ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/3462/14 19.06.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теліані Трейдінг"
до Приватного акціонерного товариства "ІКС 5 РІТЕЙЛ ГРУП УКРАЇНА"
про стягнення 21 606,78 грн.
Суддя Бондаренко Г. П.
Представники сторін:
Від позивача не з'явився
Від відповідача не з'явився
Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 19.06.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Теліані Трейдінг" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "ІКС 5 РІТЕЙЛ ГРУП УКРАЇНА" (далі по тексту - відповідач) про стягнення 21 606,78 грн. заборгованості за договором № 1505 (на реалізацію продукції) від 01.08.2008 року, з яких 21544, 80 грн. основної заборгованості, 61, 98 грн. 3 % річних, також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/3462/14, розгляд справи призначено на 01.04.2014 року.
31.03.2014 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2014 року в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 22.04.2014 року.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 22.04.2014 року, у зв'язку з перебуванням судді Бондаренко Г.П. у відпустці, справу № 910/3462/14 передано для розгляду судді Сіваковій В. В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2014 року справу № 910/3462/14 прийнято до провадження судді Сівакової В. В., розгляд справи призначено на 20.05.2014 року.
22.04.2014 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог та про уточнення позовних вимог з додатками, відповідно до якої позивач просить суд: стягнути з відповідача 23 115, 72 грн. суми заборгованості.
Розпорядженням В. о. Голови Господарського суду міста Києва від 29.04.2014 року, у зв'язку з виходом судді Бондаренко Г.П. з відпустки, справу № 910/3462/14 передано для розгляду судді Бондаренко Г. П. та прийнято до її провадження.
В судове засідання 20.05.2014 року представник позивача не з'явився, 22.04.2014 року в заяві про збільшення позовних вимог та про уточнення позовних вимог просив розглянути справу без його участі.
В судовому засіданні 20.05.2014 року подана позивачем 22.04.2014 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва заява про збільшення позовних вимог та про уточнення позовних вимог, розцінена судом як заява про збільшення позовних вимог, та прийнята в порядку ст. 22 ГПК України. В подальшому розгляд позовних вимог проходить з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог.
В судовому засіданні 20.05.2014 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 року відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи у судовому засіданні було відкладено на 19.06.2014 року у зв'язку з неявкою позивача в судове засідання, невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 01.04.2014 року.
В судове засідання 19.06.2014 року представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Позовні вимоги мотивовані порушенням з боку відповідача його зобов'язань по договору № 1505 (на реалізацію продукції) від 01.08.2008 року, в частині оплати поставленого товару.
Відповідач, у поданому в судовому засіданні 20.05.2014 року відзиві, проти позовних вимог заперечує, з підстав не погодження сторонами, на його думку, асортименту, ціни та кількості товару, що поставляється, оскільки накладні надані позивачем не містять ані підпису уповноваженого представника та печатки відповідача, підписання видаткових накладних не уповноваженими особами, а також не доведення позивачем факту реалізації товару, а отже настання строку оплати поставленого товару.
Враховуючи те, що не з'явлення представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, сторони не скористалися своїм процесуальним правом на направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -
1 серпня 2008 року між позивачем, як продавцем та відповідачем, як покупцем був укладений договір № 1505 (на реалізацію продукції) (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, що засвідчують передачу - приймання товару від позивача відповідачу (надалі іменовані - «накладні») та є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору поставка товару на склад покупця здійснюється транспортом продавця та за рахунок продавця.
Згідно п. 2.1. договору асортимент та кількість товару зазначається у накладних.
Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що покупець надає замовлення продавцю на підставі специфікації, затвердженої сторонами, в якій наведено ціни з ПДВ та/або націнки на товари, що поставляються за цим договором, і яка складає невід'ємну частину цього договору.
Відповідно до пункту 3.2. договору відповідач зобов'язався оплачувати кожну партію товару по мірі її реалізації не пізніше двадцяти одного банківського дня з дня реалізації товару.
Пунктами 7.1. та 7.2. договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 10.01.2009. За умови, якщо жодна із сторін письмовр не заявить іншій стороні про припинення дії договору не менш як за 30 календарних днів до запланованої дати припинення його дії, договір ввжається переукладеним на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.
За твердженням позивача, виконуючи свої зобов'язання він в період з 28.08.2013 року по 27.02.2014 року відвантажив відповідачу товар на загальну суму 24 998, 46 гривень відповідно до видаткових накладних № ТТ 0002400 на суму 1 597,92 гривень, № ТТ 0002441 на суму 1 466,40 гривень, № ТТ 0002516 на суму 1 229,76 гривень, № ТТ 0002517 на суму 1 023,60 гривень, № ТТ 0002659 на суму 1 596,96 гривень, № ТТ 0002712 на суму 1 610,40 гривен, № ТТ 0002713 на суму 777,60 гривень, № ТТ 0002714 на суму 798,72 гривень, № ТТ 0002715 на суму 714,96 гривень, № ТТ 0003660 на суму 943,20 гривень, № ТТ 0003661 на суму 648,36 гривень, № ТТ 0003663 на суму 1 146,12 гривень, № ТТ 0003664 на суму 550,32 гривень, № ТТ 0003674 на суму 966,60 гривень, № ТТ 0003675 на суму 1 792,08 гривень, № ТТ 0003676 на суму 1 434,24 гривень, № ТТ 0003677 на суму 1 359,72 гривень, № ТТ 0003678 на суму 1 887,84 гривень, № ТТ 0000240 на суму 2 677,68 гривень, № ТТ 0000291 на суму 775,98 гривень.
На підтвердження зазначеного позивач надав суду зазначені видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, на яких міститься штамп відповідача, із зазначенням найменування відповідача, його ідентифікаційного коду номеру штампу, при цьому штамп містить слова: "прийнято по кількості згідно цін специфікації".
В заяві, поданій 22.04.2014 року позивач зазначає, що доказом реалізації товару він вважає неповернення товару відповідачем, інших доказів відповідачем не надано (зокрема знаходження у нього нереалізованого товару позивача).
Крім того, позивачем надано в матеріали справи виписку з рахунку станом на 29.01.2014, із якої вбачається, що у зазначену дату відповідач здійснив позивачу оплату за договором № 1505 від 01.08.2008 на суму 2 687, 56 грн.
Часткова оплата поставленого товару за договором відповідачем, також вбачається із заяви про збільшення позовних вимог. Так у вказаній заяві зазначено, що заборгованість відповідача перед позивачем з обліком часткової сплати становить 22 965, 62 грн. Таким чином, позивач стверджує зазначеним, що часткова оплата здійснена відповідачем за поставлений товар за договором на суму 2 032, 84 грн. (24 998, 46 - 22 965, 62).
Всього позивач відповідно заяви про збільшення та уточнення позовних вимог просить стягнути з відповідача 22 965, 62 грн. основної заборгованості, 150, 10 грн. - 3% річних та витрати по оплаті судового збору у розмірі 1827, 00 грн.
Відповідач заперечує будь-яку поставку товару на склад покупця, і зазначає в своєму відзиві, що за даними бухгалтерського обліку відповідача у нього відсутня заборгованість перед позивачем.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають залишенню без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України, інші позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Договір № 1505 (на реалізацію продукції) від 01.08.2008 р. є договором поставки, а відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, сторони погодили оплату поставленої партії товару по мірі її реалізації не пізніше 21 банківських днів з дня її реалізації.
Відповідно до ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Отже, приймаючи до уваги положення п. 3.2. договору та ст. 212 ЦК України, суд дійшов висновку, що сторонами настання строку оплати поставленого товару обумовлено відкладальною обставиною - реалізацію товару.
Матеріали справи доказів реалізації поставленого товару не містять, при цьому договір укладений сторонами не містить жодних положень, які б регулювали відносини між сторонами щодо встановлення факту реалізації товару (подання звітів щодо реалізації товару, їх затвердження, тощо).
Позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 24 998,46 грн., що підтверджується матеріалами справи. Поставлений товар, як вбачається із матеріалів справи, був оплачений відповідачем лише частково, на суму 2 687, 56 грн. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем на момент вирішення спору складає 22 310, 90 грн. (24 998, 46 - 2 687, 56), а не 22 965, 62 грн. як стверджує позивача. Відповідачем доказів оплати поставленого по видатковим накладаним, що містяться в матеріалах справи, товару в повному обсязі в матеріали справи не надано, і взагалі заперечується факт отримання такого товару.
Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.
Згідно приписів ч. 3 ст. 212 ЦК України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
За таких обставин, враховуючи те, що відповідач на вимогу суду, доказів реалізації товару не надав, при цьому у відзиві на позовну заяву посилався на недоведеність позивачем факту реалізації товару, що свідчить про недобросовісне виконання ним своїх обов'язків, з якими пов'язується виникнення в нього обов'язку оплати товару, то суд приходить до висновку, що факт реалізації товару відбувся (є таким, що настав). Доказів іншого суду не надано.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 22 310, 90 грн. відповідачем суду не надано.
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 22 310, 90 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 3.2. договору та ст. 212 ЦК України є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 22 310, 90 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Доводи відповідача щодо того, що поставка товару не була погоджена сторонами, оскільки видаткові накладні не містять відтиску круглої печатки відповідача та підписів уповноважених осіб відхиляються судом, оскільки судом встановлено часткове виконання відповідачем його зобов'язань по оплаті поставленого товару, що свідчить про прийняття ним поставленого товару.
Крім того суд зазначає, що згідно листа Міністерства фінансів України від 29.08.2005 № 31-04200-30/23-7454/6784 довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Отже, довіреність не є документом, що підтверджує факт здійснення господарської операції - передачі товару.
Відпуск матеріальних цінностей без довіреності може свідчити про порушення ведення бухгалтерського обліку і тягнути за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не може спростувати факт передачі (поставки) товарів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду від 29.10.2009 у справі № 31/178.
Заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних нарахованих на суму боргу за загальний період з 18.09.2013 по 18.04.2014 залишаються судом без розгляду, з огляду на нижчевикладене.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його не з'явлення перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а сторони, в свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Згідно з частиною третьою статті 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. При цьому під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.
Відповідно до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18, неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.
Суд ухвалами по справі неодноразово зобов'язував позивача по справі надати докази реалізації товару та обґрунтований розрахунок позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, проте позивачем обґрунтований розрахунок наданий не був (не обґрунтовано період прострочення з огляду на п. 3.2 договору та дату, з якої нараховуються 3% річних).
Відповідно до п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Як вже зазначалося вище, витребуваний судом обґрунтований розрахунок позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, в тому числі з обґрунтуванням періоду нарахування 3 % річних позивачем суду наданий не був, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів реалізації товару кінцевому споживачу, і відповідно суд позбавлений можливості самостійно визначити період прострочення, а визначений позивачем період не відповідає встановленим обставинам справи, при цьому позивач в судове засідання жодного разу не з'явився, суд не має можливості самостійно визначити суми 3 % річних у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання.
За викладених обставин, суд користуючись правом наданим йому п. 5 ч. 1 ст. 83 ГПК України залишає позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 150, 10 грн. без розгляду.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
При цьому, суд зазначає, що п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року за № 7 визначено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.
У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача. При цьому якщо у відповідних випадках позивача звільнено від сплати судового збору, то останній стягується в доход Державного бюджету України.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва -
1. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 150, 10 грн. за загальний період з 18.09.2013 по 18.04.2014 залишити без розгляду.
2. Інші позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ІКС 5 РІТЕЙЛ ГРУП Україна» (69500, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Східна, буд.34; код ЄДРПОУ 30725116; в опрядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теліані Трейдінг" (04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 18/14; код ЄДРПОУ 34613940) 22310 (двадцять дві тисячі триста десять) грн. 90 коп. основної заборгованості та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору.
4. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.06.2014 р.
Суддя Г.П. Бондаренко