26.06.2014 р. Справа № 914/1530/14
Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І.
при секретарі Лосик Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Новий Витків
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Львів
про: стягнення 47 666,58 грн.
Представники :
Від позивача: ОСОБА_4 - представник (Довіреність №2 від 08.05.14р.)
Від відповідача: не з'явився
Представнику позивача роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу від сторін не надходило.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору:
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Новий Витків до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Львів про стягнення 47 666,58 грн.
Ухвалою суду від 30.04.2014 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 05.06.2014 р. З підстав, викладених в ухвалах суду розгляд справи неодноразово відкладався.
10.06.2014 р. позивачем подано в канцелярію суду Заяву про збільшення позовних вимог б/н від 06.06.2014 р., в якій зазначається, що 14.06.2013 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, що є відповідачем у даній справі та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 укладено Договір транспортного експедирування вантажів у міжнародному сполученні № 15/13, відповідно до умов якого та додаткової угоди від 04.03.2014 р. відповідачу було надано послуги на суму 50 273,00 грн.
02.06.2014 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення права вимоги, за умовами якого до позивача перейшло право вимагати від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 сплати коштів за надані транспортно-експедиційні послуги, згідно заявки на міжнародне перевезення вантажів №2/13 від 03.09.2013 р., в частині організації перевезення дрібних побутових аксесуарів в коробках загальною вагою 11956.91 кг за маршрутом Італія - Венгрія - Польща - Україна вантажним автомобілем DAF д.н.з. RZ 4913G RZ 24 57 Р.
Із посиланням на те, що згідно Договору про відступлення права вимоги від 02.06.2014 р. до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 перейшли права кредитора Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за Договором транспортного експедирування вантажів у міжнародному сполученні № 15/13 від 14.06.2013 р. позивач просить суд прийняти до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 та поряд з первісними вимогами стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла з Договору транспортного експедирування від 14.06.2013 р. в сумі 50 273,00 грн.
В судовому засіданні 26.06.2014 р. представник позивача позовні вимоги із врахуванням Заяви про збільшення позовних вимог б/н від 06.06.2014 р. підтримав, просив суд позов задоволити.
Згідно ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Як вбачається із змісту Заяви про збільшення позовних вимог б/н від 06.06.2014 р. позивач окрім заявленої до стягнення у позовній заяві суми боргу за Договором транспортного експедирування вантажів у міжнародному сполученні № 36/13 від 14.06.2013 р. просить суд стягнути з відповідача також заборгованість за Договором транспортного експедирування вантажів у міжнародному сполученні № 15/13 від 14.06.2013 р., що свідчить про заявлення додаткових вимог за іншим договором, що не були заявлені в позовній заяві.
Згідно роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду, викладених у п. 3.11 Постанови № 18 від 26.12.2011 р. Господарським процесуальним кодексом, зокрема ст. 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.
В інформаційному листі від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 Вищий господарський суд на запитання чи може бути збільшення розміру позовних вимог пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог? вказав, зокрема, що збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК.
Як вже зазначалося, вимоги, заявлені згідно Заяви про збільшення позовних вимог б/н від 06.06.2014 р. випливають із іншого договору та не пов'язані із вимогами, про які йшлося в позовній заяві ні підставами виникнення, ані поданими доказами. Таким чином, заявляючи додаткові вимоги позивач порушив приписи ст. 58 ГПК України.
Із врахуванням вищенаведеного, Заяву про збільшення позовних вимог б/н від 06.06.2014 р. суд до розгляду не приймає.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що він може звернутись до суду з окремим позовом за захистом порушеного права шляхом заявлення відповідних позовних вимог.
Відповідач явки повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, відзиву на позовну заяву суду не надав. хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи.
Враховуючи те, що суду представлено достатньо доказів для вирішення справи по суті, відповідно до ст. 75 ГПК України, справу розглянуто у відсутності представника відповідача.
В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:
14.06.2013 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено Договір транспортного експедирування вантажів у міжнародному сполученні № 36/13, яким обумовлено порядок взаємовідносин між сторонами при організації та виконанні перевезень вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученні та розрахунки за ці перевезення.
Відповідно до умов вищезазначеного Договору позивач взяв на себе зобов'язання за дорученням відповідача за винагороду організувати в інтересах останнього транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, наданих ним для перевезення автомобільним транспортом згідно заявки відповідача, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Як вбачається із матеріалів справи 28.11.2013 р. відповідачем було подано позивачу Заявку № 70/13/п на міжнародне перевезення вантажу до Договору № 31/13 від 28.11.2013 р., щодо організації перевезення дрібних побутових аксесуарів в коробках загальною вагою 14 264.91 кг за маршрутом Італія - Венгрія - Польща - Україна.
