25.06.2014 р. Справа № 914/1612/14
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокорм", с.Оброшино Пустомитівського району Львівської області
до відповідача ОСОБА_1, м.Львів
за участю у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Гжицього, м.Львів
про припинення дії, яка порушує право
За участю представників сторін:
від позивача ОСОБА_6 - директор; Синявська І.В. - представник (довіреність б/н від 27.05.2014р.);
від відповідача ОСОБА_1; ОСОБА_5 - адвокат (договір про правову допомогу від 27.05.2014р.);
від третьої особи не з'явився.
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали. Звукозапис розгляду даної судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг". В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокорм" до відповідача ОСОБА_1 за участю у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Гжицього про припинення дії, яка порушує право.
Ухвалою суду від 12.05.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 28.05.2014р. Ухвалою суду від 28.05.2014р. розгляд справи відкладено на 25.06.2014р.
Представник позивача подав клопотання (вх.№27790/14 від 25.06.2014р.) про долучення до матеріалів справи документів перелічених в даному клопотанні. Представники позивача позов підтримали повністю, просили позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач та представник відповідача проти позову заперечили, у задоволенні позовних вимог просили відмовити з підстав викладених у поданому відзиві на позовну заяву.
Третя особа явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази суд,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокорм» створено згідно рішення учасників (засновників) товариства оформленого протоколом № 1 від 03.07.2006р. та зареєстровано в єдиному державному реєстрі 10.07.2006р.
Відповідно до п. 9.3. Статуту, учасниками товариства на момент його реєстрації були ОСОБА_6 та ОСОБА_1.
Згідно рішення загальних зборів учасників товариства від 12.10.2012р. оформлених протоколом № 05/2012 були внесені зміни та доповнення до статуту ТОВ «Агрокорм» відповідно до яких, єдиним учасником товариства став ОСОБА_6.
Як зазначає позивач у позовній заяві, у відповідності до ст. 36 ГК України, ст. 117 ЦК України, п. 8.4. Статуту ТзОВ «Агрокорм» учасники товариства несуть зобов'язання, зокрема не розголошувати конфіденційну інформацію про діяльність Товариства.
Позивач зазначає, що наказом директора від 03 липня 2006 року № 02/1 затверджено положення «Про забезпечення захисту інформації, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію ТОВ «Агрокорм», натомість колишнім учасником Товариства ОСОБА_1 вчиняються дії, спрямовані на задоволення власних потреб, використання надбань та господарської діяльності товариства у власних цілях, а саме у міністерстві аграрної політики та продовольства України Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького зареєстровано автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук ОСОБА_1. Матеріали дисертації присвячені вивченню впливу на організм тварин кормової добавки "Аліосепт". Експериментальна частина дисертаційної роботи, як зазначено у авторефераті, виконувалась упродовж 2006-2011 років у Державному науково-дослідному контрольному інституті ветеринарних препаратів та кормових добавок і ФГ Ярмола Володимир Степанович Львівської області.
Однак, як зазначає позивач, дані ствердження про проведення експериментальних досліджень п.ОСОБА_7 не відповідають дійсності посилаючись на наступне.
Препарат "Аліосепт", кормова добавка, був зареєстрований в Україні виробником фірмою Джі Ейч Джі Сп. З о.о. Польща за №1535-05-322-05 від 24.11.2005 року. Повторна перереєстрація даного продукту відбулася 22.12.2010 року за № АА-01924-04-10, виробником Джі Ейч Джі Сп. З о.о .
Між ТзОВ "Агрокорм" та виробником Джі Ейч Джі Сп. З о.о. укладено ряд Договорів дистрибуції починаючи з 2008 року, а саме: Договір дистрибуції за №04062008 від 28.10.2008 року та договір дистрибуції №2406209 від 24.06.2009 року.
Згідно вказаних вище Договорів (п.13.2.), як зазначає позивач, ТзОВ "Агрокорм" є єдиним представником ТзОВ Джі Ейч Джі Сп. З о.о. на території України. А відповідно до пункту 1 Договорів ТзОВ Джі Ейч Джі Сп. З о.о. продає на ринку препарати власної продукції Аліосепт (Aliosept) Дистрибютору, а Дистрибютор погоджується його купувати.
