«27» червня 2014р. м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесені до ЄРДР за №32013270000000025 від 28.03.2013 року, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Семипалатинськ Казахстан, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, розлученого, на утриманні одна малолітня дитина ( 4 роки), не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.200 КК України;
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Дністрівка Кельменецького району Чернівецької області, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , українки, громадянки України, одруженої, не судимої,
яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.200 КК України,-
Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , подали апеляційні скарги на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 травня 2014 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 200 КК України та йому призначено покарання у виді штрафу у розмірі 85000 (вісімдесят п'ять тисяч) гривень в дохід держави. ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 200 КК України та їй призначено покарання у виді штрафу у розмірі 85000 (вісімдесят п'ять тисяч) гривень в дохід держави. Вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.
В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 , посилаючись на Провадження №11-кп/794/234/14 Головуючий в І інстанції: ОСОБА_10 Категорія: ч.2 ст.200КК України Суддя - доповідач: ОСОБА_1
незаконність та необґрунтованість вироку районного суду, просить його скасувати, оскільки висновки, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, судом невірно застосовано закон про кримінальну відповідальність, а також вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства.
Зазначає, що зміст обвинувального акту не відповідає змісту повідомлення про підозру, яке на його думку, є незаконним та неконкретним, що тягне за собою порушення права на захист. Обвинувачення не обґрунтовано конкретними доказами за кожним епізодом, та конкретно кожному з засуджених. Вказує, що до кінця 2012 року інкриміновані йому дії не були передбачені на законодавчому рівні, а усі свідки надали суду показання, що вони звертались до нього у 2009 року, 2011-2012 років, та у 2013 році, однак коли саме не встановлено. Вважає, що стороною обвинувачення не виявлено та не наведено документальні підтвердження факту порушення ним порядку користування електронними грошима або незаконних дій з електронними грошима будь-якої платіжної системи, що використовує електронні гроші.
Також, на думку апелянта, він не підпадає під визначення емінента електронних грошей, посилаючись на Положення про електронні гроші в Україні.
Крім того, вважає, що судом належним чином не було спростовано доводи клопотання сторони захисту щодо визнання окремих доказів недопустимими.
Тому просить вирок районного суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою кримінальне провадження щодо нього закрити у зв'язку з відсутністю події та складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.200 КК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції скасувати як незаконний та закрити кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України - у зв'язку з встановленням відсутності в діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.200 КК України.
Апеляційні вимоги захисник мотивує тим, що досудове розслідування проведено неповно, однобічно та необ'єктивно, оскільки зміст письмового повідомлення про підозру ОСОБА_7 , як і ОСОБА_6 , не відповідає вимогам ст.277 КПК України, а обвинувальний акт - ст.291 КПК України. Оцінюючи дії обвинуваченої ОСОБА_7 , суд першої інстанції неправильно застосував закон, який не підлягав застосуванню, неправильно тлумачив закон, який суперечить його точному змісту, що вплинуло на законність та справедливість прийнятого судом рішення щодо його підзахисної.
Вважає, що суд всупереч вимогам ст. 94 КПК України не дав належної оцінки доказам, розглянутим в судовому засіданні в їх сукупності та безпідставно проігнорував надані стороною захисту докази.
Заслухавши доповідача, який доповів зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції та основні доводи апеляційних скарг, обвинуваченого ОСОБА_6 та діючого в його інтересах захисника ОСОБА_9 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, обвинувачену ОСОБА_7 та діючого в її інтересах захисника ОСОБА_8 , які також підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити, а вирок районного суду як незаконний скасувати, думку прокурора про законність та справедливість вироку районного суду та необґрунтованість апеляційних скарг, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, на підставі наступного.
Як встановлено районним судом та перевірено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за попередньою змовою між собою, діючи в порушення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Постанови Правління Національного банку України № 481 від 04.11.2010, якою затверджене Положення «Про електронні гроші в Україні», застосовували та використовували у фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 електронні гроші платіжних систем «WebMonеy Transfer» та « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Так, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 надавали послуги з вводу/виводу, обміну, конвертації (переведення у готівку та навпаки) електронних грошей (українська гривня, долар США, Євро, російський рубль) за допомогою вказаних платіжних систем.
Переведення (конвертація) електронних грошей на готівку обвинуваченими відбувалась наступним чином, а саме: замовники (споживачі, фізичні особи), власники електронних грошей, за допомогою мережі Інтернет через сайт підприємця ОСОБА_6 здійснювали замовлення, як правило в телефонному режимі, про вивід (конвертацію) електронних грошей у готівку та пересилали необхідну суму електронних грошей з свого електронного гаманця на електронні гаманці, які перебували у користуванні ОСОБА_7 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 .
В подальшому, на протязі однієї доби, споживачі (фізичні особи), власники електронних грошей приходили за адресою здійснення фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ), та на вимогу ОСОБА_7 та/або ОСОБА_6 пред'являли паспорт, з якого, як правило, робилась копія та отримували в замін за перераховані електронні гроші електронних платіжних систем «WebMoney Transfer» та « ІНФОРМАЦІЯ_3 » особисто від ОСОБА_7 та/або ОСОБА_6 готівку (Долар США, Українська гривня, Євро) в сумі перерахованих електронних грошей, за мінусом 3-5% від перерахованої суми, як плату за вказану послугу.
Зазначена діяльність має всі ознаки застосування та використання електронних грошей на території України та регламентується Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Постановою Правління Національного банку України № 481 від 04.11.2010, якою затверджене Положення «Про електронні гроші в Україні».
Статтею 15 зазначеного Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що електронні гроші - це одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, яка їх випускає, і є грошовим зобов'язанням цієї особи, що виконується в готівковій або безготівковій формі.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Постанови Правління Національного банку України від 04.11.2010 № 481 якою затверджено «Положення про електронні гроші в Україні» - випуск електронних грошей в Україні мають право здійснювати лише банки відповідно до порядку, узгодженого з Національним банком України.
Зокрема, згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що Національний банк України веде Реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури (далі -Реєстр). Платіжні організації платіжних систем, учасники платіжних систем та оператори послуг платіжної інфраструктури мають право здійснювати діяльність в Україні виключно після їх реєстрації шляхом внесення відомостей про них до Реєстру.
Для досягнення своєї мети, щодо незаконного застосування та використання електронних грошей ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_6 використовували свої особисті рахунки, які відкриті в АТ «ОТП Банк» з метою незаконної конвертації грошових коштів та перерахування безготівкових коштів на банківські рахунки інших пов'язаних осіб від незаконних операцій з електронними грошима.
Так, ОСОБА_7 та/або ОСОБА_6 направляли електронні кошти на електронні гаманці ТОВ «Українське Гарантійне Агентство» (код ЄДРПОУ 32610513) та ТОВ «Українська Гарантійна Агенція» (код ЄДРПОУ 37886109). В свою чергу вказані суб'єкти господарювання в обмін на отримання електронних грошей перераховували на розрахунковий рахунок відкритий в ПАТ «ОТП Банку» у м. Чернівці на ім'я ОСОБА_11 , де ОСОБА_6 мав доручення на його використання, грошові кошти з призначенням платежів «Згідно договору про відступлення прав вимоги» або «За права вимоги».
Після цього, частину вказаних грошових коштів було конвертовано у готівку ОСОБА_6 , іншу частину грошових коштів, з метою маскування незаконної діяльності було направлено по безготівковій формі на розрахункові рахунки інших осіб, в тому числі на ОСОБА_7 , які в подальшому також були конвертовані у готівку для подальшого використання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у незаконній діяльності з електронними грошима.
Крім того, згідно відповіді з Національного банку України «Про системи «WebMoney Transfer», «Liberti Reserve»» встановлено, що документи стосовно реєстрації платіжних систем «WebMoney Transfer», « ІНФОРМАЦІЯ_3 », їх учасників, операторів послуг цих систем комерційних агентів або правил використання електронних грошей « ОСОБА_12 » « ОСОБА_13 » до Національного банку України не надходили. Національним банком не видавались дозвільні документи щодо діяльності платіжних систем «WebMoney Transfer» « ІНФОРМАЦІЯ_3 » або випуску електронних грошей « ОСОБА_12 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» за період з 01.01.2005 року до 04.06.2013 року громадянам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Національним банком України не надавались.
Зазначене у відповіді Національного Банку України не заперечується і у обох поданих апеляційних скаргах.
Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їм кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.2 ст.200 КК України, повністю відповідають фактичним обставин справи і підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, яким суд дав належну правову оцінку, як того вимагає ст.94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Обвинувачений ОСОБА_6 як у суді першої так і у суді апеляційної інстанції свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 200 КК України, не визнав та пояснив, що він зареєстрував електронну сторінку « ІНФОРМАЦІЯ_4 » та відповідно до його виду діяльності, купував у осіб право вимоги, а в подальшому особам, які звертались до нього в офіс видавав гроші. Зазначив, що його діяльність до електронних грошей не має ніякого відношення. Права вимоги, для обліку яких використовується система електронного обліку майнових прав «WebMoney Transfer», не є такими, що несуть в собі ознаки грошей, та виконують функції, що підпадають під визначення грошей, а тому вважає, що в його діях немає складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 200 КК України.
