ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/9474/14 20.06.14
Суддя Отрош І.М., розглянувши справу
за позовомКонцерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення
доДержавного підприємства "Український науково-дослідний інститут зв'язку"
простягнення 44121 грн. 59 коп.
Представники:
від позивача:Корзан Н.О. - представник за довіреністю № 2554/9 від 08.05.2014
від відповідача:не з'явились.
19.05.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з вимогами до Державного підприємства "Український науково-дослідний інститут зв'язку" про стягнення заборгованості за договором № 50 від 31.12.2008 у розмірі 44121 грн. 59 коп., в тому числі 37864 грн 27 коп. основного боргу, 2808 грн 04 коп. пені, 1182 грн 61 коп. 3 % річних та 2266 грн 67 коп. інфляційних втрат.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору № 50 від 31.12.2008 не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 37864 грн. 27 коп., крім того у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором позивачем нараховано пеню у розмірі 2808 грн. 04 коп., 2266 грн. 67 коп. інфляційних втрат та 1182 грн. 61 коп. 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2014 порушено провадження у справі № 910/9474/14 та справу призначено до розгляду на 02.06.2014.
29.05.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли пояснення по справі та клопотання про розгляд справи без участі представника.
02.06.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та документи на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2014 розгляд справи відкладено на 20.06.2014, у зв'язку із задоволенням клопотання представника позивача та невиконанням відповідачем вимог ухвали суду.
19.06.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.
Представник відповідача у судове засідання 20.06.2014 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103027333510.
У судове засідання 20.06.2014 з'явився представник позивача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких підтримав заяву про уточнення позовних вимог, надану до відділу діловодства Господарського суду міста Києва 19.06.2014, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 50 від 31.12.2008 у розмірі 36646 грн 21 коп., 1118 грн 10 коп. 3 % річних та 3293 грн 37 коп. інфляційних втрат. Крім того, представник позивача у судовому засіданні надав заяву про відмову від заявлених вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 2808 грн 04 коп., нараховану за період з 31.05.2012 по 31.10.2013.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні 20.06.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд
31.12.2008 між Державним підприємством «Центр технічної експлуатації і управління радіорелейних ліній, радіозв'язку, радіомовлення та телебачення (виконавець за договором) та Державним підприємством «Український науково-дослідний інститут зв'язку» (замовник за договором) укладено договір № 50, предметом якого є надання питної води та забезпечення електроживлення потреб замовника, який знаходиться за адресою: пр-т Перемоги, 15 км, м. Київ.
У відповідності до пункту 3.2. статуту Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (ідентифікаційний код 01190043), затвердженого наказом № 51 від 03.02.2014 Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Концерн є правонаступником прав і обов'язків таких, що входили до його складу й реорганізовані у філії відповідно до наказу Міністерства транспорту на зв'язку України від 20.07.2006 № 751 «Про реорганізацію підприємств, що входять до складу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення», а саме Центру технічної експлуатації і управління радіорелейних ліній, радіозв'язку, радіомовлення та телебачення.
Згідно з пунктом 6.1. договору термін дії договору - з 01-го січня 2009 року до 31 грудня 2009 року з можливістю подальшої пролонгації. За 1 місяць до закінчення строку дії сторона, яка бажає припинити його дію, повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договір вважається продовженим та той же строк на тих же умовах.
Відповідно до розділу 2 договору виконавець зобов'язується забезпечити відпуск питної води та електроенергії для потреб замовника, а замовник зобов'язується щомісячно, своєчасно і в повному обсязі сплачувати кошти за спожиту воду та електроенергію, передбаченими пунктом 3.1 договору.
У відповідності до розділу 3.1. договору вартість 1 м3 води за взаємним узгодженням сторін становить 3,39 грн, крім того ПДВ (20%) - 0,68 грн. Вартість 1 кВт/год. визначається тарифом «Київенерго», як для промислових споживачів, та вираховуванням втрат у кабельній лінії - 10 %. Зміни тарифів «Київенерго» впливатимуть на суму щомісячних рахунків. За послуги по водо- та електропостачанню замовник щомісячно вносить передплату в сумі 5000 грн з ПДВ, різницю сплачує до 10-го числа місяця наступного за розрахунковим, відповідно до фактично виписаного виконавцем рахунку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.
