«27» червня 2014р. м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесені до ЄРДР за №12014260170000010 від 29.01.2014 року, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Нікополь Дніпропетровської області, без постійного місця проживання, з середньою освітою, неодруженого, судимого, востаннє: 23.01.2014 року Першотравневим районним судом м. Чернівці за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,-
Обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 травня 2014 року, яким його засуджено за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23.01.2014 року у виді 1(одного) року позбавлення волі і остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі. Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу залишено попередню - тримання під вартою, а строк відбуття покарання обраховано з моменту його затримання, а саме: з 29 січня 2014 року.
В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить вирок районного суду змінити в частині призначеного йому покарання, пом'якшивши його.
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що судом безпідставно покладено в основу обвинувального вироку показання працівників міліції та свідка ОСОБА_7 . При цьому, вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив йому у допиті потерпілого, що на його думку, є неповнотою судового слідства.
Провадження №11-кп/794/243/14 Головуючий в І інстанції: ОСОБА_8
Категорія ч. 2 ст. 186 КК України Суддя - доповідач: ОСОБА_1 .
Згідно вироку районного суду, ОСОБА_6 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 28 січня 2014 року приблизно о 21 год. 45 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в залі очікування пасажирів № 2 залізничного вокзалу ст.Чернівці, що по АДРЕСА_1 , умисно, протиправно, повторно, переслідуючи корисливу мету особистого збагачення, направлену на відкрите викрадення чужого майна, без застосування насильства та погрози застосування його, вирвав з рук ОСОБА_9 планшет чорного кольору марки PRESTIGIO MULTIPAD моделі «РМР 3270 В» з карткою пам'яті Transcend Micro SDHC 16 GB Class 10, який знаходився в чорному чохлі, вартість якого згідно висновку експерта №72 від 06.02.2014 року становить 1600 гривень, після чого з місця вчинення зник, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди в розмірі 1600 гривень.
Заслухавши доповідача, який доповів зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції та основні доводи апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_6 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора, який вважав, що вирок як законний та обґрунтований слід залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого - без задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, на підставі наступного.
Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні повністю відповідає фактичним обставинам справи і підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненому ані в суді першої ні апеляційної інстанції не визнав та пояснив, що перебував на залізничному вокзалі з ОСОБА_9 , з яким вони дивились фільм на планшеті потерпілого. Пізніше ОСОБА_9 заснув, а він взяв планшет та вийшов покурити. Коли побачив працівників міліції, злякався та почав тікати, а планшет викинув у смітник.
Незважаючи на повне невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_6 , його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, при обставинах, наведених у вироку районного суду, повністю доведена сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав правильну юридичну оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Так, в обґрунтування висновку про винність обвинуваченого ОСОБА_6 в скоєному судом першої інстанції обґрунтовано покладені показання свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , які узгоджуються між собою і підтверджуються письмовими матеріалами кримінального провадження, а саме: витягом з ЄРДР від 29.01.2014 року про надходження заяви про кримінальне правопорушення від ОСОБА_9 ; протоколом огляду місця події від 28.01.2014 року; протоколом огляду від 03.02.2014 року; постановою про визнання речових доказів; висновком експерта №72 від 06.02.2014 року.
Усе вищезазначене у своїй сукупності та взаємозв'язку доводить факт вчинення ОСОБА_6 грабежу, тобто відкритого викрадення чужого майна, вчиненого повторно.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, зокрема, із журналів судових засідань від 12.03.2014 року (а.c. 205), від 19.03.2014 року (а.с.212) , ОСОБА_6 свою вину визнавав повністю, а 05.05.23014 року - частково визнавав вину, і лише під час судового засідання від 15.05.2014 року змінив свої показання, а тому колегія суддів вважає, що невизнання ОСОБА_6 своєї вини є ніщо іншим як способом самозахисту з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Дослідивши всі наявні докази у даному кримінальному провадженні, суд першої інстанції на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтвердженні доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом у відповідно до ст.94 КПК України, вірно прийшов до висновку про вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу свого обвинувального вироку показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які є працівниками міліції, а також свідка ОСОБА_7 , яка, на переконання обвинуваченого, робить усе, що говорять їй працівники міліції, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки усі свідки були приведені до присяги та попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а тому підстав сумніватись у показаннях вказаних свідків у апеляційного суду немає. Крім того, показання зазначених свідків були незмінними та послідовними як на досудовому слідстві так і у суді першої інстанції.
