1423/6680/2012
10 січня 2014 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Батченка О.В. при секретарі Цурканенко Г.С., з участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання договору поруки недійсним, -
В березні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк» (далі - Банк), просила визнати недійсним договір поруки, укладений 10 березня 2006 року між нею та Банком, згідно якого, вона поручилась відповідати за всіма зобов'язаннями ОСОБА_3, що виникають з кредитного договору № 8801-Ф від тієї ж дати. В обґрунтування позову ОСОБА_2 послалась на ті обставини, що уклавши спірний договір без письмової на це згоди її чоловіка, під час укладення правочину, були порушені вимоги ст. 60, 65 СК України. Крім цього, позивач вказала на те, що не укладала та не підписувала взагалі спірний договір, про існування якого їй стало відомо лише під час проведення виконавчих дій з примусового виконання судового рішення про стягнення на користь Банку коштів.
В судовому засіданні представник позивачка позов підтримав, підтвердив викладені в позовній заяві обставини.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, (своїх представників не направили), про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Відомостей про ґрунтовність підстав неявки цих учасників процесу матеріали справи не містять.
Суд ухвалив про заочний розгляд справи в порядку ст. 224, 225 ЦПК України за наявними в справі даними та доказами.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
З заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2010 року, постановленого в цивільній справі № ц2-2767/10, слідує, що 10 березня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є Банк, та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 801-Ф відповідно якого Банк надав ОСОБА_3 12420,00 швейцарських франків на умовах повернення, строковості та платності. Цим же рішенням в солідарному порядку з ОСОБА_3, а також поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 стягнуто 7590,16 швейцарських франків боргу, розподілені судові витрати.
Згідно ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Відповідно ст. 73 СК України за зобов'язанням одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. На майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, стягнення може бути накладено лише в тому разі, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було отримано за договором, використовується на її потреби.
Таким чином, за спірним Договором, стягнення може бути накладено лише на особисте майно поручителя ОСОБА_2 і на виділену їй в натурі частку у майні, що належить подружжю на праві спільної власності. На інше належне подружжю майно стягнення за договором поруки накладене бути не може. З цього слідує, що спірний Договір не потребує для його укладення обов'язкового письмового погодження іншого з подружжя, оскільки згідно своєї правової природи не направлений на розпорядження їх спільним сумісним майном.
Враховуючи викладене, а також те, що договір поруки укладений не в інтересах сім'ї, а в інтересах Банку та ОСОБА_3, суд дійшов висновку про безпідставність вимог ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним в порядку ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Разом з цим, твердження позивача про те, що вона не підписувала спірного договору не мають істотного значення для правильного вирішення справи за позовом, предметом якого є невідповідність закону правочину, що реально був укладений між його сторонами. Зазначене може слугувати обґрунтуванням позовних вимог про визнання правочину неукладеним.
Таким чином, позов задоволенню не підлягає.
В силу ст. 88 ЦПК України у зв'язку з відмовою в позові судові витрати позивача присудженню з відповідачів не підлягають. Відомостей про судові витрати відповідачів матеріали справи не містять.
Керуючись ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
В позові відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Батченко