03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження
№22-ц/796/8276/2014 Головуючий у 1-й інстанції: Бобровник О.В.
Доповідач: Українець Л.Д.
25 червня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
Головуючого - Українець Л.Д.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Троц В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення страхового відшкодування та визнання недійсним пункту договору добровільного страхування наземного транспорту
У вересні 2013 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення страхового відшкодування та визнання недійсним пункту договору добровільного страхування наземного транспорту.
Свої вимоги мотивував тим, що 15 червня 2012 року між ним та ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» було укладено договір страхування транспортного засобу № 982/12-Тз/К.
Об'єктом страхування є автомобіль MITSUBISHI PAJERO, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить йому на праві власності.
25 грудня 2012 року зазначений автомобіль було викрадено.
У передбачений договором строк, він звернувся до страховика із заявою про виплату йому страхової суми у зв'язку з настанням страхового випадку, надавши при цьому необхідний перелік документів.
Проте виплату страхового відшкодування відповідачем не було здійснено, й повідомлено, що задля здійснення страхового відшкодування йому, на виконання п. 27.6 договору страхування, необхідно укласти угоду про передачу права власності на автомобіль (Абандон).
Разом з тим, ознайомившись з умовами угоди, він виявив, що вона суперечить його інтересам та вимогам законодавства.
Вважав, що підписання угоди про передачу права власності порушує його інтереси.
Зауважував, що п. 27.6 договору страхування є несправедливим для страхувальника, нечітким та двозначним, що суперечить вимогам законодавства.
В зв'язку із зазначеним та з урахуванням уточнень просив суд:
- стягнути з Приватного акціонерного товариства «СК «Арсенал Страхування» на його користь страхове відшкодування у розмірі 57000 грн.;
- стягнути Приватного акціонерного товариства «СК «Арсенал Страхування» на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.;
- визнати недійсним п. 27.6 договору добровільного страхування наземного транспорту №982/12Тз/К від 15. 06. 2012 року.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Зазначає, що умови угоди про передачу права власності на автомобіль суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Вважає, що саме відповідач порушує вимоги п.27.6 Договору добровільного страхування, оскільки наполягає на підписання абандону в своїй редакції, відповідно до якої витрати на переоформлення транспортного засобу несе лише він.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 15 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» було укладено договір страхування транспортного засобу № 982/12-Тз/К (а.с. 10-14).
Об'єктом страхування за вказаним договором є автомобіль MITSUBISHI PAJERO, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 на праві власності.
25 грудня 2012 року автомобіль позивача MITSUBISHI PAJERO, реєстраційний номер НОМЕР_1 було викрадено (а.с. 15).
27 грудня 2012 року позивач звернувся до страховика із заявою про виплату йому страхової суми у зв'язку з настанням страхового випадку, надавши при цьому необхідний перелік документів (а.с.44).
Для здійснення страхового відшкодування позивачу було запропоновано, на виконання п. 27.6 договору страхування, укласти угоду про передачу права власності на автомобіль (Абандон) (а.с.45).
Відповідно до умов договору страхування (п.27.6.) обов'язковою умовою для виплати страхового відшкодування за ризиком «викрадення» є укладення між страховиком і страхувальником угоди, відповідно до якої страхувальник зобов'язується у разі якщо викрадений транспортний засіб буде пізніше знайдено, передати право власності на нього страховику або представнику (оформити абандон). Витрати на переоформлення транспортного засобу сторони несуть порівну.
Сторонами не заперечується, що позивачу була надана типова форма абандону угоди про передачу права власності (а.с.20-22).
В свою чергу, позивачем не було надано відповідачу підписаної з його боку угоди про передачу права власності.
Позивач зазначає, що відмовився від укладення угоди, оскільки її умови суперечать його інтересам, умовам договору та вимогам законодавства. В апеляційному суді пояснив, що його автомобіль, який було викрадено, було застраховано на 60000 грн., тоді як ринкова вартість авто на момент страхування становила 230000 грн.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування», підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є: інші випадки, передбачені законом.
Пунктом 28.4.16 договору передбачено, що страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник не надав у разі викрадення транспортного засобу основний та/або додатковий комплекти ключів до замка запалювання механічного протиугінного пристрою та/або пристрою дистанційного управління протиугінною системою та/або документи, що надають право управління застрахованим транспортним засобом (в тому числі, але не виключно: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, довіреність, тимчасовий реєстраційний подорожній лист службового автомобіля) (за виключенням викрадення транспортного засобу шляхом грабежу та/або розбою).
ОСОБА_2 в своїй заяві від 27.12.2012 року повідомив, що в 2011 році, в червні місяці у нього було викрадено один ключ від автомобіля. Дублікат ключа він не замовляв, і залишився з одним ключем.
Згідно листа №111213-4736/К від 11.12.2013 року, відповідачем було відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування, на підставі 28.4.16 договору страхування, оскільки позивачем не було виконано обов'язок щодо передачі другого комплекта ключів від транспортного засобу страховику, що, відповідно з п.28.4.16 Договору, є безумовною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування не залежно від причин невиконання такого обов'язку (втрата, тощо). Крім того, позивачем не виконано умови договору, щодо повідомлення страховика про втрату цих ключів до настання страхового випадку, не зважаючи на те, що ця обставина суттєво збільшує ступень страхового ризику. Повідомлення здійснено вже після викрадення автомобілю, що фактично скасовує необхідність його здійснення (а.с. 45).
Таким чином, у зв'язку з відмовою ОСОБА_2 від укладення угоди про передачу права власності на автомобіль та не виконанням обов'язку щодо передачі другого комплекту ключів від транспортного засобу страховику, виплата страхового відшкодування позивачу здійснена не була на підставі п. 27.6. та п. 28.4.16. договору страхування.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова відповідача у здійсненні страхового відшкодування вмотивована, відповідає умовам договору та вимогам закону, оскільки підстави для здійснення виплати страхового відшкодування, в зв'язку з не виконанням позивачем умов договору відсутні.
Враховуючи наведене, судом вірно відмовлено в задоволенні позову в цій частині.
Також звертаючись в суд з позовом, ОСОБА_2 просив визнати недійсним п. 27.6 договору добровільного страхування наземного транспорту №982/12Тз/К від 15.06.2012 року, посилаючись на те, що вони є не справедливими.
Відмовляючи в задоволенні зазначеної вимоги, суд підставно виходив з її недоведеності та необґрунтованості, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. На цих правових підставах конкретні умови страхування визначаються сторонами при укладенні договору добровільного страхування.
У силу 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до вимог ст. 638 ЦК України, сторонами договору було досягнуто згоди з приводу усіх суттєвих умов договору, про що свідчить підписи на договорі кредиту.
Судом вірно зазначено, що підстави, передбачені ст.ст.203,215,998 ЦК України були відсутні при укладанні договору страхування, та обґрунтовано зауважено, що договір страхування відповідає вільному волевиявленню, про що свідчать підписи сторін.
Позивач перед підписанням договору мав можливість ознайомитись з усіма його умовами, в тому числі з умовами угоди про передачу права власності (абандону).
Також колегія суддів погоджується з висновком суду про безпідставність посилань позивача на несправедливість умов договору страхування та угоди, оскільки всі обов'язки згідно із угоди про передачу права власності (абандону) виникають у позивача лише після того, як буде встановлено місцезнаходження застрахованого транспортного засобу за викрадення якого позивач отримав страхове відшкодування. Таким чином, позивач отримує страхове відшкодування за ризиком «викрадення», а у разі встановлення місцезнаходження застрахованого автомобіля повинен передати право його власності відповідачу, оскільки вже отримав кошти які покрили його збитки.
Враховуючи те, що зі змістом договору страхування, в тому числі з п.27.6. позивач був ознайомлений, про що свідчить його підпис та укладення договору, з умовами, передбаченими оспорюваним пунктом, не суперечить чинному законодавству України, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним п. 27.6 договору добровільного страхування наземного транспорту №982/12Тз/К від 15.06.2012 року.
Оскільки ОСОБА_2 відмовлено в задоволені позовних вимог повністю, відповідно відсутні і правові підстави, в силу ст. 88 ЦПК України, для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, враховуючи, що задоволення цих вимог можливе лише в разі задоволення позову повністю абро частково.
Суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку.
Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий:
Судді: