Іменем України
17 червня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі::
судді-доповідача :Куцина М. М.,
суддів - Бисага Т. Ю., Фазикош Г.В.,
при секретарі: Чучка Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ДП „Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ДП „Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Позов мотивовано тим, що наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 8 жовтня 2012 року за №79- к позивача звільнено з посади директора ДП „Закарпатський науково- дослідний та проектний інститут землеустрою" за згодою сторін відповідно до п. 1 ст.36 КЗпП України.
З позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні у строки, передбачені ст.116 КЗпП України.
Заборгованість по заробітній платі на час звільнення позивача складала суму 37.533.55 гривень.
У зв'язку з чим позивач звернувся 15 січня 2013 року до Ужгородського міськрайонного суду із заявою у порядку наказного провадження у порядку, передбаченому ст. ст.95,96 ЦПК України.
5 листопада 2013 року з позивачем проведений остаточний розрахунок
Позивач вважає , що період затримки розрахунку становить 251 робочий день. Розмір середньомісячної заробітної плати на час звільнення складав 4937.74 гривень, а розмір середньоденної заробітної плати за один робочий день складає 253.90 гривень.
З врахуванням періоду затримки розрахунку за 248 робочих днів середній заробіток, належний до стягнення з відповідача, становить 248 х 253.90 гривень = 62.967.20 гривень.
За таких обставин, позивач вважав, що з вини відповідача з ним не проведено повного розрахунку коштів у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а тому просив покласти на відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні у порядку ст.117 КЗпП України.
Позивач, посилаючись на зазначені у позовній заяви обставини справи, та з підстав, передбачених ст. ст.116.117 КЗпП України, просив у суді першої інстанції стягнути з відповідача на його користь середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні в сумі 62.967.20 гривень.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22 січня 2014 року позов ОСОБА_2 - задоволено.
Стягнуто з ДП „Закарпатський науково- дослідний та проектний інститут землеустрою" на користь позивача 62.967.20 гривень. Вирішено питання про судові витрати.
Представник відповідача не погодився з рішенням суду першої інстанції і оскаржив це рішення у апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають суттєве значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права.
Позивач та його представник у суді апеляційної інстанції вважають рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися по справі, перевіривши матеріали справи та матеріали інвентарної справи, обговоривши доводи апеляції, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з положень ст.ст.116,117 КЗпП України та вважав доведеним факт непроведення відповідачем повного розрахунку при звільненні позивача 8 жовтня 2012 року та поклав на відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за період з 9 жовтня 2012 року по 5 листопада 2013 року в сумі 62.967.20 гривень.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки до такого висновку суд дійшов не з'ясувавши дійсні обставини справи, без перевірки доводів і заперечень сторін та без належної оцінки доказів. Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права є підставою до скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.
Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України, рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Ухвалене рішення суду не відповідає вказаним вимогам закону.
Судом апеляційної інстанції встановлені наступні факти.
Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 8 жовтня 2012 року за №79- к позивача звільнено з посади директора ДП „Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" за згодою сторін відповідно до п. 1 ст.36 КЗпП України.
З позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні у строки, передбачені ст.116 КЗпП України.
Заборгованість по заробітній платі на час звільнення позивача 8 жовтня 2012 року складала суму 37.533.55 гривень.
У зв'язку з чим позивач звернувся 15 січня 2013 року до Ужгородського міськрайонного суду із заявою у порядку наказного провадження, передбаченому ст. ст.95,96 ЦПК України.
16 січня 2013 року Ужгородським міськрайонним судом задоволено заяву ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ДП „Закарпатського науково-дослідного та проектного інституту землеустрою" суми заборгованості по заробітній платі, а саме 37.533.55 гривень ( а. с. 6).
26 квітня 2013 року Ужгородським міськрайонним судом заяву ДП „Закарпатського науково-дослідного та проектного інституту землеустрою" про скасування судового наказу від 16 квітня 2013 року про стягнення ДП „Закарпатського науково-дослідного та проектного інституту землеустрою" на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі в сумі 37.533.55 гривень - залишено без задоволення ( а. с.7).
Між сторонами по справі у порядку виконання №308/557/13-ц наказного провадження у добровільному порядку 2 квітня 2013 року укладено мирову угоду. Відповідно до п.2 цієї угоди сторони домовились, що погашення заборгованості буде проводить відповідачем на умовах розстрочки її оплати на протязі 7 місяців, починаючи з квітня 2013 року щомісячно згідно з графіком, визначеним Додатком №1 до даної угоди ( а. с.21).
Пунктом 5 цієї угоди передбачено, що у випадку прострочення виконання відповідачем з його вини зобов'язань по даній мировій угоді хоча б по одному з платежів більше, ніж 10 днів, позивач має право розірвати дану угоду.
Відповідно до додатку №1 до мирової угоди про реєструктуризацію, встановлений графік погашення заборгованості по виплаті заробітної плати, остатній платіж по заборгованості відповідачем повинен бути внесений в жовтні 2013 року ( а. с.22).
5 листопада 2013 року з позивачем проведений остаточний розрахунок.
Відповідач провів виплату всіх належних сум позивачу 5 листопада 2013 року. Цей факт визнається та не опорюється представником позивача.
Представником позивача в суді апеляційної інстанції визнається факт того, що ОСОБА_2 у відповідно до п.5 угоди укладеної між сторонами в порядку виконання наказного провадження по справі №308/557/13-ц від 2 квітня 2013 року , не звертався з письмовою вимогою про розірвання даної угоди.
Представником позивача визнано факт того, що остаточний розрахунок заборгованості по заробітній платі відповідачем був здійснений у строк передбачений цією угодою.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства у строки, що зазначені ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, яка передбачена ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього кодексу № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року (справа № 1-5/2012) роз'яснено, що при вирішенні трудового спору стосовно стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24 грудня 1999 року, не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, яка передбачена ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
З врахуванням зібраних по справі доказів судова колегія приходить до висновку, що з позивачем 5 листопада 2013 року був проведений повний розрахунок по належній йому сумі, передбачений угодою укладеною між сторонами по справі.
Отже, відсутні порушення строків розрахунку при звільненні.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що відсутні правові підставі для покладення на відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст.117 КЗпП України, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, оскільки постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з ухваленням нового рішення, на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Державного підприємства „Закарпатський науково- дослідний та проектний інститут землеустрою" - задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 січня 2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити.
Рішення набирає законної сили з дня його постановлення і може бути оскаржено в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: