25 червня 2014 року Справа № 922/4901/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючого),
Гончарука П.А. (доповідача),
Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2014 року у справі № 922/4901/13 за позовом державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України до публічного акціонерного товариства "Нововодолазький молокозавод" про стягнення суми, -
Встановив:
У листопаді 2013 року державне підприємство "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Нововодолазький молокозавод" про стягнення, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, заборгованості в сумі 102996,63 грн., що складається з 100000 грн. основного боргу, 1255,27 пені, 294,78 грн. 3 % річних, посилаючись на порушення відповідачем умов договору № 43/13 від 3 січня 2013 року в частині розрахунків за поставлену в період з січня по вересень 2013 року сільськогосподарську продукцію.
Рішенням господарського суду Харківської області від 6 лютого 2014 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 100000 грн. основного боргу, 1255,27 грн. пені, 294,78 грн. 3 % річних та 2031,01 грн. судового збору.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2014 року рішення місцевого суду скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого суду - залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.
Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відхилено у зв'язку з відсутністю підстав для його задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Предметом позову є вимоги про стягнення заборгованості за поставлену продукцію - сировину - коров'яче молоко, обґрунтовуючи які, позивач посилається на умови укладеного сторонами договору поставки сільськогосподарської продукції № 43/3 від 3 січня 2013 року.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, позивачем поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 197298,10 грн., що підтверджується видатковими накладними № К-1828 від 30 вересня 2013 року та № К-1997 від 31 жовтня 2013 року, а також відповідними товарно-транспортними накладними та довіреностями, наявними в матеріалах справи.
Зі змісту зазначених видаткових накладних вбачається, що продукція поставлена згідно договору № 64 від 20 квітня 2012 року, дія якого закінчилась 31 грудня 2012 року.
Відповідачем здійснено часткову оплату поставленої продукції, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 108681 грн., що підтверджується, зокрема, актом звірки взаєморозрахунків (т.с. 1, а.с. 84), підписаним сторонами та скріпленим їх печатками.
Враховуючи, що під час розгляду справи в суді відповідачем сплачено позивачу 8681,60 грн. в рахунок погашення боргу, залишок заборгованості складає 100000 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні та товарно-транспортні накладні не містять посилання на договір № 43/3 від 3 січня 2013 року, проте, суд, з'ясувавши, що у спірний період сторонами будь-яких інших договорів поставки продукції не укладалось, дійшов висновку, що продукція за видатковими накладними № К-1828 від 30 вересня 2013 року та № К-1997 від 31 жовтня 2013 року поставлена саме на виконання умов договору № 43/3.
Встановивши зазначене, керуючись нормами ст.ст. 509, 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, суд позовні вимоги щодо стягнення 100000 грн. основного боргу, як і щодо стягнення пені та 3 % річних, з посиланням на норми ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", задовольнив в повному обсязі.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції рішення місцевого суду скасував, а в задоволенні позову відмовив, виходячи з недоведеності факту поставки продукції на виконання договору № 43/3 від 3 січня 2013 року, умовами якого обґрунтовувались позовні вимоги, та відсутності в матеріалах справи відомостей щодо вартості поставленого товару.
Проте, з висновком апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову погодитись не можна, з огляду на наступне.
Апеляційним господарським судом не враховано, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Поняття господарського зобов'язання визначено ст. 173 Господарського кодексу України.
Господарські зобов'язання, в силу ст. 174 Господарського кодексу України, виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази здійснення поставки молока 30 вересня 2013 року та 31 жовтня 2013 року на підставі договору № 43/3, яким обґрунтовані позовні вимоги.
Проте, враховуючи факт поставки продукції позивачем та факт прийняття за видатковими накладними даної продукції відповідачем, часткової її оплати, існування боргу відповідача перед позивачем на суму, що заявлена до стягнення у даній справі, висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 100000 грн. є правомірним, а скасування апеляційним господарським судом рішення є помилковим.
Крім того, оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, висновок місцевого суду про обґрунтованість позовних вимог стосовно стягнення 294,78 грн. 3 % річних, нарахованих в зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, також є правильним.
В силу положень ст.ст. 549, 610-612 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України, пеня може бути стягнута лише в разі, якщо таке стягнення передбачено договором (встановлено за згодою сторін).
Однак, враховуючи, що спірна поставка продукції відбулась поза межами укладеного сторонами договору, з висновком місцевого суду про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань погодитись не можна, оскільки він є безпідставним.
З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції - в повному обсязі, а рішення місцевого суду - в частині задоволення позову щодо стягнення пені в розмірі 1255,27 грн. та судового збору в сумі 25,11 грн. - підлягають скасуванню, оскільки їх не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими відповідно до норм матеріального та процесуального права, фактичних обставин і наявних матеріалів справи.
В решті рішення місцевого господарського суду є правомірним, а тому підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2014 року у справі № 922/4901/13 в повному обсязі, а рішення господарського суду Харківської області від 6 лютого 2014 року - в частині стягнення пені в розмірі 1255,27 грн. та судового збору в розмірі 25,11 грн. - скасувати і в позові в цій частині відмовити.
В решті рішення господарського суду першої інстанції у справі залишити без змін.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "Нововодолазький молокозавод" (63200, Харківська область, смт. Нова Водолага, вул. Пролетарська, 28, р/р 26002201139 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у м. Києві, МФО 380805, код ЄДРПОУ 00447480) на користь державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України (62405, Харківська область, с. Кутузівка, вул. Шкільна, 6, р/р 2600411290 в ПАТ "Мегабанк", МФО 351629, код ЄДРПОУ 05460427) судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 1002,95 грн.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Головуючий Остапенко М.І.
Судді Гончарук П.А.
Стратієнко Л.В.