18 червня 2014 року Справа № 910/12535/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Полянського А.Г.
суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.
розглянувши
касаційну скаргу Київської міської ради
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 р.
у справі господарського суду№ 910/12535/13 міста Києва
за позовомКиївської міської ради
до третя особа 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІК ЛТД" 2. Публічного акціонерного товариства "Київспетранс" Приватне акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів"
провизнання недійсними договорів оперативного лізингу
за участю представників сторін:
позивача - Козак А.Л. дов. від 21.03.2014 р.,
відповідача - 1-не з"явились,
відповідача - 2- Макушинський М.І. дов. від 27.12.2013 р.
треті особи - не з"явились,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2013 р. (судді - Трофименко Т.Ю., Борисенко І.І., Домнічева І.О.) відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 р. (судді - Власов Ю.Л., Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.) рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2013 р. залишено без змін.
Не погоджуючиcь з рішенням та постановою апеляційного господарського суду, Київська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсними з моменту укладення: договорів оперативного лізингу укладених між Відповідачем - 2 та Відповідачем - 1 від 05.05.2008 р. № 25/08, № 26/08, № 27/08, № 28/08, № 29/08, № 30/08, № 31/08, № 32/08, № 33/08; зобов'язання Відповідача - 1 повернути Відповідачу - 2 отримані грошові кошти відповідно до договорів оперативного лізингу № 25/08, № 26/08, № 27/08, № 28/08, № 29/08, № 30/08, № 31/08, № 32/08, № 33/08; зобов'язання Відповідача - 2 повернути Відповідачу - 1 об'єкт лізингу, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість отриманих у Відповідача - 1 контейнерів за цінами, які існують на момент відшкодування, згідно договорів оперативного лізингу.
Судами було встановлено, що 26.04.2005 р. державним реєстратором Подільської районної у м. Києві державної адміністрації було проведено державну реєстрацію статуту Відповідача - 2, затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів, оформленого протоколом № 9 від 06-11.04.05 р.
Відповідно до п. 2. ст. 2 статуту Відповідача-2 акціонери мають право брати участь в управлінні діяльністю товариства у порядку, визначеному чинним законодавством та цим статутом.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 8 статуту Відповідача-2 управління діяльністю товариства здійснюють: загальні збори акціонерів, що є вищим органом управління товариства; колегіальний виконавчий орган - правління товариства, яке здійснювати керівництво поточною діяльністю товариства, а також забезпечуватиме виконання рішень, що прийматимуться загальними зборами акціонерів. В товаристві створюється наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю правління та захист прав акціонерів товариства.
В товаристві створюється наглядова рада в складі п'яти осіб, у складі голови та членів наглядової ради. Наглядова рада здійснює контроль за діяльністю правління та захист прав акціонерів товариства.
Відповідно до п. 2 ст. 10 статуту Відповідача - 2 наглядова рада також дає згоду правлінню на укладення угод із розпорядженням майном товариства (крім нерухомого) або на списання активів товариства, якщо вартість такого майна перевищує суму, еквівалентну 2 000 мінімальних заробітних плат, виходячи з офіційно встановленого на момент укладання угоди/проведення операції розміру мінімальної заробітної плати, але не перевищує 50 відсотків від розміру статутного капіталу товариства, а також дає згоду правлінню на укладення інших угод, пов'язаних з розпорядженням майном товариства, якщо сума такої угоди перевищує 2 але не перевищує 50 відсотків розміру статутного капіталу товариства на час укладення такої угоди.
Згідно з п. 5 ст. 11 статуту Відповідача-2 правління має право приймати рішення з питань, в тому числі, укладення угод, а також прийняття рішень про відчуження майна товариства якщо сума угоди становить від 2 до 50 відсотків статутного капіталу товариства. При цьому у випадку, коли сума такої угоди перевищує 20 відсотків статутного капіталу Товариства, а також у випадку, коли така угода пов'язана із розпорядженням майном Товариства (в тому числі, із списанням його активів) і перевищує суму, еквівалентну 2000 мінімальних заробітних плат, виходячи із офіційно встановленого на момент укладення угоди/проведення операції розміру мінімальної заробітної плати - в будь-якому із таких випадків укладання Правлінням такої угоди має бути попередньо погоджено Правлінням із Наглядовою радою Товариства.
Згідно з п. 7 ст. 11 статуту Відповідача-2 голова правління товариства має право укладати від імені товариства будь-які угоди з урахуванням обмежень та порядку укладання угод встановлених зокрема п. 4 ст. 9, п. 5 ст. 11 цього статуту.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що 05.05.08 р. між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 були укладені договори оперативного лізингу № 25/08, № 26/08, № 27/08, № 28/08, № 29/08, № 30/08, № 31/08, № 32/08, № 33/08 за умовами яких Відповідач-1 передав Відповідачу-2 у користування на умовах оперативного лізингу контейнери в асортименті для збирання та вивозу твердих побутових відходів з території м. Києва у загальній кількості 1000 штук.
Пунктами 2.1. договорів передбачено було, що передача об'єкта лізингу Відповідачу-2 відбувається протягом 25 банківських днів за умови отримання Відповідачем-1 авансового лізингового платежу і оформляється актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими особами відповідачів.
Відповідно до п. 4.1., 4.2 договорів, об'єкти лізингу вважаються отриманими відповідачем-2 в користування з моменту підписання акту приймання-передачі. Термін дії договорів складає 36 місяців від дня отримання Відповідачем об'єктів лізингу.
На виконання договорів Відповідачем-1 протягом червня 2008 р. були придбані та передані в оперативний лізинг Відповідачу-2 контейнери для збирання та вивозу твердих побутових відходів в загальній кількості 1000 штук, а Відповідачем-2 здійснювались лізингові платежі за користування цими контейнерами.
05.02.2009 р. та 15.04.2009 р. голова правління Відповідача-2 Вітт Ф.А. направив на адресу Відповідача-1 відповіді на претензію, в яких повідомив про фінансові складнощі Відповідача-2 та просив з розумінням віднестись до проблем.
Відповідачем-1 та Відповідачем-2 у січні 2011 р. підписані акти виконання послуг, відповідно до яких Відповідачу 2 надані послуги по лізингу обладнання - євроконтейнерів для зберігання твердих побутових відходів. З боку Відповідача-2 акти підписані головою правління Новіковим А.В.
Згідно з ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до абз. 6, 7 п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.13 р. № 11, припис абзацу першого ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз. 2 ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут. У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 Цивільного кодексу України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Згідно з п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Судами встановлено, що відповідачем-2 здійснювалась оплата лізингових платежів за користування контейнерами, відповідач-2 неодноразово надсилав на адресу відповідача-1 листи в яких визнавав наявність заборгованості перед відповідачем-1 по укладених договорах оперативного лізингу та не заперечував правомірності укладення цих договорів.
За таких обставин, спірні договори оперативного лізингу були схвалені відповідачем-2, умови спірних договорів оперативного лізингу виконувалися як відповідачем-2, так і відповідачем-1.
Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції з яким погодився і апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірних договорів недійсним та відповідно про відмову в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.
Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.
В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд
Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 у справі № 910/12535/13 залишити без змін.
Головуючий суддя Полянський А.Г.
Судді Кравчук Г.А.
Мачульський Г.М.