25 червня 2014 року Справа № 139398/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Іщук Л.П.,
суддів Дяковича В.П.,
Онишкевич Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької райдержадміністрації на постанову Маневицького районного суду Волинської області від 16.11.2011 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької райдержадміністрації про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок і виплату грошової допомоги на оздоровлення,-
31.10.2011 року позивач звернулась до суду із адміністративним позовом, у якому просила зобов'язати управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької райдержадміністрації (надалі - відповідач) провести перерахунок та виплатити на його користь допомогу на оздоровлення, передбачену Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за 2011 рік в розмірі пўяти мінімальних заробітних плат, за виключенням проведених виплат.
Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 16.11.2011 року позов задоволено, визнано дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік у розмірі пўяти мінімальних заробітних плат неправомірними; зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу, як інваліду ІІ групи захворювання, пов'язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік у розмірі пўяти мінімальних заробітних плат, відповідно до ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням виплаченої суми.
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржив відповідач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду.
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що під час винесення рішення судом не враховані вимоги ст.62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанови КМ України № 562 від 12.07.2005р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», при цьому останньою визначені конкретні суми щорічної допомоги на оздоровлення.
Окрім цього, судом не прийняті до уваги норми бюджетного законодавства, а також положення ст.ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці».
Відповідно до п.3 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що на підставі пріоритетності законів над підзаконними актами при виплаті розміру спірної допомоги позивачеві підлягають застосуванню норми ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови КМ України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Як слідує з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, позивач належить до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, являється інвалідом ІІ групи, що підтверджується копіями відповідних посвідчень.
З урахуванням наведеного, позивачу в 2011 році виплачена сума щорічної допомоги на оздоровлення в загальному розмірі 120 грн.
Відповідно до абзацу другого ч.4 ст.48 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІ групи в розмірі пўяти мінімальних заробітних плат.
Згідно ст.71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Також чинним законодавством в 2011 році не встановлювались обмеження щодо застосування розмірів заробітної плати, зокрема, для реалізації положень ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Додатково колегія суддів враховує, що ст.3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою КМ України № 836 від 26.07.1996р., якою керувався відповідач при виплаті позивачу допомоги, встановлені конкретні розміри виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Цим Законом встановлено розмір таких виплат як кратну величину стосовно розміру мінімальної заробітної плати на час виплати.
З моменту прийняття вказаної постанови КМ України встановлені нею розміри виплат залишились незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.
Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено вказані виплати в кратному розмірі від мінімальної заробітної плати в Україні. Даним Законом (ст.ст.62 та 67) КМ України надано право проводити лише роз'яснення порядку застосування цього Закону, яким, зокрема, є постанова КМ України № 987 від 20.06.2000р. «Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення», та підвищувати розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшувати їх та встановлювати у твердій сумі, що не відповідає Закону.
Іншими законами в 2011 році КМ України також не надавалось право на зменшення гарантованих державою виплат, а лише надано право здійснювати застосування норм, в яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, виходячи з реальних можливостей видаткової частини державного бюджету.
Слід зазначити, що згідно із ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
Таким чином, заявлені вимоги в частині зобов'язання провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік є підставними та обґрунтованими, через що заявлений позов підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
Разом з тим, судом помилково допущено винесену постанову до негайного виконання в повному обсязі, оскільки у розглядуваному випадку слід застосовувати приписи п.1 ч.1 ст.256 КАС України, яка є спеціальною для цієї категорії справ.
Вказана норма передбачає негайне виконання постанов суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів лише у межах суми стягнення за один місяць.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак із помилковим застосуванням норм процесуального права в частині допуску постанови суду до негайного виконання в повному обсязі, через що оскаржувану постанову в цій частині слід змінити, вказавши про негайне виконання постанови суду лише у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись ст.ст. 160, 183-2, 195-197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької райдержадміністрації задоволити частково.
Постанову Маневицького районного суду Волинської області від 16.11.2011 року в адміністративній справі №2-а-4138/11 за позовом ОСОБА_2 до управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Маневицької райдержадміністрації про стягнення заборгованості змінити в частині звернення її до негайного виконання, вказавши про негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць.
В решті постанову суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Л.П. Іщук
Судді В.П. Дякович
Т.В. Онишкевич