У судовому засіданні 20.06.2014 представник позивача підтримав заяву про уточнення позовних вимог, подану до відділу діловодства суду 19.06.2014, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 36646 грн. 21 коп., інфляційні втрати у розмірі 3293 грн. 37 коп. та 3 % річних у розмірі 1118 грн. 10 коп. Крім того, у судовому засіданні представником позивача надано заяву про відмову від заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2080 грн 04 коп., нараховану за період з 31.05.2012 по 31.10.2013.
Згідно з пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи- об'єднання позовних вимог, чи- зміну предмета або підстав позову.
Подана позивачем заява про уточнення позовних вимог розцінюється судом як заява про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, 3 % річних та як заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.
Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Відповідно до норм частини 1 та частини 2 статті 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.
Згідно з частиною 4 статті Господарського процесуального кодексу України про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.
Нормами пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.
Відповідно до частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.
Таким чином, суд приймає заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу та 3 % річних, заяву про збільшення про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, та заяву про відмову від заявлених вимог в частині стягнення пені, та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у розмірі 36646 грн. 21 коп., інфляційні втрати у розмірі 3293 грн. 37 коп., 3 % річних у розмірі 1118 грн. 10 коп.
Як встановлено судом, за період з листопада 2012 року по квітень 2013 року позивачем було надано послуги з постачання питної води та забезпечення електроживлення на загальну суму 42746 грн. 81 коп. на умовах, передбачених укладеним між сторонами договором № 50 від 31.12.2008. Факт, обсяги та вартість наданих послуг підтверджується доданими до позовної заяви копіями актів виконаних робіт, наданих послуг та рахунків, виставлених на оплату наданих послуг за період з листопада 2012 року по квітень 2013 року.
Судом встановлено, що споживач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманих послуг за період з листопада 2012 року по квітень 2014 року, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за спожиті послуги у розмірі 36646 грн 21 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати спожитих послуг в з листопада 2012 року по квітень 2013 року послуг на суму 36646 грн. 21 коп.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок заборгованості за надані послуги, суд вважає його обґрунтованим та документально підтвердженим, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті послуги за період з листопада 2012 року по квітень 2013 року підлягають задоволенню у розмірі 36646 грн. 21 коп.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних у розмірі 1118 грн. 10 коп. та інфляційні втрати у розмірі 3293 грн. 37 коп. за період прострочення, вказаний в розрахунку, доданому до позовної заяви, а саме з 11.12.2012 по 31.04.2014.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем було правомірно нараховано 3 % річних та інфляційні втрати. Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок 3 % річних у розмірі 1118 грн. 10 коп. та інфляційних втрат у розмірі 3293 грн. 37 коп., суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає приписам законодавства про порядок та строки нарахування, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1118 грн. 10 коп. та інфляційних втрат у розмірі 3293 грн. 37 коп., нарахованих за період прострочення з 11.12.2012 по 31.04.2014, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, суд зазначає, що припинення провадження в частині стягнення пені, від стягнення якої відмовився позивач, не є підставою для повернення судового збору з державного бюджету та його стягнення з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ч. 1, 2, 4 ст. 78, п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 80, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Український науково-дослідний інститут зв'язку" (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 13, ідентифікаційний код 01181529) на користь Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, буд. 10, ідентифікаційний код 01190043) заборгованість у розмірі 36646 (тридцять шість тисяч шістсот сорок шість) грн. 21 коп., 3 % річних у розмірі 1118 (одна тисяча сто вісімнадцять) грн 10 коп., інфляційні втрати у розмірі 3293 (три тисячі двісті дев'яносто три) грн 37 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1710 (одна тисяча сімсот десять) грн. 06 коп.
3. Прийняти відмову Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від вимог про стягнення з Державного підприємства "Український науково-дослідний інститут зв'язку" пені у розмірі 2808 грн 04 коп.
4. Припинити провадження у справі № 910/9474/14 в частині вимог про стягнення з Державного підприємства "Український науково-дослідний інститут зв'язку" пені у розмірі 2808 грн 04 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 25.06.2014
Суддя І.М. Отрош