Обвинувачена ОСОБА_7 в судовому засіданні у суді першої та апеляційної інстанції свою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 200 КК України, не визнала та пояснила, що вона працювала у ОСОБА_6 на посаді секретаря, однак будь-якого відношення до електронних грошей вона не має. Усі вказівки ОСОБА_6 вона виконувала, оскільки це входило в її обов'язки. Також вона відкрила рахунок в «ОТП-Банку» на прохання ОСОБА_6 , але для чого йому потрібен був рахунок вона не знає, до того ж користувався ним він.
Незважаючи на повне невизнання своєї вини обвинуваченими, їх винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.200 КК України, при обставинах, наведених у вироку районного суду, повністю доведена сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав правильну юридичну оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Так, в обґрунтування висновку про винність обвинуваченого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у скоєному судом першої інстанції обґрунтовано покладені показання свідків: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які пояснили, що в електронних гаманцях були їх власні кошти, будь-яких зобов'язань, пов'язаних з цими грошима у них не було, а також ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які повністю узгоджуються між собою і підтверджуються письмовими матеріалами кримінального провадження, а саме: протоколом прослуховування запису телефонних розмов отриманих на підставі ухвал Апеляційного суду Чернівецької області №№ 909 цт від 19.10.2012 року, 910 цт від 19.10.2012 року, 58цт від 28.01.2013 року, 59цт від 28.01.2013 року за періоди з жовтня 2012 року по січень 2013 року ( т. 1 а.с. 47-54, 58-62, 64-70, 80-88 т.8 а.с. 183, 222, 230, 243-244 т. 8 а.с. 148-244); листом НБУ № 25-209-3061 віл 18.03.2013 року, згідно якого платіжні системи «Вебмані Трансфер» та «Ліберті Резерв» на території України не зареєстровані та ліцензії їм щодо здійснення діяльності з електронними грошима не надавались; виписками по рахункам ОСОБА_11 за період з 14.07.2011 року по 19.06.2013 року «ОТП-Банку» загальний оборот коштів склав 520360 доларів США, користувачем переважно був ОСОБА_6 , виписками по рахункам ОСОБА_6 у відкритому в «ОТП-Банку», згідно яких, загальний оборот склав 136141 доларів США, випискою руху коштів по рахунку ОСОБА_7 в «ОТП-Банку», згідно яких загальний оборот склав 52225 доларів США. В зазначених роздруківках по особовим рахункам зазначено, що зняті суми не відносяться до підприємницької діяльності.
Крім того, на спростування показань обвинувачених, із показань свідка ОСОБА_15 , який був приведений до присяги та попереджений про кримінальну відповідальність у суді першої інстанції за ст.ст. 384,385 КК України, вбачається, що ОСОБА_6 сам пояснив йому принцип роботи системи, створеної обвинуваченим, «Вебмані Буковина», зокрема, для того, щоб отримати готівку йому необхідно перекинути суму, яку він хотів отримати, на електронний гаманець ОСОБА_6 , а потім прийти в офіс та отримати гроші за мінусом комісії 3-5 процентів, що в свою чергу доводить той факт, що ОСОБА_6 , всупереч Положення про електронні гроші в Україні(далі Положення), затвердженого Постановою Національного Банку України №481 від 04.11.2010 року, не маючи на те законного права, вчиняв незаконні дії з електронними грошима, що полягали у незаконному наданні послуг з вводу/виводу, обміну, конвертації електронних грошей за допомогою платіжних систем «WebMoney Transfer», « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Відповідно до п. 6.1. Платіжна організація платіжної системи, створеної резидентом, члени/учасники якої мають намір здійснювати випуск електронних грошей, зобов'язана узгодити з Національним банком правила системи електронних грошей до здійснення випуску електронних грошей. Банк, який є членом/учасником міжнародної платіжної системи та має намір здійснювати випуск електронних грошей та/або інші операції з електронними грошима на території України з використанням цієї міжнародної платіжної системи зобов'язаний узгодити з Національним банком правила здійснення операцій з електронними грошима до здійснення таких операцій.
Без належних підстав обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , посилаються на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Як вбачається з журналу судового засідання та вироку, судом в повному обсязі досліджені зібрані докази, які належним чином оцінені та проаналізовані.
Всупереч доводам апелянтів порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для визнання тих чи інших доказів неналежними, недопустимими чи недостатніми для прийняття рішення по справі не виявлено.
Що стосується доводів апелянта ОСОБА_6 про визнання вищенаведених письмових доказів недопустимими, зокрема й тих, що були отримані під час проведення негласних слідчих дій, то підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині колегія суддів не знаходить, оскільки такі докази були отримані в передбаченому кримінальним процесуальним законодавством порядку, зокрема ст.ст. 252- 256 КПК України, а також у відповідності та з дотриманням усіх норм, передбачених у Законі України «Про оперативну діяльність». Порушення, які не призвели до порушень зазначених у ст. 87 КПК України, в тому числі права обвинувачених на захист, не можуть бути підставою для визнання таких доказів недопустимими.
Як встановлено районним та перевірено апеляційним судом, істотні порушення права на захист порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, порушення права особи на захист, на досудовому слідстві під час проведення негласних слідчих дій допущено не було.
За таких обставин, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 в цій частині є неспроможними, як і в частині тих доводів обох апелянтів про те, що ОСОБА_6 працював із відступленням права вимоги - «Титульних знаків», які є волевиявленням сторін і використовуються для зручності обліку прав вимоги та операцій з ними, і не є об'єктами цивільних прав, спростовується наступним.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення зобов'язання є договори та інші правочини.
При цьому, відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 512 ЦК України передбачено ряд підстав заміни кредитора у зобов'язанні, однією з яких є передання ним своїх прав іншій стороні за правочином (відступлення права вимоги).
У відповідності до статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Як було встановлено у судовому засіданні у суді першої інстанції свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 зазначили, що в електронних гаманцях були їх власні кошти, які вони використовували для оплати послуг та придбання речей в мережі Інтернет. Будь-яких зобов'язань, пов'язаних з цими грошима у них не було.
Згідно відповіді Національного Банку України № 25-204/7612 від 16.06.2013 року ліцензії на переказ грошових коштів цим фізичним особам не видаються.
Крім того, титульні знаки - це електронні гроші, які використовуються в мережі Інтернет для оплати товарів і послуг. Титульні знаки можуть обмінюватись на матеріальні кошти і навпаки.
Відповідно до пункту 1.3 Положення про електронні гроші в Україні, електронні гроші - одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов'язанням емітента.
За таких обставин, твердження обох апелянтів про те, що ОСОБА_6 працював із відступленням права вимоги є необґрунтованими.
Заперечення обвинуваченими своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.200 КК України, є ніщо іншим як способом самозахисту з метою уникнення кримінальної відповідальності та кримінального покарання за вчинене.
Доводи апелянта ОСОБА_8 про те, що його підзахисна ОСОБА_7 нічого не знала про діяльність ОСОБА_6 спростовуються доказами, дослідженими в судовому засіданні в суді першої інстанції.
На переконання колегії суддів, здійснюючи послуги з вводу/виводу, обміну, переведення у готівку та навпаки електронних грошей, ОСОБА_7 не могла не знати. Крім того, у відповідності до статті 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Посилання ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі на те, що у мотивувальній частині вироку суд не визначився щодо конкретних дій і ролі кожного з обвинувачених - є безпідставними. Нерозуміння апелянта вживання районним судом сполучників «та», «або» як на вказівку того, що незаконні діяння були вчинені або обома обвинуваченими або лише одним із них не можуть бути достатніми підставами для скасування вироку районного суду.
Доводи апелянтів про відсутність умислу обвинувачених спростовуються наведеними у вироку доказами.
Також є надуманим посилання обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , і на те, що обвинувальний акт не відповідає змісту повідомлення про підозру, у обвинуваченні не заначено місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.
Із затвердженого прокурором та переданого до суду обвинувального акта щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 200 КК України, вбачається, що в ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на норми закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, що відповідає вимогам ст.291 КПК України.
Крім того, на думку колегії суддів, окремі неточності, якщо такі і мали місце, були усунені в суді першої інстанції.
Також, сторона захисту мала повне право оскаржити окремі, незаконні на їх думку, процесуальні документи досудового слідства в передбаченому Законом порядку.
Інші обставини, на які посилаються апелянти у своїх апеляційних скаргах, не дають достатньо підстав для скасування вироку районного суду.
На переконання колегії суддів, під час провадження судового розгляду матеріалів кримінального провадження, суд, відповідно до вимог ч. 6 ст. 22 КПК України, дотримався засад об'єктивності та неупередженості, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
При цьому, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив показання кожного із обвинувачених та свідків, а також письмові докази з точки зору належності, допустимості і достовірності.
Що стосується призначеної міри покарання, то колегія суддів, вважає, що суд, у відповідності до ст.65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу кожного із винних, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, та визначив покарання кожному із обвинувачених у мінімальному розмірі, передбаченому ч.2 ст. 200 КК України, що буде необхіднім і достатнім для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових злочинів.
Вирок місцевого суду, з яким погоджується апеляційний суд, є належним чином вмотивований, законний та обґрунтований, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування вироку районного суду немає.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України,
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Чернівецької області, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 та апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , діючого в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 травня 2014 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч.2 ст. 200 КК України, - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3