Головуючий у 1 інстанції - Бескровна О.Л.
Суддя-доповідач - Компанієць І.Д.
02 липня 2014 року справа №260/2219/14-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Шальєвої В.А., Чебанова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради на постанову Ленінського районного суду м. Донецька від 24 квітня 2014 року по адміністративній справі №260/2219/14-а за позовом ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,-
В березні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому просила: визнати неправомірними дії Управління щодо відмови у перерахунку їй допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (далі - допомога) відповідно до вимог законодавства; зобов'язати Управління нарахувати та виплатити державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 15.02.2012 року до дати винесення судового рішення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Донецька від 24.04.2014 року позовні вимоги за період з 15.02.2012 року по 26.09.2013 року залишено без розгляду відповідно до ст.ст.99,100 КАС України.
Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 24 квітня 2014 року позов задоволено.
Визнано неправомірними дії УПСЗН Ленінської районної у м. Донецьку ради щодо недоплати ОСОБА_3 державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу щомісячну державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 27.09.2013 року по 24.04.2014 року в розмірі, визначеному ст..43 ЗУ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, а саме в розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років на поточний рік.
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в межах бюджетних асигнувань Управління правильно виплачувало допомогу позивачці, виходячи з розмірів, встановлених постановою КМУ №1751 від 27.12.2001 року «Про порядок призначення та виплати державної допомоги сім»ям з дітьми».
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_3 має на утриманні дитину - дочку ОСОБА_4, народження ІНФОРМАЦІЯ_1 року, перебуває на обліку в Управлінні з 15 лютого 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 року та отримує допомогу в розмірі 130 грн на місяць як особа, застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування. (а.с.7,11)
Відповідачем призначена допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років відповідно до ЗУ «Про державну допомогу сім»ям з дітьми», розмір якої визначено відповідно до Порядку призначення і виплати допомоги державної допомоги сім»ям з дітьми», затвердженому постановою КМУ №1751 від 27.12.2001 року.
До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України від 28.12. 2007 "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №107-VI) - правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом №2811-ХІІ, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Законом № 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими Законами. Зокрема, статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III було виключено статті 40-44.
Конституційний Суд України рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40-44 Закону № 2240-III.
Пунктом 2 розділу ІІІ Закону № 107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.
Таким чином, з часу проголошення Рішення № 10-рп/2008 Конституційним Судом України відновили свою дію вищезазначені положення Закону № 2240-III, а з 1 січня 2009 року - статті 13, 15 Закону № 2811-ХІІ.
Статтею 46 Закону України від 26 грудня 2008 № 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та статтею 45 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (далі - Закон № 2154-VI) передбачено, що у 2009, 2010 роках допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону № 2240-ІІІ призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був затверджений постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2001 року № 1751 саме на виконання Закону № 2811-ХІІ (пункт 1). Новий акт уряду на виконання статті 45 Закону № 2154-VI не приймався.
Розміри і порядок виплати допомоги відповідно до Закону № 2240-III на виконання статті 45 Закону № 2154-VI Кабінетом Міністрів України не визначалися.
В подальшому, ані Законом України «Про Державний бюджет на 2012 рік», ані Законом України «Про Державний бюджет на 2013 рік», ані іншими законами не встановлювався інший розмір допомоги, ніж в Законах №2811-ХІІ та №2240-ІІІ.
Задовольняючи позовні вимоги за період з 27.09.2013 року по 24.04.2014 року суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що спір виник щодо виплати допомоги з вересня 2013 року особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, тому на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального Закону (яким є Закон № 2240-III), відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.12.2012 року в справі №21-410а12.
Відповідно до ст.244-2 КАС України, рішення Верховного суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Отже, висновок суду першої інстанції за цією справою ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
На підставі викладеного, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини по справі та відповідні їм правовідносини, судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись статтями 24, 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради на постанову Ленінського районного суду м. Донецька від 24 квітня 2014 року по адміністративній справі №260/2219/14-а - залишити без задоволення.
Постанову Ленінського районного суду м. Донецька від 24 квітня 2014 року по адміністративній справі №260/2219/14-а - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Суддя-доповідач І.Д. Компанієць
Судді В.А. Шальєва
О.О.Чебанов