17 червня 2014 року Справа № 911/3439/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької Л. Рогач
за участю представників:
позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
відповідачаЧимерис Т.П.- довіреність від 20.03.2013 р.
третіх осібОСОБА_5 - довіреність від 28.08.2013 р.; ОСОБА_6 - довіреність від 05.03.2014 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_7
на постановувід 27.03.2014 р. Київського апеляційного господарського суду
у справі№ 911/3439/13 господарського суду Київської області
за позовомНаціонального медичного університету ім. О.О. Богомольця
до Козинської селищної ради
треті особи- ОСОБА_7; - ОСОБА_8; - Міністерство охорони здоров'я України
провизнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсними рішень
У вересні 2013 р. Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Козинської селищної ради про:
- визнання права позивача на постійне користування земельною ділянкою площею 10 га, розташованою на території Козинської селищної ради, якій присвоєно державний кадастровий номер 3223155400:05:018:0007;
- визнання недійсними рішення 37 сесії Козинської селищної ради від 30.10.2010 р. № 5/12 та 5/11 про затвердження проектів землеустрою та надання у власність земельних ділянок громадянам ОСОБА_8 та ОСОБА_7;
- зобов'язання Козинську селищну раду припинити дії, що порушують право постійного користування Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця земельною ділянкою площею 10 га, розташованою на території Козинської селищної ради, якій присвоєно державний кадастровий номер 3223155400:05:018:0007, які полягають у незаконній передачі цієї земельної ділянки іншим особам.
Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи статей 117, 125, 126 Земельного кодексу України обґрунтовані тим, що селищною радою було здійснено розпорядження земельною ділянкою державної власності, яка перебуває у фактичному користуванні позивача на підставі державного акта на право постійного користування землею, а на самій земельній ділянці розташовані споруди СОТ "Медик", які перебувають на балансі позивача та є державною власністю.
Ухвалою господарського суду Київської області від 20.09.2013 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство охорони здоров'я України.
Рішенням господарського суду Київської області від 20.09.2013 р. (суддя Горбасенко П.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, вказавши зокрема на те, що зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 01.10.2010 р. у справі № 10/124-09 вбачається, що у Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця відсутні правові підстави користування спірною земельною ділянкою, наданою йому згідно Державного акта на право постійного користування землею від 27.05.2003 р. серії ІІ-КВ № 002676.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2014 р. залучені до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 р. (судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.) рішення господарського суду Київської області від 20.09.2013 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, а саме:
- визнано недійсними рішення 37 сесії Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 30.10.2010 р. № 5/12 та № 5/11 про затвердження проектів відведення та передачу у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_7 та ОСОБА_8;
- визнано за Національним медичним університетом ім. О.О. Богомольця право постійного користування земельною ділянкою площею 10,0 га, розташованої на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, якій присвоєно державний кадастровий номер 3223155400:05:018:0007.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку щодо помилкового застосування судом першої інстанції приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин, виходячи зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 01.10.2010 р. у справі № 10/124-09.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно припинення дій, що порушують право постійного користування позивача спірною земельною ділянкою, суд дійшов висновку, що вказана вимога є тотожною вимозі про визнання недійсними спірних рішень селищної ради та задоволення цієї вимоги у повній мірі захищає права позивача.
ОСОБА_7 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень до касаційної скарги, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 р. у даній справі скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 20.09.2013 р. залишити в силі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням та неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заявник касаційної скарги зазначає, що приймаючи рішення про задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права користування земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції порушив встановлене законом виключне право відповідача самостійно вирішувати питання щодо надання в користування земельних ділянок, у відповідності до визначеної законом компетенції.
При цьому, як зазначає скаржник, позивачем були заявлені тотожні позовні вимоги до одного й того ж відповідача в адміністративному та господарському судах, про що свідчить зміст судових рішень у справі № 2610/4579/2012 Шевченківського районного суду м. Києва, за результатом розгляду якої Університету було відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності щодо розгляду його заяви від 14.04.2011 р. про надання в постійне користування земельної ділянки рекреаційного призначення площею 10,0 га в межах Козинської селищної ради для розміщення Спортивно-оздоровчого табору "Медик"; визнання протиправним та скасування рішення 15 сесії VІ скликання Козинської селищної ради № 5 від 25.01.2012 р. "Про розгляд заяви Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця" та зобов'язання розглянути в установлені законодавством строки заяву № 120/2-519 від 14.04.2011 р. про надання в постійне користування земельної ділянки рекреаційного призначення площею 10,0 га в межах Козинської селищної ради для розміщення Спортивно-оздоровчого табору "Медик", з наданням дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки.
Скаржник наголошує також на тому, що приймаючи рішення про визнання за позивачем права користування земельною ділянкою площею 10,0 га, розташованої на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, якій присвоєно державний кадастровий номер 3223155400:05:018:0007, судом апеляційної інстанції не взято до уваги діючу постанову Вищого адміністративного суду України від 12.09.2013 р. у справі № К/800/26868/46, якою позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Управління Держкомзему України в Обухівському районі Київської області з анулювання державного кадастрового номеру 3223155400:05:018:0007 та видалення з автоматизованої бази даних Державного земельного кадастру інформації про земельну ділянку площею 10,0 га з цим кадастровим номером в межах Козинської селищної ради, яку було надано позивачу.
Козинська селищна рада у відзиві на касаційну скаргу просила задовольнити її в повному обсязі, вказуючи на те, що викладені у скарзі факти та обставини підтверджують необґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції.
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця у відзивах на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, вказуючи на необґрунтованість доводів скаржника та правильність встановлення апеляційним судом всіх обставин справи стосовно перебування спірної земельної ділянки у користуванні позивача та незаконності оскаржуваних рішень селищної ради.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача та третіх осіб, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.
Приписи статті 20 Господарського кодексу України містять такий спосіб захисту порушеного права, як визнання наявності або відсутності права.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Визначаючи предмет позову, як спосіб захисту права чи інтересу, важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, визначений у статті 16 Цивільного кодексу України, за приписами якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі. Тобто, в силу положень цивільного законодавства предметом судового розгляду та вирішення можуть бути будь - які правовідносини, включаючи як ті правовідносини, підстави виникнення, зміни та припинення яких передбачені правовими нормами, так і не передбачені ними, але в силу загально - дозвільного принципу регулювання приватноправових відносин породжують правові наслідки.
Тобто, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення, з необхідністю врахування наявності правового механізму, за яким відбуватиметься поновлення порушеного права позивача, у випадку задоволення його позовних вимог.
Статтею 193 Земельного кодексу України передбачено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.
Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (стаття 194 вказаного Кодексу).
За приписами статті 195 Земельного кодексу України, основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.
Тобто, вказаними нормами встановлено, що земельний кадастр як системний звід відомостей про земельні ділянки в межах території України покликаний містити інформацію по усіх об'єктах (земельних ділянках).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, Національному медичному університету ім. О.О. Богомольця 27.05.2003 р. Обухівською райдержадміністрацією, відповідно до розпорядження Обухівської райдержадміністрації від 10.09.2002 р. № 401, видано Державний акт серії ІІ-КВ № 002676 на право постійного користування землею площею 10,0 га під розміщення спортивного-оздоровчого табору "Медик" та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер 3223155400:05:018:0007.
З матеріалів справи також вбачається, що постановою Вищого господарського суду України від 01.10.2010 р. у справі № 10/124-09 визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 10.09.2002 р. № 401 та повернуто земельну ділянку площею 10,000 га до земель запасу Козинської селищної ради.
Проте, скасовуючи рішення суду першої інстанції з посиланням на те, що спірна земельна ділянка, яка визначена позивачем як предмет спору, була відведена Київському медичному інституту, який на даний час має назву Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, рішеннями Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів від 07.09.1957 р. № 640 та від 31.01.1959 р. № 85, суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що вказані рішення стосуються земельних ділянок площею 5,5 га та 2,5 га (а.с. 86, 89) та не визначені позивачем ні як предмет позову, ні як його підстави при зверненні з вимогою про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 10,0 га, розташованою на території Козинської селищної ради, якій присвоєно державний кадастровий номер 3223155400:05:018:0007, який, в свою чергу, є анульованим, а інформація щодо земельної ділянки, стосовно якої заявлений даний позов, видалений з автоматизованої бази даних Державного земельного кадастру (постанова Вищого адміністративного суду України від 12.09.2013 р. у справі № К/800/26868/13.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за приписами Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону, у встановленому законом порядку.
Разом з цим, чинним законодавством унормовано, що суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято.
За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення місцевого чи апеляційного суду. При цьому, згідно пункту 11 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 24 жовтня 2011 року, із змінами і доповненнями, суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.
Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, тривалий розгляд справ, в тому числі направлення справ на новий розгляд, є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий суд упродовж розумного строку, а той факт, що позиція вищестоящих судів по суті справи відрізняється від позиції нижчих інстанцій, не може бути підставою для повторного розгляду справи (Рішення Європейського Суду у справі "Бочан проти України" заява № 7577/02 Страсбург, 03.05.2007 р., Рішення Європейського Суду у справі "Герега проти України" заява № 30713/05 Страсбург, 21.12.2010 р.).
Згідно з пунктом 6 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції у даній справі підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Київської області про відмову у задоволенні позовних вимог підлягає залишенню в силі з мотивів, викладених у даній постанові суду касаційної інстанції.
Клопотання позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, у зв'язку з тим, що явка сторін в суд касаційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а його позиція та доводи були викладені у наявних в матеріалах справи відзиву та поясненнях на касаційну скаргу.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 р. у справі № 911/3439/13 скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 20.09.2013 р. залишити в силі.
Касаційну скаргу задовольнити.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач