Ухвала від 26.05.2014 по справі 184/281/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4512/14 Справа № 184/281/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Томаш В. І. Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 2

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2014 року м. Дніпропетровськ

26 травня 2014 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Болтунової Л.М., Макарова М.О.

при секретарі: Поляковій Н.О. ,

яка розглянула в відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 19 березня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виділ частки із спільного майна подружжя , -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про виділ частки із спільного майна подружжя.

Позов обгрунтовувала тим, що з 18 жовтня 2003 року до 2 листопада 2009 року знаходилась з відповідачем в зареєстованому шлюбі. Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2009 року шлюб розірвано.

На спільні кошти за договором купівлі - продажу від 27 березня 2008 року на ім'я відповідача вони придбали квартиру АДРЕСА_1.

Їй належить 1/2 частина спільної сумісної власності, однак користуватись квартирою вона не може, бо відповідач створив нову сім'ю, чинить перешкоди в користуванні.

Позивач просила в порядку розподілу сумісного майна стягнути вартість ? частини квартири в сумі 42940 грн.

Відповідач позов не визнав, вказував, що квартира належить на праві власності йому.

Рішенням суду позов задоволено.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення норм матеріального та про цесуального права, просить скасувати рішення й постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду, в межах заяв-лених вимог та апеляційної скарги і дійшла до висновку, що скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 18 жовтня 2003 року до 2 листопада 2009 року сторони знаходились в зареєстованому шлюбі. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з матір'ю.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2009 року шлюб розірвано. У відділі ДРАЦС Орджонікідзевського міського управління юстиції Дніпропетровської області розірвання шлюбу було зареєстровано 04 вересня 2013 року.

В період шлюбу, на спільні кошти подружжя за договором купівлі - продажу від 27 березня 2008 року на ім'я відповідача придбали квартиру АДРЕСА_1.

Після розірвання шлюбу сторони не здійснювали розподіл спільного майна у тому числі і квартири.

До грудня 2013 року у позивача з відповідачем суперечки відносно спільного користування квартирою не виникали, однак, зі створенням нової сім'ї, відповідач змінив замки на вхідних дверях, чим змусив позивача у грудні 2013 року звернутися з заявою до міліції. Зазначена обставина підтверджена висновком органів міліції від 30 грудня 2013 року за матеріалами перевірки заяви ОСОБА_3 про позбавлення доступу до квартири.

До вказаного часу права позивача, як власника житла, порушені не були ( а.с. 18).

Оскільки відповідач створив нову сім'ю з якою проживає в квартирі, позивач просила в порядку розподілу сімісно нажитого майна стягнути ? частину її вартості.

Ч. 3 ст. 10 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог або заперечень та надати докази відповідно до ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Суд на підставі наданих сторонами доказів правильно визначив правовий статус майна подружжя- спірної квартири, як спільне сумісне.

Посилання апелянта в скарзі про придбання ним квартири за власні кошти не спростовує докази надані суду першої інстанції позивачем і є переоцінкою доказів , що протирічить вимогам ст. 212 ЦПК України і тому не може бути прийнято судовою колегією.

Згідно ст. 60, 63 Сімейного Кодексу України, майно, придбане подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві загальної спільної власності; чоловік та жінка мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу( ч. 1 ст. 68 Сімейного Кодексу України).

В п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

Відповідно до вимог ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

За змістом ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на квартиру, допускається лише за його згодою крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Поділ майна в натурі застосовується до подільних речей які можна поділити без втрати їх цільового призначення (ст. 183 ЦК України).

Суд може ухвалити рішення про присудження майна одному з подружжя з покладанням на нього обов'язку виплати другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (ч. ч. 2, 4, 5 сі. 71 СК України). Такий спосіб застосовується відносно неподільних речей.

Як слідує із матеріалів справи, позивач пропонувала відповідачу, який постійно прожививає в квартирі, сплатити їй грошову компенсацію або продати вказану квартиру та поділити отримані грошові кошти відповідно до частки кожного з них, бо спільне користування квартирою неможливе внаслідок розірвання шлюбу та перешкод з боку відповідача, який вселив в квартиру іншу жінку та змінив дверні замки в квартирі.

Відповідач відмовився сплачувати компенсацію та зазначив, що його влаштовує ситуація при якій він користується всією квартирою без сплати позивачу заявленої суми.

За ст. ст. 317, 319 ЦК України позивач , як співввласник, має право на отримання грошової компенсації своєї частки від дійсної вартості квартири.

Згідно ст. 364 Цивільного кодексу України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається за законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Суд дійшов правильного висновку про неможливість виділу у натурі частки позивача в квартирі, як побудованої за проектом що розрахований на одну сім'ю і є неподільним майном.

Вартість квартири за висновком субєкта оціночної діяльності складає 85880 грн. ( а.с.16), ? частини квартири - 42940 грн.

Стосовно спливу строку позовної давності за заявою позивача, на що, як підставу відмови в позові, посилався відповідач, то суд першої інстанції належно перевірив вказану обставину.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимог про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

В п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», роз'яснено, що початок перебігу позовної давності для вимог про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один з співвласників дізнався або зміг дізнатися про порушення свого права власності.

Само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу (п. 19 вказаної постанови).

За наданими сторонами доказами суд обгрунтовано не знайшов підстав для застосування до заявлених вимог строку позовної давності.

При розгляді спору, суд І інстанції в повному обсязі з'ясував права та обов'язки сто рін, перевірив доводи, обставини справи, надав їм належну оцінку і постановив рішення, яке відповідає вимогам Закону.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- відхилити.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 19 березня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виділ частки із спільного майна подружжя - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий:

Судді:

Попередній документ
39514690
Наступний документ
39514692
Інформація про рішення:
№ рішення: 39514691
№ справи: 184/281/14-ц
Дата рішення: 26.05.2014
Дата публікації: 03.07.2014
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Апеляційний суд Дніпропетровської області
Категорія справи: Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права