Позивач зазначає, що в період дії вищевказаних договорів, тобто починаючи з 28.10.2008 року до 24.06.2012 року ТзОВ "Агрокорм" не проводила поставки препарату Аліосепт (кормової добавки) як для ФГ Ярмола Володимир Степанович, так і для Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів та кормових добавок, а відтак і зазначені експериментальні дослідження апарату "Аліосепт" в період 2008-2011рр., про які пише у своїй дисертації п.ОСОБА_7, не могли проводитись і не проводились за відсутності поставки зазначеного препарату.
Крім того позивач стверджує, що в період 2009-2010 років, відповідач ОСОБА_1 не працювала в державному науково-дослідному контрольному інституті ветеринарних препаратів, а відтак не могла проводити жодні дослідження.
Також позивач стверджує, що реєстраційне досьє на препарат "Аліосепт" та повна інформація про його склад, методи контролю, клінічні випробування тощо, яку фірма-виробник надавала експертам Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів та кормових добавок є конфіденційною, проте відповідач будучи учасником Товариства використовувала конфіденційну інформацію у власних корисливих цілях, для написання дисертації для отримання звання кандидата ветеринарних наук, тим самим спотворюючи її та діючи на порушення інтересів Товариства.
З огляду на викладене позивач обрав спосіб захисту своїх прав та законних інтересів такий як припинення дій відповідача використовувати та поширювати видання автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук як такі, що не відповідають дійсності і спрямовані на порушення корпоративних прав позивача, тому просить суд зобов'язати ОСОБА_1 припинити дії щодо поширення та використання конфіденційної інформації щодо препарату "Аліосепт" для написання дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук.
Відповідач заперечив проти позову зазначивши, що позивач безпідставно стверджує що ним, як учасником ТзОВ "Агрокорм", було поширено конфіденційну інформацію про препарат "Аліосепт" шляхом використання його при написанні дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук. Обґрунтовуючи своє заперечення відповідач стверджує, що в період часу коли відповідач був учасником товариства, останній не отримував доступу до будь-якої конфіденційної інформації чи іншої інформації з обмеженим доступом про препарат "Аліосепт" від ТзОВ "Агрокорм". Разом з тим, як зазначає відповідач, позивач не ознайомлював його з переліком будь-якої конфіденційної інформації чи іншої інформації з обмеженим доступом яка не підлягає розголошенню, у тому числі щодо препарату "Аліосепт".
Відповідач також зазначив, що обґрунтовуючи позов позивач посилається також на те, що ТзОВ "Агрокорм" є єдиним представником виробника препарату "Аліосепт" JHJ Sp. z o.o. (Польща) на території України відповідно до договорів дистрибуції починаючи з 2008 року. Однак ці договори визначають виключно відносини між виробником препарату JHJ Sp. z o.o. (Польща) та ТзОВ "Агрокорм", який продає цей препарат як дистриб'ютор. Вони не містять згадки про будь-яку інформацію із обмеженим доступом щодо препарату та/чи про передачу такої інформації дистриб'ютору, а відповідно, не надають ТзОВ "Агрокорм" будь-яких повноважень щодо обмеження доступу до такої інформації інших осіб та/чи її захисту від поширення. Таким чином, як стверджує відповідач, ці договори не мають значення для справи та не є належними доказами, оскільки не стосуються предмету спору.
Також відповідач стверджує, що не використовувала для написання дисертації реєстраційне досьє виробника на препарат «Аліосепт», і позивач жодним чином не довів, що ним передавалось відповідачу таке досьє.
Крім того відповідач зазначає, що позивач жодним чином не довів, що відповідач використав у дисертації інформацію про препарат «Аліосепт» саме як учасник ТОВ «Агрокорм», оскільки всю інформацію про препарат відповідач отримав за місцем постійного працевлаштування та підготовки наукової роботи у Державному науково-дослідному контрольному інституті ветеринарних препаратів та кормових добавок.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Згідно п.4 ч.1 ст.12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», усі спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язані зі здійсненням ними корпоративних прав та виконанням обов'язків учасника господарського товариства, на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК підвідомчі (підсудні) господарським судам незалежно від суб'єктного складу учасників спору.
Статтею 117 ЦК України встановлено, що учасники господарського товариства зобов'язані: додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що спір підвідомчий господарському суду.
Пунктом 8.4. статуту ТОВ «Агрокорм» встановлено, що учасники товариства несуть основні зобов'язання, зокрема: не розголошувати конфіденційну інформацію про діяльність товариства; дотримуватись положень статуту товариства; виконувати прийняті на себе в установленому порядку зобов'язання по відношенню до товариства.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформацію», конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Особи, які володіють конфіденційною інформацією, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. До кола конфіденційної інформації у сфері господарської (підприємницької) діяльності відноситься інформація, що визнається такою законом (стаття 862 ЦК), комерційна таємниця (статті 505 - 508 ЦК) та "ноу-хау" (стаття 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність") (Пункт 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007р. № N 01-8/184).
Згідно ст. 505 ЦК України, комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Як стверджує позивач, відповідачем як учасником ТОВ «Агрокорм» була використана конфіденційна інформація щодо препарату «Аліосепт» для написання дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук, чим відповідач вчинив дії, спрямовані на задоволення власних потреб, використавши надбання товариства у власних цілях.
Позивач зазначає, що експериментальна частина дисертаційної роботи, як зазначено у авторефераті, виконувалась упродовж 2006-2011 років у Державному науково-дослідному контрольному інституті ветеринарних препаратів та кормових добавок і ФГ Ярмола Володимир Степанович, однак наголошує, що дані твердження про проведення експериментальних досліджень п.ОСОБА_7 не відповідають дійсності.
В обґрунтування вищенаведеного, позивач посилається на те, що в період з 2009-2010 років, відповідач ОСОБА_1 не працювала в Державному науково-дослідному контрольному інституті ветеринарних препаратів, а відтак не могла проводити жодні дослідження. В підтвердження вищенаведених обставин позивачем не надано жодних доказів.
Однак відповідно до довідки № 15 від 23.04.2014р., виданої Державним науково-дослідним контрольним інститутом ветеринарних препаратів та кормових добавок, ОСОБА_1 працювала в ДНДКІ ветеринарних препаратів та кормових добавок з 25.10.2004р. по 31.08.2011р., з 19.09.2011р. по 28.05.2012р. та з 29.05.2012р. і по теперішній час, що підтверджується відомостями з копії трудової книжки, що міститься в матеріалах справи.
Вказані докази спростовують твердження позивача про те, що відповідач в період 2009-2010р.р. не працювала в Державному науково-дослідному контрольному інституті ветеринарних препаратів та кормових добавок, а також твердження позивача про те, що відповідач не міг проводити експериментальні дослідження упродовж 2006-2011 року.
Позивач зазначає, що відповідно до п.13.2 договорів дистрибуції від 28.10.2008р. № 04062008 та від 24.06.2009р. № 24062009 він є єдиним представником виробника препарату JHJ Sp. z o.o. на території України, і в період дії цих договорів ТОВ «Агрокорм» не проводило поставки препарату «Аліосепт» як для ФГ Ярмола В.С. так і для Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів та кормових добавок, а відтак зазначені експериментальні дослідження препарату в період 2008-2011р.р. не могли проводитись і не проводились за відсутності поставки вищезазначеного препарату.
Суд звертає увагу позивача, що предметом вищезазначених договорів дистрибуції врегульовано лише відносини купівлі-продажу між позивачем та виробником препарату «Аліосепт».
Згідно положень пункту 13.2. договорів, дистриб'ютор (позивач) є єдиним представником виробника як продавця на території України. А відповідно до п.13.3 договорів дистрибуції, дистриб'ютор на власний розсуд створює та контролює саме систему продажу на території України. Жодних застережень, що інформація про препарат «Аліосепт» є конфіденційною та підлягає розповсюдженню тільки з дозволу продавця чи дистриб'ютора договорами не встановлено. Також суд погоджується з доводами відповідача, що позивачем не наведено жодного доказу того, що виробник препарату JHJ Sp. z o.o. надавав ТОВ «Агрокорм» будь-які повноваження стосовно захисту конфіденційної інформації щодо цього препарату.
Крім того, позивач стверджує, що реєстраційне досьє на препарат "Аліосепт" та повна інформація про його склад, методи контролю, клінічні випробування тощо, яку фірма-виробник надавала експертам Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів та кормових добавок є конфіденційною, проте відповідач будучи учасником Товариства, використовувала конфіденційну інформацію у власних корисливих цілях, нібито для написання дисертації для отримання звання кандидата ветеринарних наук, тим самим спотворюючи її та діючи на порушення інтересів Товариства.
Однак позивачем не доведено та не підтверджено доказами, що відповідач використовувала реєстраційне досьє фірми-виробника на препарат «Аліосепт», як це зазначено вище та те, що відповідач отримувала таке досьє у позивача, для використання у написанні дисертації.
Щодо Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію затвердженого директором ТОВ «Агрокорм», то в даному положенні жодним чином не зазначено про встановлення системи захисту відомостей щодо препарату «Аліосепт», виробником якого є JHJ Sp. z o.o., і не зазначено, що такі відомості становлять конфіденційну інформацію та щодо неї визначено режим доступу, і таку інформацію віднесено до категорії конфіденційної. Інших доказів позивачем надано не було, а відтак дане положення не може братися судом до уваги.
Слід також зазначити, що комерційна таємниця, яка відноситься до кола конфіденційної інформації є, відповідно до ст. 505 ЦК України, секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Проте згідно листа від виробника препарату, доданого позивачем до матеріалів справи, компанія JHJ Sp. z o.o. сама надавала Державному науково-дослідному інституту ветеринарних препаратів та кормових добавок, в якому працювала відповідач, зразки кормової добавки «Аліосепт» в наступних кількостях: 20 кг. у 2005 році - перша реєстрація; 2 кг. у 2010р. - друга реєстрація, а отже дана інформація не була секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом такої інформації. Крім того, факт надання виробником препарату Державному науково-дослідному контрольному інституту ветеринарних препаратів та кормових добавок зразків препарату «Аліосепт» у 2005 та 2010 році також підтверджує ту обставину, що експериментальна частина дисертаційної роботи, як зазначено у авторефераті, могла виконуватись відповідачем упродовж 2006-2011 років у Державному науково-дослідному контрольному інституті ветеринарних препаратів та кормових добавок.
Як зазначив позивач у судовому засіданні, відповідач не міг проводити дослідження щодо препарату «Аліосепт», оскільки придатність препарату до його використання становить один рік, а відтак наданий виробником у 2005 році препарат Держаному науково-дослідному контрольному інституту ветеринарних препаратів та кормових добавок не міг бути використаний для досліджень.
Проте суд не погоджується з позивачем, оскільки згідно реєстраційного посвідчення препарат «Аліосепт» був зареєстрований у листопаді 2005р., водночас як зазначив відповідач і про що позивач не надав обґрунтованих заперечень, сам строк проведення експериментальних досліджень становить близько 14 днів, а отже наведені твердження позивача є необґрунтованими.
Вищенаведені обставини підтверджуються самими реєстраційними посвідченнями виданими Державним комітетом ветеринарної медицини України на препарат «Аліосепт» від 24.11.2005р. та 22.12.2010р., що містяться в матеріалах справи.
Крім того, як вбачається з відповіді Держаного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів та кормових добавок від 19.05.2014р. № 1690-К/08 на запит директора департаменту ветеринарної та фітосанітарної служби України, а також відповіді Держаного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів та кормових добавок від 06.05.2014р. № 1559-К/08 на запит в.о. ректора ЛНУ ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Гжицького, препарат «Аліосепт» поступав на реєстрацію в Держаний науково-дослідний контрольний інститут ветеринарних препаратів та кормових добавок від фірми виробника Джі Ейч Джі Польща у визначені терміни і в необхідній кількості для проведення доклінічних та клінічних випробувань. Разом з тим, в вказаних відповідях зазначено, що результати доклінічних та клінічних досліджень які проводились в Інституті не забороняється включати в дисертаційні роботи. Крім того, керівництво Інституту визначає в якому обсязі і ким повинні проводитись дослідження по тому чи іншому продукту, і в даному випадку комплексні дослідження по якості і ефективності «Аліосепту» проводились за участю ОСОБА_1, що є запротокольовано та оформлено належним чином.
З огляду на всі вищенаведені обставини, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, і тому у позові слід відмовити повністю за безпідставністю.
Згідно ст. 49 ГПК України, судовий збір слід покласти на позивача.
В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
Повний текст рішення
виготовлено 01.07.2014р.
Суддя Петрашко М.М.