Провадження №22ц/790/2954/14 Головуючий1 інстанції - Шахова В. В.
Справа №621/134/13-ц Доповідач - Кіпенко І.С.
Категорія: право власності
Іменем України
15 квітня 2014р. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого судді Кіпенка І.С.,
суддів колегії - Шаповал Н.М., Котелевець А.В.,
при секретарі Таран В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 26 лютого 2014 року по справі за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, третя особа ОСОБА_4 про поділ сумісно нажитого майна та визнання права власності на частку цього майна, позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_4 на стороні позивача ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на гараж, -
18 січня 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з уточненою в подальшому позовною заявою, до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову вказав, що він перебував у шлюбі з відповідачкою з 17.02.2001 року по 08.08.2012 року. Під час шлюбу ними було придбано певне майно, яке є спільним майном подружжя, та просив здійснити його поділ.
3 квітня 2013року ОСОБА_6 звернулася з зустрічним позовом з подальшими уточненнями, до ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визнання права власності на частку сумісно нажитого майна.
Вказувала, що після розірвання шлюбу що з відповідачем ОСОБА_5 вона змінила своє прізвище ОСОБА_5 на ОСОБА_5. 22.03.2013 року вона змінила прізвище на ОСОБА_5, в наслідок укладення шлюбу.
Крім іншого вказувала, під час любу подружжям було побудовано індивідуальний гараж АДРЕСА_1, Харківської області. Гараж побудований за кошти подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_5, однак не введений в експлуатацію.
18.06.2013 року ОСОБА_4, - третя особа із самостійними вимогами щодо предмета позову на стороні позивача за первісним позовом ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на гараж.
В обґрунтування позову зазначив, що спірний гараж НОМЕР_1, був збудований ним у 1999 році, тобто до шлюбу його сина ОСОБА_5 з ОСОБА_6 Після того, як його син придбав автомобіль, він дозволив своєму сину користуватись цим гаражем, одночасно цим гаражем користувався і він.
ОСОБА_4 зазначив, що ордер на земельну ділянку формально видавався на ім'я ОСОБА_6, проте в 2006 році земельна ділянка була переоформлена на сина ОСОБА_5, у зв'язку з чим ОСОБА_6 не набув права власності, а ні на гараж, а ні на земельну ділянку. Після розірвання шлюбу свого сина ОСОБА_5 з ОСОБА_6, син передав йому ключі від гаража і він знов став єдиним користувачем цього гаражу.
В судовому засіданні першої інстанції ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_8 свій позов підтримали, проти задоволення зустрічного позову заперечували з підстав наведених у позові та запереченнях проти зустрічного позову.
ОСОБА_6 (ОСОБА_6) та її представник просили зустрічний позов задовольнити у повному обсязі, проти первісного позову заперечували та просили відмовити у його задоволенні, з підстав наведених у зустрічній позовній заяві.
Третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_4 свій позов підтримав, проти задоволення зустрічного позову заперечував з підстав наведених у своєму позові.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 26 лютого 2014 року взаємні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 (ОСОБА_6) про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя задоволено частково.
Суд, у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, крім іншого майна визнав:
- за ОСОБА_5 право власності на 1/3 частину будівельних матеріалів, які були використані під час побудови індивідуального гаражу АДРЕСА_1 Зміївського району Харківської області на суму 40 969, 33 грн.
- за ОСОБА_6 право власності на 2/3 частини будівельних матеріалів, які були використані під час побудови цього ж індивідуального гаражу НОМЕР_1, на суму 81 938, 66 грн.
В задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_4 про визнання права власності на гараж - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, 3-я особа ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставиться питання про скасування рішення в частині відмови йому в позові про визнання права власності на гараж, як постановленого з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення в цій частині, про задоволення його вимог, в іншій частині рішення суду не оскаржено.
Інші особи які приймали участь у розгляді справи, рішення суду не оскаржили.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (ОСОБА_6) перебували у шлюбі з 17.02.2001 року по 08.08.2012 року.
Відповідно до ст.22 КпШС України майно, набуте подружжям за час шлю бу, є його спільною сумісною власністю, згідно ч.1 ст.24 КпШС України майно, належне кожному з по дружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є особистою власністю кожного з них.
Аналогічні положення містить СК України, відповідно до ст.60 СК майно, набуте подружжям за час шлю бу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
Судовим розглядом встановлено, що 03.08.1998 року на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Зміївської овочевої фабрики, батьку позивачки ОСОБА_6, - ОСОБА_10, була надана земельна ділянка площею 42 м2 для будівництва гаражу згідно ордеру № 116 (а.с. 47, 105 т.1).
Згідно заяви ОСОБА_10 на ім'я голови Комсомольської селищної ради від 12.05.2006 року, останній просив дозволу на переоформлення належного йому гаража АДРЕСА_1 Зміївського району Харківської області з його ім'я на ім'я ОСОБА_5 (а.с. 48 т.1).
19.05.2006 року на ім'я ОСОБА_5 було видано ордер № 0016 на гараж № НОМЕР_1. Ордер виданий на підставі рішення виконкому Комсомольської селищної ради 30Ф ( а.с. 50 т.1).
Задовольняючи частково позовні вимоги сторін про поділ майна подружжя та відмовляючи в задоволенні позову 3-ї особи ОСОБА_4 про визнання права власності на гараж, суд першої інстанції підставно виходив з доведеності переліку майна яке є об'єктом права спільної сумісної власності, його вартості та наявності у користуванні сторін на час виникнення спору.
Судова колегія з цим висновком суду першої інстанції погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене майно (житлові будинки, будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
За змістом ч. 1, 3 ст. 376 ЦК об'єкт нерухомості належить до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов:
- земельна ділянка не відведена для цієї мети;
- відсутній належний дозвіл на будівництво;
- відсутній належним чином затверджений проект;
- при будівництві допущено істотні порушення будівельних норм і правил.
До завершення будівництва особа вважається власником будівельних матеріалів які були використані в процесі його будівництва.
Матеріали справи не містять документів, що підтверджують право власності на будівлю, та державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 10, частин 1, 4 ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 суд першої інстанції правомірно виходив з відсутності підстав для визнання за ним права власності на спірний гараж, оскільки позивачем не надано доказів прийняття нерухомого майна до експлуатації та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів щодо його витрат, на будівельні матеріали.
Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка.
Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.
Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки і не дістали об'єктивного підтвердження.
Наведені в рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.
Суд дав належну оцінку всім наявним у справі доказам, та навів у рішенні мотиви спростування кожного з доводів, які наводилися.
З врахуванням наведеного судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які привели або могли привести до неправильного вирішення справи, оскільки рішення судом першої інстанції постановлено відповідно до вимог закону.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч.1 ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 26 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: