Провадження 22ц/790/3196/14 Головуючий 1 інстанції - Вікторов В.В.
Справа № 2024/7410/2012 Доповідач - Пилипчук Н.П.
Категорія - сімейні
12 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - судді: Пилипчук Н.П.,
суддів: Трішкової І.Ю.,
Кірсанової Л.І.,
при секретарі - Черепаха С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу
апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18 березня 2014 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ сумісно нажитого майна, -
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, посилаючись на те, що сторони з 04.03.2011 року по 25.09.2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, однак фактично з 1999 року вони проживали однією сім'єю, не перебуваючи у шлюбі між собою ще до реєстрації шлюбу. Вказує, що вона познайомилась з ОСОБА_3 у 1993 році на другому курсі Харківського медичного інституту. Після закінчення інституту в 1997 році відповідач повернувся до свого постійного місця мешкання у Вінницю. З 1999 року після закінчення інтернатури, за проханням ОСОБА_3, з метою створити сім'ю, позивач переїхала до відповідача у Вінницю, де вони почали проживати однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки. Разом вони проживали в гуртожитку або в будинку відповідача. В 2002 році відповідач вступив до аспірантури до Харківського національного медичного університету, у зв'язку з чим переїхав до м. Харкова. 22.04.2003 року у позивачки в м. Вінниця народився їх син ОСОБА_6 та в червні 2003 року відповідач перевіз її з сином до м. Харкова, де вони стали знімати квартиру у ОСОБА_7 та її сина ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1, де жили однією сім'єю, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки. Під час спільного проживання сторони разом, а після народження сину - втрьох, постійно відпочивали на курортах Болгарії, Турції та Криму.
Крім того, позивачем зазначено, що під час спільного проживання в січні 2004 року сторони, маючи спільний бюджет, який складався із їх заробітних плат та спільних грошових накопичень від додаткових заробітків, придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_3, яка була оформлена на відповідача. Саме позивачкою був укладений договір на інформаційно-консультативне обслуговування від 29.01.2004 року № Д2575, на підставі якого 12.02.2004 року був укладений договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_3. 15.01.2005 року позивачкою був укладений договір на обслуговування абонентів мережі кабельного телебачення в цій квартирі. Комунальні послуги по даній квартирі з 2004 року сплачувала позивачка або її батько ОСОБА_9 Сторони та їх син, проживали в цій квартирі разом з моменту її придбання до того моменту, коли відповідач на початку лютого 2012 року пішов із сім'ї. Однак, позивачка разом з сином і до теперішнього часу зареєстровані та проживають у спірній квартирі. Також, під час проживання однією сім'єю, на спільні кошти сторін 07.03.2009 року було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, яку по 1/2 частині кожному сторони отримали у власність на умовах купівлі-продажу. Під час сумісного проживання, крім нерухомості, на спільні кошти сторін були придбані автомобілі, а саме: 21.06.2007 року TOYOTA AVENSIS, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску та 24.03.2010 року SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску. Обидва автомобіля були зареєстровані за відповідачем. Автомобілем TOYOTA AVENSIS користувалась позивач, автомобілем SUZUKI GRAND VITARA - відповідач.
Також позивач зазначила, що під час спільного проживання однією сім'єю, частину спільного бюджету було заощаджено з 2004 року на банківських рахунках, які були відкриті на ім'я відповідача в банках ПАТ «УкрСіббанк» (АТ «УкрСіббанк»), ПАТ «Укрсоцбанк» та ПАТ «КБ Надра» в розмірі 4 636 496,46 грн.
При визначенні способу поділу спільного майна в натурі позивач просила врахувати те, що відповідач 18.07.2012 року здійснив відчуження автомобіля SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску на користь своєї матері, тоді як він був придбаний під час проживання сторонами однією сім'єю на спільні кошти сторін. Про відчуження автомобіля відповідач позивачку не повідомив та не отримав згоди на це.