У ході розгляду кримінального провадження не здобуто будь-яких даних, які б давали можливість вважати, що у свідків, чиї показання були покладені в основу вироку районного суду, є підстави для обмови обвинуваченого ОСОБА_6 , а тому суд вірно визнав показання свідків допустимими та належними доказами.
На переконання колегії суддів, під час провадження судового розгляду матеріалів кримінального провадження, суд, відповідно до вимог ч. 6 ст. 22 КПК України, дотримався засад об'єктивності та неупередженості, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
При цьому, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив показання кожного зі свідків та обвинуваченого, а також письмові докази з точки зору належності, допустимості і достовірності.
На думку колегії суддів, суд вірно відмовив ОСОБА_6 у допиті потерпілого ОСОБА_9 , оскільки із рапорту ( а.с.229) вбачається, що потерпілий не має змоги з'явитись у судове засідання, при цьому повністю підтримує показання дані ним на досудовому слідстві, а тому таке клопотання подане підсудним задля затягування розгляду кримінального провадження.
Отже, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що вирок є незаконним та необґрунтованим, апеляційний суд відхиляє, оскільки суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження, в повному обсязі дослідив докази та прийшов до правильного переконання, що ОСОБА_6 винуватий у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, справедливий вирок, вивченням матеріалів справи не встановлено.
Аналізуючи вирок районного суду в частині призначення ОСОБА_6 покарання, колегія суддів вважає, що в цій частині він підлягає зміні, оскільки не в повній мірі відповідає загальним засадам признання покарання.
Так, відповідно до положень ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність утриманців), його матеріальний стан тощо.
У кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують чи обтяжують покарання. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення має бути вмотивовано у вироку.
У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Як убачається з матеріалів справи, при призначенні ОСОБА_6 покарання суд не повною мірою врахував усі обставини кримінального провадження, зокрема, невелику вартість пограбованого майна, ненастання тяжких наслідків, завдана шкода була одразу відшкодована, потерпілий не має жодних претензій до нього.
З урахуванням наведеного, а також враховуючи дані про особу винного, який є особою раніше судимою за вчинення корисливих злочинів, злочин вчинив у період непогашеної судимості, кількість та вартість викраденого, мотив вчиненого злочину, його поведінку за період кримінально - процесуального провадження, колегія суддів вважає за можливе пом'якшити призначене ОСОБА_6 покарання, визначивши його в мінімальних межах передбачених санкцією ч.2 ст. 186 КК України, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Поряд з цим, остаточне покарання ОСОБА_6 слід призначити на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, оскільки як в суді першої так і апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 був засуджений 23.01.2014 року Першотравневим районним судом м. Чернівці за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Оскільки ОСОБА_6 вчинив злочин проти власності, у період не знятої та непогашеної в законному порядку судимості, по місцю відбування покарання характеризується посередньо, а також те, що злочин був вчинений ним у стані алкогольного сп'яніння, що було обґрунтовано визнано судом першої інстанції обставиною, що обтяжує покарання, колегія суддів вважає, що підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК України немає.
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_6 слід задовольнити, а вирок районного суду слід змінити.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справа Апеляційного суду Чернівецької області,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від м. Чернівці від 15 травня 2014 року щодо ОСОБА_6 за ч.2 ст. 186 КК України змінити.
Пом'якшити ОСОБА_6 призначене покарання за ч.2 ст.186 КК України, за якою призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.
На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23.01.2014 року у виді 1(одного) року позбавлення волі і остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді 4 (чотирьох) років 1(одного) місяця позбавлення волі.
В решті вирок районного суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим ОСОБА_6 , який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3