02 липня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/2358/14
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Соколенка Ф.Ф.,
за участю:
секретаря судового засідання - Шулик Н.І.,
представника позивача - Крещик Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Полтаві Полтавської області про відшкодування витрат, -
18 червня 2014 року Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві звернулось до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Полтаві Полтавської області про відшкодування витрат за період з січня по березень 2014 року на виплату пенсій у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 902,61 грн, витрат на виплату і доставку пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва в розмірі 1498,71 грн та допомоги на поховання в розмірі 563,37 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем безпідставно відмовлено у прийнятті до відшкодування зазначених сум витрат, понесених Пенсійним фондом України.
Представник позивача в судовому засіданні просив позов задовольнити.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, надавши суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У письмових запереченнях відповідач зазначав, що особи, які потерпіли внаслідок нещасного випадку на виробництві на підприємствах держав СНД, не мають статусу застрахованої особи, яка має право на відшкодування від нещасного випадку на виробництві, та не знаходяться на обліку у відповідача. Особові справи осіб, вказаних у позовній заяві, до Фонду не передавалися, що в свою чергу унеможливлює відшкодування сплачених пенсій і проведення звірки. Вказував, що вимоги Пенсійного фонду щодо відшкодування витрат на виплату пенсій у зв'язку з втратою годувальника є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент настання нещасного випадку з потерпілими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не перебували на утриманні померлих та не мали на день смерті потерпілих право на одержання від них утримання. Крім того, наполягав на тому, що Порядком встановлено здійснення розрахунків між фондами на централізованому рівні. Посилаючись на положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", просив суд відмовити у задоволенні позову. Стосовно позовних вимог про стягнення витрат на виплату допомоги на поховання відповідач зазначав, що пунктом 2.6 Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року №826, встановлено, що витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. Розмір і процедура проведення та обліку витрат на поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг встановлюються правлінням Фонду для обласних управлінь його виконавчої дирекції на диференційній основі відповідно до фінансових можливостей та місцевих умов за поданням виконавчої дирекції Фонду. Тобто, Фонд несе витрати на поховання лише у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві, який стався за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а тому тільки у зазначених випадках підлягають відшкодуванню Пенсійному фонду виплачені суми допомоги на поховання. Разом з тим, у відповідача відсутні будь-які документи, які б підтверджували факт причинного зв'язку між смертями ОСОБА_6, ОСОБА_7 та отриманими травмами або іншим ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві, що є необхідною умовою для здійснення відшкодувань як особам, які здійснили поховання померлого, так і органам Пенсійного фонду України. У зв'язку з викладеним, позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно актів щомісячної звірки особових справ пенсіонерів, які мають право на отримання пенсії у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійного захворювання, та таблиці розбіжностей, складеної між Фондами, за період з січня по березень 2014 року відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Полтаві Полтавської області не враховані суми витрат на:
- виплату пенсій громадянам держав-учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну у розмірі 1 498,71 грн;
- виплату пенсій у зв'язку із втратою годувальника в розмірі 902,61 грн;
- виплату допомоги на поховання в розмірі 563,37 грн /а.с.7-14/.
З матеріалів адміністративної справи слідує, що нещасні випадки на виробництві з ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 сталися при здійсненні ними трудової діяльності на території держави учасниці СНД, про що свідчать наявний у матеріалах справи акти про нещасні випадки на виробництвах /а.с.36-37;44/.
У даний час вище зазначені громодяни постійно проживають на території України /а.с.63-66/.
Даним особам Управлінням Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві призначено та проводяться виплати пенсії по інвалідності, що підтверджується відповідними списками та розрахунками .
Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 вказаних Основ в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття.
За пенсійним страхуванням згідно пункту 1 частини 1 статті 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення, як: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених п. 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.
За страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання відповідно до пункту 4 частини 1 статті 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування надається, зокрема, такий вид соціальних послуг та матеріального забезпечення, як пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Статті 21, 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1991 № 1105-ХІV (надалі - Закон № 1105-XIV), зокрема, передбачають обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті при настанні страхового випадку, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Частиною 2 статті 24 Закону № 1105-XIV визначено, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Таким чином, суд приходить до висновку, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, який у разі виплати пенсії органами Пенсійного фонду України має відшкодувати останньому витрати.
За змістом частини 2 статті 2 Закону № 1105-XIV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
При цьому, право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.
Підпунктом "а" статті 27 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. №1788-XII встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.
Відповідно до пункту 3 розділу XI Прикінцевих положень Закону України № 1105-XIV відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.
Абзацом 3 пункту 3 розділу XI Прикінцевих положень вказаного Закону встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.
Як вбачається з абзацу 8 наведеного вище пункту, Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України "Про охорону праці", які ліквідуються.
Інструкцією про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату, затверджено. постановою Правління Фонду від 20 квітня 2001 року, встановлено, що Відділення виконавчої дирекції Фонду приймають документи на тих працівників (членів їх сімей), які потерпіли на виробництві до 01.04.2001 року та право яких встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що усі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, що надає забезпечення.
За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.
За таких обставин, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків. В разі виплати такої пенсії органами Пенсійного фонду України, страховик має відшкодувати ці витрати органам Пенсійного фонду України.
Постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4 визначено, що відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та інших нормативно-правових актів, а саме: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій (пункт 4 постанови).
Отже, сума витрат Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві на виплату пенсій по інвалідності ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 підлягала відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а тому відповідач повинен був прийняти їх до заліку для відшкодування згідно порядку, затвердженого постановою від 04 березня 2003 року № 5-4/4.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 20 березня 2007 року (№21-1087во06), від 20 червня 2011 року (№ 21-76а11), 05 грудня 2011 року (№21-204а11), у разі незгоди Фонду соціального страхування від нещасних випадків на підписання актів звірки, в судах адміністративної юрисдикції мають вирішуватися вимоги про стягнення витрат.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення суми витрат на виплату пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва у розмірі 1 498,71 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про витрати на виплату пенсій у зв'язку з втратою годувальника на суму 902,61 грн, суд зазначає наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем не прийнято до заліку суми витрат на виплату пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з січня по березень 2014 року, громадянкам ОСОБА_2 (453,57 грн ) та ОСОБА_3 (449,04 грн) /а.с.7-14/.
Відповідно до статті 33 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є:
1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;
2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;
3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;
4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;
5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.
З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року внаслідок нещасного випадку на виробництві.
На момент загибелі чоловіка ОСОБА_2 мала 40 років, докази перебування її на утриманні ОСОБА_4 або права на одержання від нього утримання на день смерті потерпілого відсутні.
Страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 Закону № 1105-ХІV, Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми, в тому числі, складаються із страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Сторонами не доведено та матеріалами справи не підтверджено, що ОСОБА_2 відповідає визначенню осіб, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат відповідно до статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а відтак у Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відсутній обов'язок відшкодовувати Пенсійного фонду витрати на виплату вказаній особі пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом статей 8, 10, 81 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян, призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України з виплатою пенсій за рахунок його коштів.
Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 12 червня 2013 року у справі №К/9991/3983/12 щодо зобов'язання Фонду відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми витрат на виплату пенсій у зв'язку із втратою годувальника лише тим особам, які мають право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого відповідно до статті 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" .
З огляду на викладене, позовні вимоги щодо стягнення витрат на виплату пенсії ОСОБА_2 за період з січня по березень 2014 року у розмірі 453,57 грн задоволенню не підлягають.
Що стосується сум витрат на виплату пенсії у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_3, то судом встановлено наступне.
Згідно документів пенсійної справи ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2) призначено та виплачується пенсія у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Відповідний вид пенсії обрано ОСОБА_3 згідно заяви від 11.12.2008 до Управління Пенсійного фонду України міста Дзержинська Донецької області / а.с. 52/.
Факт перебування ОСОБА_3 на повному утриманні ОСОБА_5 до смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 10.11.2003 /а.с.62/. У рішенні суду зазначено, що ОСОБА_3 до смерті чоловіка не працювала, була непрацездатною, оскільки доглядала малолітніх дітей, єдиним джерелом її існування був заробіток чоловіка ОСОБА_5
За таких обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 відповідає визначенню осіб, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат відповідно до статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а відтак Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на виплату вказаній особі пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Отже, позовні вимоги про стягнення витрат на виплату пенсії ОСОБА_3 за період з січня по березень 2014 року у розмірі 449,04 грн підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку позовним вимогам про стягнення витрати на виплату допомоги на поховання на суму 563,37 грн, суд виходить з наступного.
Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків, передбачений статтею 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року №105-XIV.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
Відповідно до частини восьмої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд соціального страхування від нещасних випадків згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року №826, регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг.
Відповідно до пункту 2 цього Порядку, витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абзацом 2 частини дев'ятої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.
Аналіз норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та зазначеного вище Порядку, затвердженого на виконання частини восьмої статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до пункту 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, медико-соціальні експертні міські, районні, міжрайонні комісії визначають, зокрема, причини смерті інваліда або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого.
Враховуючи те, що докази, які підтверджують причинний зв'язок смерті громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, професійним захворюванням, позивачем не надані, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування відповідачем понесених Управлінням Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві витрат на поховання зазначеної особи.
При вирішенні даного спору судом у відповідності до вимог статті 2442 Кодексу адміністративного суду України враховано правову позицію Верховного Суду України щодо зобов'язання Фонду відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, висловлену в постанові від 23 травня 2011 року у справі №21-48а11.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно із частиною 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Полтаві Полтавської області про відшкодування витрат - задовольнити частково.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Полтаві Полтавської області (код ЄДРПОУ 25940885, вул. Автобазівська, 2/9, к.16 м. Полтава) на користь Управління Пенсійного фонду України Октябрського району м. Полтави (вул. Калініна, 30, м. Полтава, р/р 25603301301 в ОПРЕВ Ощадбанку, МФО 331467, код ЄДРПОУ 22529735) суму витрат за період з січня по березень 2014 року на виплату і доставку пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в розмірі 1 498, 71 грн (одна тисяча чотириста дев'яносто вісім гривень сімдесят одна копійка) та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в розмірі 449, 04 грн (чотириста сорок дев'ять гривень чотири копійки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 02 липня 2014 року.
Суддя Ф.Ф. Соколенко