01 квітня 2014 рокусправа № 811/2478/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.
суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.
за участю секретаря судового засідання: Федосєєвої Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року по справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "ІНТЕРРЕСУРСИ" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 липня 2013 року №№0000152202, 0000162202, 0000172202, 0000182202
У липні 2013 року Товариство з додатковою відповідальністю "ІНТЕРРЕСУРСИ" (далі -позивач) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасувати податкових повідомлень-рішень від 15 липня 2013 року №№ 0000152202, 0000162202, 0000172202, 0000182202.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2013 року № 0000152202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 27227 грн.; №0000162202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 59870 грн.; №0000172202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 11381 грн.; №000018220, яким позивачу завищено розмір від'ємного значення у розмірі 3742 грн.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з'ясування судом обставин справи, просив постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ПП "Кіровоградський митний термінал" за період з 01.03.2012 по 30.06.2012 та з 01.08.2012 по 30.11.2012.
За результатами перевірки складено акт від 26.06.2013 № 105/22-2/1882172 (т. 1, а.с. 39-73) (далі -акт перевірки)
Перевіркою встановлено зокрема такі порушення: п. 138.2, п. 138.4, п.138.8 ст.138 та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 3 квартал 2012 року на суму 59870 грн.; п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138 та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 18151грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету (р. 19 Декларації з ПДВ) на суму 3742грн.; п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету (р. 25 Декларації з ПДВ) на суму 7587грн., в тому числі за липень 2012 року на 7587 грн. (т. 1 а.с. 72).
На підставі акту перевірки, відповідачем 15 липня 2013 року винесено податкові повідомлення-рішення №0000152202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 27227 грн., № 0000162202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 59870 грн., №0000172202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 11381 грн., №0000182202, яким позивачу завищено розмір від'ємного значення у розмірі 3742 грн., збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 11381 грн. (т.1, а.с. 35-38).
З акту перевірки вбачається, що відповідач дійшов висновку щодо не реального здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, а саме ПП "Кіровоградський митний термінал" проводило діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням вигоди третім особам, в тому числі - позивачу, що призвело до завищення валових витрат на суму 86 435 грн. у 2012 році.
Згідно матеріалів справи, 13 січня 2012 року між позивачем та ПП "Кіровоградський митний термінал" (брокер), укладено договір-доручення №17 на декларування товарів й іншого майна, що переміщуються через митний кордон України (т. 1, а.с. 170 -171). На підтвердження виконання брокерських послуг позивачем надані акти, вантажно - митні декларації та платіжні доручення (т.2, а.с. 74-147, т.2, а.с. 159-250, т. 3 а.с. 1-71, т. 1, а.с. 173-243).
Контрагентом - ПП "Кіровоградський митний термінал" виписано позивачу податкові накладні за березень 2012 року загальну суму ПДВ 2521,69 грн., за квітень 2012 року загальну суму ПДВ 1010,01 грн., за травень 2012 року загальну суму ПДВ 2732 грн., за червень 2012 року загальну суму ПДВ 1411,69 грн., за серпень 2012 року загальну суму ПДВ 2731,69 грн., за вересень 2012 року загальну суму ПДВ 1655,03 грн., за жовтень 2012 року загальну суму ПДВ 1575 грн., за листопад 2012 року загальну суму ПДВ 3737,50 грн. (т.2, а.с. 1-73).
Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно до пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).
Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.
Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, погоджуючись з його висновками, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року - залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: Л.А. Божко
Суддя: О.М. Лукманова
Суддя: Т.С. Прокопчук