Після уточнення позовних вимог позивач остаточно просила встановити факт проживання її однією сім'єю з ОСОБА_3 без шлюбу з 01.01.2004 року до реєстрації шлюбу 04.03.2011 року; визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3; двокімнатну квартиру АДРЕСА_2; автомобіль TOYOTA AVENSIS, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, автомобіль SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску; грошові кошти в сумі 4636496,46 грн. Всього майна на суму 5765052,51 грн. Просила змінити спосіб поділу майна, виділити в натурі та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3, ринковою вартістю 450000,00 грн.; двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, ринковою вартістю 400000 грн.; автомобіль TOYOTA AVENSIS, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, ринковою вартістю 126928,84 грн. Всього загальною вартістю - 976928,84 грн. Відповідачу залишити майно у вигляді грошових коштів в сумі 4636496,46 грн. та врахувати до майна відповідача ринкову вартість автомобіля SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, яка складає 151627,21 грн. Також позивачка просила стягнути з відповідача на її користь 1905597,42 грн., в тому числі 12349,19 грн. в рахунок компенсації - 1/2 різниці між ринковою вартістю автомобілів SUZUKI GRAND VITARA, та автомобілю TOYOTA AVENSIS, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, та 1893248,23 грн. в рахунок компенсації - 1/2 різниці між вартістю майна у вигляді грошових коштів, які позивач просить залишити відповідачу та вартістю нерухомого майна, яке вона просить виділити їй.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 18 березня 2014 року позов задоволено частково. Вирішено встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 28 травня 2009 року до реєстрації їхнього шлюбу 04 березня 2011 року; визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску; визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частині кожному квартири АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по ? частині кожному автомобілю SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску; у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Крім того, знято арешти, накладені ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 20.11.2012 року на автомобіль ТОУОТА АVЕNSІS, 2007 року випуску та ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 21.12.2012 року на квартиру АДРЕСА_3, та ? частини квартири АДРЕСА_2, які належать на праві власності ОСОБА_3; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1663,15 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення вимог процесуального права, рішення районного суду просить скасувати, задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на ті самі обставини, якими обґрунтовувала заявлені вимоги. Зазначає, що суд не взяв до уваги надані нею докази.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 березня 2011 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3, виданого Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції (а.с. 4, т. 1).
В листопаді 2011 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовною заявою про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2012 року шлюб сторін було розірвано (а.с. 52, т. 4).
Сторони мають спільного сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 33 , т. 1).
20 серпня 1998 року, згідно договору купівлі-продажу частини житлового будинку, ОСОБА_3 придбав 1/2 частку житлового будинку з прибудовами, з відповідною часткою господарських прибудов, розташованого в місті Вінниці (а.с. 219-220, т. 3). З договору вбачається, що ОСОБА_3 проводив розрахунок з продавцем нерухомості частинами.
Відповідно копії журналу карток Вінницького МРЄВ 09.02.2001 року на ім'я ОСОБА_3 був зареєстрований автомобіль NSSSAN SUNNY, який згодом 10.07.2008 року був знятий з реєстраційного обліку (а.с. 216, т. 3).
Згідно договору купівлі-продажу № 1727/06/07 від 21.06.2007 року та видаткової накладної № 1-00000948 від 21.06.2007 року ОСОБА_3 придбав автомобіль TOYOTA AVENSIS, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_4 (а.с. 8-14, т. 1).
Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири реєстровий № 1-310 від 12.02.2004 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, яка проведена комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_3 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_3 (а.с. 5-7, т. 1).
07.03.2009 року, згідно договору купівлі-продажу, сторони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_2. Відповідно умов, зазначеного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по 1/2 частині квартири кожному (а.с. 15-16, т. 1).
У 2010 році ОСОБА_3 був придбаний автомобіль SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску (а.с. 85, т. 1 ).
Відповідно ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно ст. 74 Сімейного Кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Згідно роз*яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст.74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Оцінивши докази у справі у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, однак помилково встановив період такого проживання сторін.
Суд першої інстанції вважав встановленим та підтвердженим належними та допустимими доказами факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу лише з 28 травня 2009 року, однак, судова колегія вважає, що такий висновок суду не відповідає обставинам справи.
Позивач розуміючи, що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу має юридичне значення лише з 01.01.2004 року, остаточно просила встановити цей факт саме з цього часу, а не з 1999 року, хоча зазначала, що стосунки з відповідачем мала саме з 1999 року.
Однак доведеним судова колегія вважає проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з березня 2004 року, тобто з моменту вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в АДРЕСА_3.
Так, допитані в суді першої інстанції свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, пояснили, що сторони проживали однією сім'єю з моменту їх вселення в 2004 році в АДРЕСА_3, спільно виховували сина, спільно вели господарство, вирішували побутові справи.