Згідно поданої заявки позивачем було здійснено організацію перевезення вантажу за маршрутом: - місце загрузки VIA TRENTINO, 23-35043, MONSELICE PD ITALIY- 02/12/2013 (Італія) Soke Hungaria Kft Halaski Gyori ul.1 (Венгрія) - місце вигрузки (вул. Садова 49 с, Петропавловська Борщагівка Києво-Святошинський р-н,.Київська область). Перевезення вантажу здійснювалося автомобілем д.н.з. WM7107C WM 69473, який 02.12.2013 р. був поданий під завантаження в Італії та 06.12.2013 р. перетнув державний кордон України і після митного оформлення вантаж був доставлений вантажоодержувачу (ТзОВ «Лентер».
Факт здійснення перевезення згідно Заявки № 70/13/п від 28.11.2013 р. підтверджується представленою суду CMR б/н (CA 1306164), а також підписаним сторонами Актом № 05 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.12.2013 р.
Пунктом 2.1.6. Договору передбачено обов'язок відповідача своєчасно оплатити виконане перевезення, згідно п. 3 даного Догвору.
У п. 3.1. Договору сторони передбачили, що вартість транспортно-експедиційного обслуговування узгоджується сторонами в заявках, шляхом прийняття заявки до виконання.
Згідно Заявки № 70/13/п від 28.11.2013 р. вартість транспортування визначена у гривневому еквіваленті 3 000,00 Євро, що на 11.12.2013 р. становить 32 971,13 грн.
04.03.2014 р. сторонами було підписано Додаткову угоду до Договору транспортного експедирування вантажів у міжнародному сполученні № 36/13 від 14.06.2013 р., в якій сторони констатували факт надання відповідачу послуг згідно Договору та Заявки № 70/13/п від 28.11.2013 р., та вказали, що за надані послуги відповідач зобов'язаний сплатити позивачу кошти в сумі 32 971,13 грн., що станом на 19.12.2013 р. є еквівалентом 3 000,00 грн.
У відповідності до п. II Додаткової угоди сторони дійшли згоди змінити порядок оплати коштів відповідачем, а саме: 25.03.2014 р. - 2 971,13 грн.; 14.04.2014 р. - 15 000,00 грн.; 18.04.2014 р. - 15 000,00 грн. При цьому кожна сума оплати повинна переводитися сторонами в Євро, відповідно до курсу Євро, встановленого НБУ на дату платежу. Останній платіж має являти собою різницю між 3 000,00 Євро та сплаченими станом на 18.04.2014 р. коштами, умовно переведеними в Євро.
Як встановлено судом, станом на 18.04.2014 р. курс Євро становив 1555,5525 грн. за 100 од. Таким чином сума коштів, яку відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу за надані послуги склала 46 666,58 грн.
Проте, як стверджує позивач у погоджені сторонами строки відповідач вартості послуг не оплатив.
За прострочення розрахунку, позивачем на підставі п. 4.2.4. Договору нараховано відповідачу штраф у розмірі 1 000,00 грн.
Таким чином, загальна сума позовних вимог складає 47 666,58 грн.
Окрім суми заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, що складаються із 1 827,00 грн. судового збору та 3 000,00 грн. витрат на послуги адвоката.
Суд заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав:
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Як вбачається із матеріалів справи, 14.06.2013 р. між сторонами у справі було укладено Договір транспортного експедирування вантажів у міжнародному сполученні № 36/13, за умовами якого позивач зобов'язався за дорученням відповідача за винагороду організувати в інтересах останнього транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, наданих ним для перевезення автомобільним транспортом згідно заявки відповідача, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно визначення, що міститься у ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).
Схожі за змістом положення містяться у ст. 316 ГК України.
Із наданих позивачем документів суд встановив, що 28.11.2013 р. відповідачем було подано позивачу Заявку № 70/13/п на міжнародне перевезення вантажу до Договору № 31/13 від 28.11.2013 р., відповідно до якої позивач здійснив організацію перевезення вантажу за маршрутом: - місце загрузки VIA TRENTINO, 23-35043, MONSELICE PD ITALIY- 02/12/2013 (Італія) Soke Hungaria Kft Halaski Gyori ul.1 (Венгрія) - місце вигрузки (вул. Садова 49 с, Петропавловська Борщагівка Києво-Святошинський р-н,.Київська область).
При дослідженні змісту вищевказаної заявки судом встановлено, що у даному документі зазначено інший договір ніж той, на який посилається позивач - № 31/13 від 28.11.2013 р., а не № 36/13 від 14.06.2013 р. Однак, у Додатковій угоді від 04.03.2014 р. до Договору транспортного експедирування вантажів у міжнародному сполученні № 36/13 від 14.06.2013 р. сторони підтвердили, що надання послуг по Заявці № 70/13/п від 28.11.2013 р. здійснювалося саме за умовами Договору транспортного експедирування вантажів у міжнародному сполученні № 36/13 від 14.06.2013 р. Вказане дає можливість зробити висновок, що при оформлені Заявки № 70/13/п від 28.11.2013 р. було допущено помилку в номері та даті договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У п. 1.3. Договору сторони погодили, що взаємовідносини по данному Договору регулюються чиним законодавством України та міжнародними Конвенціями в галузі міжнародних перевезень.
Згідно приписів ст. 9 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), що підписана в Женеві 19.05.1956р., доказом умов договору перевезення і підтвердженням прийняття вантажу перевізником служить товарно-транспортна накладна, якщо не доведено іншого.
Як вбачається із матеріалів справи перевезення вантажу за маршрутом: - місце загрузки VIA TRENTINO, 23-35043, MONSELICE PD ITALIY- 02/12/2013 (Італія) Soke Hungaria Kft Halaski Gyori ul.1 (Венгрія) - місце вигрузки (вул. Садова 49 с, Петропавловська Борщагівка Києво-Святошинський р-н,.Київська область) оформлено Міжнародною товарно-транспортною накладною CMR б/н (CA 1306164), оригінал якої оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи.
Окрім цього факт виконання позивачем зобов'язання щодо організації перевезення вантажу за Заявкою № 70/13/п від 28.11.2013 р. підтверджується підписаним сторонами Актом № 05 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.12.2013 р., в якому вказано, що зауважень та претензій до якості наданих послуг немає.
Вищенаведене дає можливість зробити висновок, що договірні зобов'язання перед відповідачем позивач виконав належно та у повному обсязі.
У відповідності до п. 2.1.6. Договору відповідач зобов'язався своєчасно оплатити виконане перевезення, згідно п. 3 даного Договору.
Пункт 3.1. Договору передбачає, що вартість транспортно-експедиційного обслуговування узгоджується сторонами в заявках, шляхом прийняття заявки до виконання.
Стаття 931 ЦК України передбачає, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату
У Заявці № 70/13/п від 28.11.2013 р. встановлено вартість транспортування у гривневому еквіваленті 3 000,00 Євро, що на 11.12.2013 р. становить 32 971,13 грн.
За умовами Додаткової угоди від 04.03.2014 р. до Договору транспортного експедирування вантажів у міжнародному сполученні № 36/13 від 14.06.2013 р. вартість наданих позивачем послуг станом на 18.04.2014 р. становила 46 666,58 грн.
Кінцевим терміном оплати, за умовами вищевказаної Додаткової угоди визначено 18.04.2014 р. Однак, як встановлено в судовому засіданні, у погоджений термін відповідач наданих позивачем послуг не оплатив.
У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Згідно визначення ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У п. 4.2.4. Договору сторони погодили, що за прострочення розрахунку відповідач оплачує позивачу штраф у розмірі 1 000,00 грн.
Враховуючи вищевказане, суд прийшов до висновку що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами та такими, що підлягають до задоволення.
У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доводів позивача не спростував, доказів оплати послуг суду не надав.
Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.
Як судові витрати до стягнення з відповідача окрім судового збору підлягають також витрати позивача на оплату послуг адвоката в розмірі 3 000,00 грн., доказом надання та оплати яких є Договір № 2 про надання правової допомоги від 04.03.2014 р.; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1801 від 01.12.2010 р., Акт виконаних робіт б/н від 06.06.2014 р. та Квитанція до прибуткового касового ордера б/н, б/д.
Враховуючи те, що подану позивачем Заяву про збільшення позовних вимог б/н від 06.06.2014 р. судом до розгляду не прийнято, суд відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 242,74 грн. судового збору, сплаченого Платіжним дорученням № 14 від 06.06.2014 р.
На підставі наведеного та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» ст. 174, 193, 216, 230, 316 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 599, 610, 612, 929, 931 ЦК України, ст. ст. 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-84 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задоволити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1. Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2. Ідентифікаційний код НОМЕР_2) 46 666,58 грн. боргу, 1 000,00 грн. штрафу, всього - 47 666,58 грн., 3 000,00 грн. витрат на послуги адвоката, 1 827,00 грн. судового збору.
3. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
4. Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (АДРЕСА_2. Ідентифікаційний код НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 242,74 грн., який сплачено згідно Платіжного доручення № 14 від 06.06.2014 р.
Повний текст рішення виготовлено і підписано 01.07.2014 р.
Суддя Ділай У.І.