26 червня 2014 р. Справа № 902/621/14
Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі філії "Дирекція первинної мережі ПАТ "Укртелеком", м.Київ
до: Військової частини НОМЕР_1 , м.Вінниця
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби у Вінницькій області, м.Вінниця та Міністерство оборони України, м.Київ
про стягнення заборгованості 17 483,96 грн згідно договору № 370-8 від 11.06.2012 р. За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.
За участю представників
позивача: Федоров Є.Ю., довіреність № 337 від 11.12.2013 р., паспорт НОМЕР_2 , виданий Голосіївським РУ ГУМВС України у м.Києві 25.02.2003 р.
третьої особи - Міністерства оборони України: Панасюк В.М., довіреність № 220/450/д від 03.06.2014 р., паспорт серії НОМЕР_3 виданий Вінницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 06.05.2003 р..
відповідач, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Вінницькій області - в засідання суду не з'явились.
До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі філії "Дирекція первинної мережі ПАТ "Укртелеком" до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 19 748 грн 90 коп. заборгованості за договором про надання послуг зв'язку № 370-8 від 11.06.2012 р., з яких 19 229 грн 76 коп. основного боргу, 102 грн 76 коп. пені, 369 грн 23 коп. інфляційних втрат та 47 грн 18 коп. - 3 % річних.
Ухвалою суду від 12.05.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/621/14 та призначено до розгляду на 26.06.2014 р. з урахуванням ухвали про виправлення описки від 29.05.2014 р..
Також ухвалою суду від 12.05.2014 р. до розгляду справи залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби у Вінницькій області та Міністерство оборони України.
29.05.2014 р. до суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог відповідно до якої останній просить стягнути з відповідача 17 483 грн 96 коп. заборгованості за договором про надання послуг зв'язку № 370-8 від 11.06.2012 р., з яких 16 964 грн 82 коп. основного боргу, 102 грн 73 коп. пені, 369 грн 23 коп. інфляційних втрат та 47 грн 18 коп. - 3% річних в зв'язку із сплатою відповідачем частини боргу.
25.06.2014 р. до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи мотивоване хворобою юрисконсульта та відсутністю можливості представлення інтересів військової частини іншою особою.
Також 25.06.2014 р. відповідачем до суду супровідним листом подано витребувані докази до яких долучено відзив на позовну заяву в якому останній просить в задоволенні позову відмовити з мотивів наведених у відзиві.
В засідання суду представник відповідача та третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області не з'явились.
При цьому третя особа витребуваних ухвалою суду документів не надала, причин неявки та неподання доказів не повідомила, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялась належним чином - ухвалою суду від 12.05.2014 р., надіслання та вручення якої 02.06.2014 р. уповноваженому представнику, стверджується поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції за № 2110021114330.
Неявка належним чином повідомленої третьої особи не перешкоджає розгляд справи по суті та не є підставою для відкладення розгляду справи.
За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши клопотання позивача про зменшення позовних вимог суд дійшов висновку про прийняття вказаної заяви до розгляду, як такої що відповідає приписам ст.22 ГПК України відповідно до якої позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
В п.3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
При цьому суд зауважує, що з врахуванням прийняття до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог новою ціною позову є 17 483,96 грн.
Розглянувши клопотання відповідача суд дійшов висновку про відхилення останнього виходячи з наступних міркувань.
Як наголошено в п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Із матеріалів справи не вбачається неможливості забезпечити відповідачу явку в судове засідання іншого уповноваженого представника.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
11.06.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (Виконавець) та Військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник) укладено договір № 370-8 на технічне обслуговування технічних засобів телекомунікацій і споруд електрозв'язку військової частини А-1660 згідно п.1.1 якого Виконавець надає телекомунікаційні послуги з технічного обслуговування технічних засобів телекомунікацій і споруд електрозв'язку Замовника, які зазначені в додатку 1 до цього Договору, згідно з паспортом (паспортами) (додаток 2 до цього Договору), Замовник оплачує надані послуги (а.с.18-21, т.1).
Пунктом 2.1.1 Договору передбачено, що Замовник зобов'язаний своєчасно оплачувати виставлені рахунки згідно з розрахунком вартості наданих послуг (додаток 3 до цього Договору).
Розрахунки за технічне обслуговування технічних засобів телекомунікацій і споруд електрозв'язку Замовника проводяться щомісячно до 20 числа місяця, що наступає за звітним, на підставі актів виконаних робіт та рахунків ПАТ "Укртелеком", виставлених до 5 числа місяця, що настає за звітним (п.3.1 Договору).
Згідно п.3.6 Договору неотримання рахунку не є підставою для неоплати наданих послуг.
До вказаного договору його сторонами підписано ряд додатків, зокрема акт приймання-передавання технічних засобів телекомунікацій і споруд електрозв'язку на технічне обслуговування, паспорт кабельних трас підземних кабельних ліній зв'язку, розрахунок технічного обслуговування кабелю та обладнання в місяць (5 744,24 грн), розміри коштів на ліміти споживання (5 744,24 грн в місяць) тощо (а.с.22-25, т.1).
11.04.2013 року між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до Договору № 370-8 від 11.06.2012 р. згідно якої сторони погодили, що послуги зв'язку надаються згідно нових схем і розрахунків, а також погодили заміну додатків № № 1-4 на додатки № № 1А-4А (а.с.26-32, т.1).
Із додатків № № 3А-4А вбачається, що вартість технічного обслуговування кабелю та обладнання, а також ліміти фінансування в місяць становлять 5 654,94 грн (а.с.31-32, т.1).
Як вбачається із матеріалів справи на виконання умов договору № 370-8 від 11.06.2012 р. позивачем за період з листопада 2012 року по березень 2013 року надано послуг на суму 28 274,70 грн, що підтверджується наявними у справі рахунками які надсилались відповідачу засобами поштового зв'язку.
Як встановлено судом відповідачем на рахунок позивача за період з 08.11.2013 р. по 24.04.2014 р. було перераховано 16 964,82 грн, що підтверджується платіжними дорученнями долученими до заяви про зменшення позовних вимог (а.с.55-64, т.1).
Таким чином розмір боргу відповідача становить 11 309,88 грн (28 274,70 - 16 964,82).
Хронологія здійснення господарських операцій між сторонами також відображена в акті звірки розрахунків станом на 01.05.2014 р., який обопільно підписаний сторонами.
20.03.2014 р. на адресу відповідача позивачем було направлено претензію № 16/06 з вимогою погашення заборгованості за договором № 370-8 від 11.06.2012 р. (а.с.33-34, т.1).
У відповіді на претензію відповідач вказав на погашення заборгованості до кінця квітня місяця (лист від 02.04.2014 р. № 350/163/744/ПС).
Непроведення відповідачем розрахунків за отримані послуги спонукало позивача звернутись із зазначеним позовом до господарського суду.
На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо погашення боргу в сумі 11 309,88 грн на день розгляду справи відповідач не надав позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а отже підлягають задоволенню.
Разом з тим з огляду на встановлені обставини, а також періоди утворення заборгованості визначеної позивачем у позовній заяві та розрахунках заборгованості долучених до позовної заяви та заяви про зменшення позовних вимог (листопад 2013 року - березень 2014 року) суд приходить до висновку про безпідставність заявленої позивачем вимоги про стягнення 5 654,94 грн боргу, позаяк вказаного розміру заборгованості як на момент подачі позовної заяви так і на момент прийняття судового рішення не існує, оскільки вказана сума заборгованості вже була погашена відповідачем на момент звернення з даною позовною заявою до суду.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 102,73 грн пені та 47,18 грн 3 % річних, 369,23 грн за період з 20.12.2013 р. по 31.03.2014 р. включно за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з пунктом 3.3 Договору при невиконанні п.3.1 Договору Замовником ПАТ "Укртелеком" має право вимагати від Замовника сплати за кожну добу затримки пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.
Перевіркою правильності розрахунку пені, 3 % річних, інфляційних втрат судом виявлено помилки, які спричинені арифметичним помилками при визначенні кінцевих сум, які в свою чергу спричинені неправильним визначенням простроченого розміру заборгованості та періодів прострочення.
Зокрема із наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування пені та 3 % річних здійснювалось на суму боргу по рахунку від 30.11.2013 р. на протязі 102 діб на суму заборгованості в розмірі 3 054,94 грн, по рахунку від 31.01.2014 р. на протязі 40 діб на суму заборгованості в розмірі 4 864,94 грн, по рахунку від 28.02.2014 р. на протязі 12 діб на суму заборгованості в розмірі 5 654,94 грн. (а.с.8-11, т.1).
При цьому суд зауважує, що у розрахунку заборгованості пеня визначена позивачем в розмірі однієї облікової ставки НБУ.
З огляду на здійснені відповідачем проплати суд приходить до висновку про безпідставність нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на суму заборгованості по рахунку від 30.11.2013 р., оскільки вартість наданих за ним послуг погашено відповідачем платежами від 08.11.2013 р. на суму 1 954,94 грн, від 11.11.2013 р. на суму 1 900,00 грн, від 12.11.2013 р. на суму 1 900,00 грн, що свідчить про відсутність прострочення боржника за вказаним рахунком.
По рахунку від 31.01.2014 р. судом виявлено помилки допущені позивачем, які полягають у невірному визначені розміру заборгованості та кількості днів прострочення, оскільки із врахуванням здійснених відповідачем проплат згідно платіжних доручень від 08.04.2014 р. на суму 2 433,06 грн, від 14.04.2014 р. на суму 954,94 грн, від 22.04.2014 р. на суму 164,94 грн, від 24.04.2014 р. на суму 2 100,00 грн сума заборгованості відповідача за вказаним рахунком на початку періоду прострочення становила 5 654,94 грн, а по його закінченні 2 100,00 грн.
При цьому період прострочення становить 63 доби - з 20.02.2014 р. по 23.04.2014 р. в той час як позивачем визначено період прострочення в кількості 40 діб.
Здійснивши перерахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат за вказаним рахунком судом отримано 54,75 грн пені, 25,28 грн 3 % річних та 199,12 грн інфляційних втрат.
Разом з тим визначення періоду прострочення та розміру простроченої заборгованості належить до виключної прерогативи позивача, а тому перевіривши розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат за рахунком від 31.01.2014 р. на суму заборгованості в розмірі 4 864,94 грн за період з 20.02.2014 р. по 31.03.2014 р. (40 діб) судом отримано 34,65 грн пені, 15,99 грн 3 % річних та 107,03 грн інфляційних втрат.
Перевіркою розрахунку заборгованості по рахунку від 28.02.2014 р. судом не виявлено помилок у визначенні кінцевих сум по пені та 3 % річних, в той час як при перерахунку інфляційних втрат судом отримано нульове значення (період прострочення - 20.03.2014 р. - 01.01.2014 р., сума заборгованості - 5 654,94 грн).
Загалом при проведенні перерахунку судом отримано 46,73 грн пені, 21,57 грн 3 % річних та 107,03 грн інфляційних втрат.
З врахуванням отриманих при перерахунку сум в стягненні 56,00 грн пені, 25,61 грн 3 % річних, 262,20 грн інфляційних втрат слід відмовити.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних, пені та інфляційних втрат.
Заперечення відповідача наведені у його відзиві оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обгрунтованості заявлених позовних вимог.
Зокрема посилання відповідача на те, що ним не підписано акти виконаних робіт не є підставою для звільнення його від зобов'язання по оплаті за надані послуги, оскільки згідно п.2.1.6 Договору Замовник зобов'язаний підписувати акти виконаних робіт протягом 5 календарних днів з моменту їх отримання.
До того ж, як вказувалось вище, пунктом 3.6 Договору передбачено, що неотримання рахунку не є підставою для неоплати наданих послуг.
Слід вказати, що розділом 3 Договору "Порядок розрахунків" не передбачено в якості обов'язкової умови для оплати наявність підписаного акту виконаних послуг.
Посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин є надуманим, оскільки часткова мобілізація не входить до переліку останніх.
Крім того, умовами Розділу 5 Договору "Форс-мажорні обставини" регламентовано процедуру дій сторін при їх настанні, яка передбачає необхідність письмового повідомлення іншої сторони про вказані обставини існування яких підтверджується довідками компетентних органів державної влади.
При цьому слід зауважити, що згідно п.п.5.2, 5.5 Договору несвоєчасне повідомлення про існування обставин форс-мажору позбавляє відповідну сторону права посилатися на них для виправдання, а в разі існування таких обставин більше двох місяців сторони мають право на припинення дії Договору, що звільняє їх від взаємних зобов'язань за винятком проведення взаєморозрахунків у частині вже виконаних сторонами зобов'язань.
Посилання відповідача на вжиття всіх заходів щодо фінансування оплати послуг не є достатньою підставою для звільнення останнього від виконання зобов'язання по оплаті отриманих послуг.
Відхиляючи вказаний довід відповідача судом враховано правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12 відповідно до якої на підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р. відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні пені, 3 % річних та інфляційних втрат з мотивів наведених вище.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.
26.06.2014 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, 86, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 , вул.Червоноармійська, 17, м.Вінниця, 21007 (ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі філії "Дирекція первинної мережі ПАТ "Укртелеком", вул.Солом'янська, 3, м.Київ, 03110 (ідентифікаційний код - 16479714) - 11 309 грн 88 коп. заборгованості, 46 грн 73 коп. - пені, 21 грн 57 коп. - 3 % річних, 107 грн 03 коп. - інфляційних втрат, 1 200 грн. 16 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.
3. В стягненні 5 654 грн 94 коп. боргу, 56 грн 00 коп. пені, 25 грн 61 коп. 3 % річних та 262 грн 20 коп. інфляційних втрат відмовити.
4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
5. Копію рішення надіслати відповідачу та третій особі - Головному управлінню Державної казначейської служби у Вінницькій області рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 01 липня 2014 р.
Суддя Банасько О.О.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу - вул.Червоноармійська, 17, м.Вінниця, 21007.
3 - третя особа - ГУ ДКСУ у Вінницькій області - вул.Пирогова, 29, м.Вінниця, 21018.