Єдиний унікальний номер 252/1529/14-ц Номер провадження 22-ц/775/4181/2014
Іменем України
19 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Санікової О.С.
суддів: Барсукової О.І., Канурної О.Д.
при секретарі: Хохулі М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщенням
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 27 березня 2014 року, -
В лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщенням.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він та відповідачка є власниками по ? частині квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_2 з грудня 2008 року у цій квартирі не проживає та не несе витрат по її утриманні. 23 вересня 2010 року донька разом із чоловіком виїхала за межі України та до теперішнього часу проживає в державі Ізраїль.
Просив суд визнати ОСОБА_2 особою, яка втратила право користування житловим приміщенням.
Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 27 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права. Вважає, що у разі виникнення спору між власником та особами, які вселялися в житло як члени сім'ї, необхідно враховувати, що право користування житлом має речово-правовий характер, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, а саме - через відсутність особи понад один рік у спірному житловому приміщенні і саме з цієї причини рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам діючого законодавства.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності, проти задоволення апеляційної скарги не заперечував, просив її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника відповідачки, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка є співвласником спірного жилого приміщення, іншого місця реєстрації не має. Користування жилим приміщенням є складовою частиною права власності, а тому власник не може бути позбавлений права користування належним йому майном.
Висновок суду ґрунтується на законі та відповідає обставинам справи.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності №1950 від 08 грудня 2005 року, квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (1/2 частки) ті відповідачу ОСОБА_2 (1/2 частки).
Відповідно акту ТОВ «ЦЕС» від 18 лютого 2014 року квартира АДРЕСА_3, в квартирі зареєстрована ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Остання не проживає у вищевказаній квартирі з 1 грудня 2008 року по теперішній час.
Стаття 405 ЦК України регулює питання права користування чужим майном (Глава 32 «Право користування чужим майном»), зокрема членами сім'ї власника житла.
Відповідач ОСОБА_2 є не членом сім'ї власника спірного житла, а співвласником спірної квартири.
Відповідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Тож відповідач, як співвласник спірного житлового приміщення, не може бути позбавлений законодавчо закріпленого права користування своїм майном (у вигляді частки квартири, в якому знаходиться спірне житло), яке є однією зі складових права власності.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно та правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, з'ясував доводи і заперечення сторін, встановленим обставинам та доказам дав належну оцінку та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 27 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: