ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/7288/14 01.07.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант"
до відповідача 1: Приватного підприємства "Сектор"
до відповідача 2: Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Рокада"
про визнання договору недійсним
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача: Крупський В. В. - представник за довіреністю
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Сектор" та до Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Рокада" про визнання Договору купівлі-продажу цінних паперів № БД -091112-ЗЮ/БВ-1 від 09.11.2012 року недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір № БД -091112-ЗЮ/БВ-1 укладено напередодні порушення провадження у справі про банкрутство відповідача 2 і після подання позивачем заяви про порушення провадження справи про банкрутство, загальна номінальна вартість проданих акцій була завищена, жодної оплати за продані акції відповідачем 2 відповідачу 1 зроблено не було, а також відповідач 1 заявив до відповідача 2 кредиторські вимоги на суму 41301147,00 грн., які були віднесені до четвертої та першої черги задоволення вимог кредиторів та, як наслідок, у відповідача 1 є змога практично одноособово примати рішення, у тому числі щодо експертної оцінки майна банкрута. Враховуючи викладені вище обставини, заборгованість відповідача 2 перед відповідачем 1 є штучною та спрямованою на ухилення боржника від існуючої перед позивачем відповідальності (кредитної заборгованості). Таким чином, посилаючись на норми ч. 1 ст. 215 ЦК України та ч. 1 ст. 234 ЦК України позивач зазначає, що договір № БД -091112-ЗЮ/БВ-1 не спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому є фіктивним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2014 року порушено провадження по справі № 910/7288/14, розгляд справи призначено на 19.05.2014 року.
У зв'язку з неявкою відповідача 1 та відповідача 2 у судовому засіданні винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 16.06.2014.
Ухвалою суду від 16.06.2014 продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 01.07.2014.
Представник позивача в судове засідання 01.07.2014 з'явився та підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судове засідання 01.07.2014 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлений належним чином.
Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача 1 та відповідача 2 в судових засіданнях від 19.05.2014, від 16.06.2014 та від 01.07.2014 від останніх до суду не надходило.
В матеріалах справи міститься докази направлення на адреси відповідачів, зазначені в позовній заяві, які збігаються з адресами, зазначеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ухвали суду, які повернулися на адресу суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
Згідно з абзацом 3 пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час та місце розгляду справи судом.
З огляду на зазначене, відповідачі вважаються повідомленим про час та місце розгляду справи належним чином.
Оскільки відповідачі не з'явилися у судове засідання, не надали суду відзиву та документів, витребуваних судом, суд на підставі ст. 75 ГПК України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 01.07.2014 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,-
09.11.2012 року між Приватним підприємством «Сектор» (продавець, відповідач 1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Бенефіт Брок» (повірений) та Закритим акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Рокада» (покупець, відповідача 2) укладено договір купівлі продажу цінних паперів № БД-091112-3Ю/БВ-1, відповідно до умов якого покупець приймає та оплачує, а продавець передає такі цінні папери у власність покупця на умовах договору: емітент ПАТ «Великополовецьке ремонтно-транспортне підприємство»; код ЄДРПОУ 00904428; вид, тип та форма випуску ЦП - акція проста іменна; код цінних паперів - UA4000108765; форма існування - бездокументарна; номінальна вартість одного ЦП - 0,25 грн.; кількість ЦП - 5 006 060 шт.; вартість ЦП - 41 300 000,00 грн. (п.1.1 договору ).
Загальна вартість договору 41 300 000,00 грн. (п. 1.2 договору).
Продавець зобов'язується здійснити передачу ЦП покупцю в порядку і на умовах передбачених договором.
З матеріалів справи вбачається що відповідач 2 прийняв, а відповідач 1 передав на умовах договору наступні цінні папери у власність відповідача 2: емітент ПАТ «Великополовецька ремонтно-транспортне підприємство»; код ЄДРПОУ 00904428; вид, тип та форма випуску ЦП - акція проста іменна; код цінних паперів - UA4000108765; форма існування - бездокументарна; номінальна вартість одного ЦП - 0,25 грн.; кількість ЦП - 5 006 060 шт.; вартість ЦП - 41 300 000,00 грн., що підтверджується актом від 07.12.2012 прийому-передачі ЦП по договору купівлі-продажу цінних паперів № БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012.
Відповідно дол. п. 2.1 договору покупець повинен сплатити продавцю загальну вартість договору згідно п. 1.2 договору шляхом безготівкового переказу з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця у строк до 30.12.2012 року, з призначенням платежу: «Сплата за акції прості іменні, згідно договору купівлі продажу ЦП № БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012 року.
Проте, за твердженням позивача відповідач 2 не сплатив продавцю вартість цінних паперів.
07.11.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант" (позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва із заявою про порушення справи про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Рокада».
Ухвалою Господарського суду м. Києва № 5011-44/15861-2012 від 12.11.2012 порушено провадження у справі про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Рокада».
Ухвалою суду № 5011-44/15861-2012 від 17.07.2013 визнано грошові вимоги кредитора боржника (ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Рокада») - Приватного підприємство «Сектор» на загальну суму 41 301 147,00 грн., які виникли на підставі договору купівлі продажу ЦП № БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012 року.
Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі продажу ЦП № БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012 укладеного між Приватним підприємством «Сектор», Товариством з обмеженою відповідальністю «Бенефіт Брок» та Закритим акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Рокада».
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що № БД -091112-ЗЮ/БВ-1 укладено напередодні порушення провадження у справі про банкрутство відповідача 2 і після подання позивачем заяви про порушення провадження справи про банкрутство, загальна номінальна вартість проданих акцій була завищена, жодної оплати за продані акції відповідачем 2 відповідачу 1 зроблено не було, а також відповідач 1 заявив до відповідача 2 кредиторські вимоги на суму 41301147,00 грн., які були віднесені до четвертої та першої черги задоволення вимог кредиторів та, як наслідок, у відповідача 1 є змога практично одноособово примати рішення, у тому числі щодо експертної оцінки майна банкрута. Таким чином, відповідач 2 не мав наміри сплачувати за передані відповідачем цінні папери, а відповідач 1 не мав наміри отримати грошові кошти за передані ним цінні папери.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Так, відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 234 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Щодо фіктивності оскаржуваного договору, то слід зазначити, що з листа Верховного Суду України від 24.11.2008 р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вбачається, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.
При розгляді справ суди мають врахувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягнути правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним (недійсним).
Згідно п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов оспорюваного договору купівлі-продажу цінних паперів, відповідачем 1 згідно з актом від 07.12.2012 прийому-передачі ЦП по договору купівлі-продажу цінних паперів № БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012 було передано відповідачу 2, а відповідно відповідачем 2 отримано прості іменні акції ПАТ «Великополовецьке ремонтно-транспортне підприємство» у кількості 5006060 штук загальною вартістю 41300000,00 грн.
За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
Згідно ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому, особа повинна використовувати належні способи захисту, зокрема, наведені ст. 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.
Матеріали справи та позовна заява не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача внаслідок укладення спірного договору та доказів на підтвердження фактів порушення права.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За вказаних обставин суд вважає, що позивачем не доведено суду факту відсутності в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки при укладенні оспорюваного договору, тому у позові про визнання договору недійсним з підстав його фіктивності слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 02.07.2014
Суддя О. А. Грєхова