Матеріали справи містять фотокартки різного проміжку часу на яких зображено ОСОБА_3 та ОСОБА_2, подекуди з їх сином. Достовірність даних фотознімків не оспорюється відповідачем по справі.
Судова колегія не вважає визначальним для вирішення цього спору той факт, що сторони при укладенні 07.03.2009 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 зазначали, що вони не перебувають в шлюбі та у шлюбних відносинах з будь-якими людьми, оскільки і ОСОБА_2, і ОСОБА_3 були учасниками цього договору, той факт, що вони перебували у шлюбних стосунках між собою на їх майнові права та обов*язки щодо предмету вказаного договору не впливає, твердження що вони між собою на час укладення договору не перебували у шлюбних відносинах суперечить іншим наявним у справі доказам. ОСОБА_2 пояснила, що нею вказане застереження сприймалося формально, з точки зору того, що вона та ОСОБА_3 не перебувають у шлюбних відносинах не між собою, а з іншими людьми.
Відповідач ОСОБА_3 не заперечував, що з березня 2004 року проживав з ОСОБА_2 за однією адресою, вони разом виховували сина, мали спільні витрати. Проте категорично заперечує факт постійного проживання з ОСОБА_2 за однією адресою до березня 2004 року, вказує, що з 2002 року мешкав у квартирі із своєю сестрою.
Проживання однією сім'єю з відповідачем саме з 01.01.2004 року позивач доводить поясненнями свідка ОСОБА_8, який вказував, що з літа 2003 року здавав квартиру сторонам за справою, з якими мав дружні стосунки, за адресою: АДРЕСА_1, яка належить його матері ОСОБА_7 Свідок підтвердив факт спільного проживання сторонами за вказаною адресою з літа 2003 року до моменту їх переїзду на іншу квартиру.
Оскільки пояснення свідка ОСОБА_8 з приводу постійного спільного проживання сторін, ведення спільного господарства, є неконкретними, подекуди містять суперечності, грунтуються на припущеннях. Той факт, що сторони спільно проводили дозвілля, не свідчить про наявність між ними усталених відносин, що притаманні подружжю, взаємної матеріальної допомоги та підтримки.
Судова колегія не вважає доведеним проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу протягом січня, лютого 2004 року.
Позивачем не доведено також, що саме протягом січня та лютого 2004 року нею та ОСОБА_3 були накопичені спільні сумісні кошти на придбання спірної АДРЕСА_3.
Напроти, позивач ОСОБА_2 пояснила, що квартира АДРЕСА_3 придбана на спільні кошти, які вона та ОСОБА_3 заробили протягом 1999-2003 років.
Однак кошти зароблені сторонами до 2004 року не можуть бути визнані спільними сумісними коштами, а той факт, що ОСОБА_2 взяла фінансову участь власними коштами у придбанні вказаного нерухомого майна вона не довела, лише зазначала, що мала високі доходи, однак працювала неофіційно, тому не може це підтвердити.
Матеріали справи не містять доказів того, що до березня 2004 року сторони мали усталені відносини, що притаманні подружжю, що ОСОБА_3 визнавав права ОСОБА_2 як дружини, та визнавав щодо неї обов*язки. Той факт, що ОСОБА_2 уклала договір з агентством нерухомості для підбору варіантів придбання нерухомого майна сам по собі про зазначене не свідчить.
Оцінюючи докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні судова колегія вважає доведеним, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з березня 2004 року по час реєстрації шлюбу у березні 2011 року, у цей період були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
У відповідності до п.1, ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Як зазначає п.1, ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди, вирішуючи спори між подружжям про майно, повинні встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім*ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
За змістом ч. 2 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, а саме, якщо одним із подружжя проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
ОСОБА_2 просила відступити від засади рівності часток подружжя, однак доказів того, що існують обставин, що мають істотне значення для цього, в розумінні ч. 2 ст. 70 СК України, суду не надала.
Суд першої інстанції визнав спільною сумісною власністю подружжя автомобіль SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, однак з матеріалів справи вбачається, що вказаний автомобіль знятий з реєстрації з ОСОБА_3 та 12.07.2012 року зареєстрований за його матір*ю ОСОБА_16 в результаті придбання на товарній біржі.
За змістом ч. 2 ст. 68 СК України, розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно роз*ясень, що містяться в п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12. 2007 року «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Таким чином, вартість автомобіля SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску слід врахувати при поділі майна.
Поділу підлягає також автомобіль TOYOTA AVENSIS, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску.
З пояснень сторін встановлено, що вказаним автомобілем під час спільного проживання сторін, та після розірвання шлюбу користувалась ОСОБА_2
ОСОБА_3 звертався до суду з позовом про витребування цього майна, який був задоволений судом, однак даних про виконання цього судового рішення, та про те, що на час вирішення спору автомобіль перебуває у ОСОБА_3 матеріали справи не містять.
ОСОБА_2 пояснила, що нещодавно автомобіль зник, однак з цього приводу до органів УВД вона не зверталась, доказів того, що автомобіль взагалі вибув з її володіння суду не надала.
Оскільки автомобілем TOYOTA AVENSIS, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску користувалась ОСОБА_2 та відсутні докази того, що він вибув з її володіння, судова колегія вважає, що цей автомобіль в порядку поділу майна необхідно виділити їй у власність.
Згідно висновків спеціаліста, суб*єкта оціночної діяльності, автомобіль SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску має вартість 151627,21 грн, а автомобіль TOYOTA AVENSIS, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску - 126928,84 грн.
Таким чином, на частку кожного припадає 139278,02 грн. ((126928,84 грн. + 151627,21 грн.): 2).
ОСОБА_3 не заперечує, що розпорядився SUZUKI GRAND VITARA на власний розсуд без згоди ОСОБА_2
Таким чином, в порядку поділу майна з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню компенсація за 12 349,18 грн., а автомобіль SUZUKI GRAND VITARA залишається у власності ОСОБА_16
В позовних вимогах ОСОБА_2 зазначала, що в період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу на ім*я ОСОБА_3 був придбаний також і автомобіль MAZDA CX 2007 року випуску, однак в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вона та її представник пояснили, що вказаний автомобіль був придбаний для сестри ОСОБА_3 - ОСОБА_17 та за її кошти, тому вона на цей автомобіль не претендує та не наполягає на включення його до переліку майна, що підлягає поділу.
Суд першої інстанції визнав спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_2.
Однак сторони придбали це майно одразу визначивши частки у праві власності на це майно по 1/2. Діюче цивільне законодавство не виключає набуття у період шлюбу майна із визначенням між подружжям часток у праві власності.
За таких обставин відсутні підстави включати вказану квартиру до майна, що підлягає поділу.
ОСОБА_2 просила визнати спільною сумісною власністю та розподілити кошти на банківських рахунках, які були відкриті на ім'я відповідача в банках ПАТ «УкрСіббанк» (АТ «УкрСіббанк»), ПАТ «Укрсоцбанк» та ПАТ «КБ Надра» в розмірі 4636496,46 грн. Однак матеріали справи не містять доказів про джерело надходження грошових коштів на банківські рахунки відповідача. З фінансової документації, що є в матеріалах справи вбачається, що кошти, які надходили на рахунки не затримувались і були з рахунків списані. Встановити остаточну суму грошових коштів, в банківських установах суд був позбавлений можливості, оскільки сторони по справі від проведення судово-бухгалтерської експертизи відмовилися. Доводи відповідача про те, що він знімав кошти з рахунку однієї установи банку та розміщав їх до іншої установи банку позивачем не спростовані. Доказів того, що розміщені на рахунках кошти, що відкриті на ім'я ОСОБА_3 в установах банків, заощаджувалися з доходів, які отримували сторони, позивач не надала. Позивач не заперечувала, що на час розірвання шлюбу кошти на рахунках ОСОБА_3 були відсутні. Матеріали справи не містять доказів того, що вказані кошти були витрачені ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_2 не в інтересах сім*ї. За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
На підставі викладеного, відповідно до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити у зазначених частинах у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 209, 218, п.4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18 березня 2014 року в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ сумісно нажитого майна змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції.
Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з березня 2004 року до березня 2011 року.
В порядку поділу майна визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль TOYOTA AVENSIS, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_4.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію 12349,18 грн.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Рішення суду в частині зняття арешту та стягнення витрат по сплаті судового збору залишити без змін.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді -