ОСОБА_4 .
Статтею 554 ЦК України визначено: у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність.
Разом з тим, ч.1 ст.598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Одна з підстав, встановлена законом щодо припинення зобов'язання регулюється ч.1 ст.559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Встановлено, що з 26.08.2008 року Банком в односторонньому порядку було підвищено процентні ставки, а саме:
- базова процентна ставка встановлена у розмірі 17,5% , а підвищена процентна ставка 19.5%: відповідно до доповнення від 28 липня 2008 року між Банком та Позичальницею, що було укладено до кредитного договору № 20.00.000183 від 21 травня 2008 року, викладено в такій редакції: Плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 19.5 процентів річних.
Згідно з Постановою Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних договорів» пункт 22: відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.
Згідно з Договором поруки від 21 травня 2008 року, Кредитор не вправі без згоди Поручителя змінювати умови Основного договору з Боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.
Але з таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія, виходячи з наступного.
Підвищуючи процентну ставку з 17.5% на 19.5% річних на підставі доповнення №1 від 27 липня 2008 року, укладеного між Банком та позичальницею до кредитного договору від 21 травня 2008 року, Банк (кредитор), не отримуючи на це письмової згоди поручителя ОСОБА_3, прийняв рішення в односторонньому порядку змінити основне зобов'язання, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, що є безперечною умовою припинення поруки.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, в частині первісного позову Публічного акціонерного товариства АКБ „ Львів" щодо солідарного стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3 - слід відмовити у позові у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_3 , з підстав частини четвертої статті 267 ЦК України, зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити з підстав передбачених ч.1 ст.559 ЦК України.
У відповідності до пунктів 3 та 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 лютого 2014 року - в частині первісного позову Публічного акціонерного товариства АКБ „ Львів" змінити в частині солідарного стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3 - відмовити. В решті рішення в частині первісного позову залишити без змін. Рішення в частині зустрічного позову скасувати, у цій частині ухвалити нове рішення. Зустрічний позов ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити. Визнати поруку ОСОБА_3 за договором поруки за № 20.00.000183 від 21 травня .2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством АКБ „ Львів", такою, що припинена.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах відповідачки ОСОБА_3 - задовольнити частково
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 лютого 2014 року - в частині первісного позову Публічного акціонерного товариства АКБ „ Львів" змінити в частині солідарного стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3 , у цій частині - відмовити.
В решті рішення в частині первісного позову залишити без змін.
Рішення в частині зустрічного позову скасувати, у цій частині ухвалити нове рішення
Зустрічний позов ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити.
Визнати поруку ОСОБА_3 за договором поруки за № 20.00.000183 від 21 травня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством АКБ „ Львів", такою, що припинена
Рішення набирає законної сили з дня його постановлення і може бути оскаржено в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: