Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Іменем України
12 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12013110050010445 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2014 року відносно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, раніше судимого: 03.11.2011 року Святошинським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з іспитовим строком 3 роки, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,
Згідно з вироком Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2014 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ч. 3 ст. 71 та ст. 78 КК України, до призначеного покарання за даним вироком суд частково приєднав не відбуту частину покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 03.11.2011 року та остаточно визначив ОСОБА_6 покарання за сукупністю вироків у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі.
Цим же вироком суд прийняв рішення щодо речових доказів.
Судом ОСОБА_6 визнано винним у тому, що 25 серпня 2013 року, близько 01 год., перебуваючи в автомобілі марки «Форд», білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керувала інша особа, прибув за адресою: м. Київ, пр-т Героїв Сталінграду, 9-А, по особистим справам. В цей час ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, зайшов у перший під'їзд вказаного будинку, де побачив біля приміщення консьєржа два велосипеди, після чого у нього виник умисел спрямований на повторне, таємне викрадення чужого майна.
Цього ж дня, близько 01 год. 05 хв., ОСОБА_6 , знаходячись у приміщенні першого під'їзду вказаного вище будинку, реалізуючи свій злочинний умисел, не повідомляючи про свій злочинний намір та про свої дії особу, яка керувала автомобілем і також перебувала у стані сп'яніння, переконавшись, що за його діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, повторно, таємно викрав чуже майно, а саме два велосипеди: один марки «Kontur», сіро-червоного кольору, вартістю 500 грн. та другий марки «АМХ» фіолетового кольору, вартістю 450 грн., які належали ОСОБА_8 , загальною вартістю 950 грн. 00 коп., після чого продовжуючи свої злочинні дії, помістив два велосипед до багажника автомобіля марки «Форд» та в подальшому покинув місце вчинення кримінального правопорушення, маючи реальну можливість розпоряджатися викраденим майном на власний розсуд.
Однак, 25 серпня 2013 року, близько 01 год. 20 хв., автомобіль марки «Форд», в якому знаходився ОСОБА_6 разом з викраденим майном, був зупинений працівниками ВДАІ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві та в його багажнику були виявлені два велосипеди.
Не погоджуючись із зазначеним вироком, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вказаний вирок суду скасувати, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 - закрити за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
В обґрунтування поданої скарги захисник обвинуваченого посилається на те, що вирок суду є незаконним, оскільки викладені у ньому висновки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Як вважає апелянт, суд безпідставно не взяв до уваги обставини, які могли вплинути на його висновки, а саме ту обставину, що і обвинувачений і свідок ОСОБА_9 , під час затримання перебували у стані алкогольного та наркотичного сп'яніння, яку обидва підтвердили під час допиту в судовому засіданні. Таким чином, як зазначається у скарзі, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що під час затримання обвинувачений, з огляду на його неадекватну поведінку, себе оговорив.
Окрім цього, викладені в судовому рішенні показання свідка ОСОБА_10 не відповідають її показанням, які вона надавала під час допиту в судовому засіданні, оскільки відповідаючи на запитання сторони обвинувачення та суду, вона тричі зазначила, що велосипеди виносив не обвинувачений.
У зв'язку з цим, посилаючись на вимоги ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, в апеляційній скарзі робиться висновок, що відповідно до ст. 417 КПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність складу кримінального правопорушення в діях обвинуваченого, скасовує обвинувальний вирок та закриває кримінальне провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого та вважав необхідним вирок залишити без змін, а скаргу - без задоволення; провівши судові дебати; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, колегія суддів не вбачає законних підстав для скасування судового рішення відносно ОСОБА_6 , оскільки воно ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права та дотриманням вимог щодо кримінального провадження, які передбачені КПК України.
Свої висновки щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд першої інстанції обґрунтував на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені сукупністю доказів, досліджених під час судового розгляду та які суд оцінив у відповідності до вимог, передбачених ст. 94 КПК України.
Незважаючи на заперечення своєї вини обвинуваченим ОСОБА_6 , його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.185 КК України, повністю підтверджується сукупністю тих доказів, які були безпосередньо досліджені судом під час судового розгляду.
Зокрема, обґрунтовуючи свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд першої інстанції обґрунтовано послався на показання допитаних в суді свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_10 , а також інші докази, які наведені у вироку.
При цьому, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, формулюючи обвинувачення ОСОБА_6 , визнане судом доведеним, суд першої інстанції оцінив сукупність вищенаведених доказів не тільки з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а й з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, в даному випадку для ухвалення обвинувального, а не виправдувального вироку.
У зв'язку з цим, посилання захисника на те, що обвинувачений ОСОБА_6 оговорив себе, оскільки під час затримання перебував у стані алкогольного та наркотичного сп'яніння, а також що показання свідка ОСОБА_10 , наведені у вироку, не відповідають її показанням, які вона давала під час допиту в судовому засіданні є не тільки безпідставними, а й такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки
під час допиту в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 лише в загальних рисах описала особу, яка виносила велосипеди та яку вона бачила лише зі спини, а тому не могла зазначити і не зазначала про те, що це був не обвинувачений ОСОБА_6 .
Разом з тим, враховуючи встановлені безпосередньо в судовому засіданні обставини, а саме: те, що за названими свідком ОСОБА_10 прикметами, під описання особи, яка виносила велосипеди, у тому числі за одягом, більш всього підпадає ОСОБА_6 ; те, що останній не заперечував того факту, що виходив з під'їзду через деякий час після ОСОБА_9 , а свідок ОСОБА_10 у своїх показаннях в судовому засіданні фактично підтвердила той факт, що бачила лише одну особу, яка виносила велосипеди і що після цього з будинку, протягом часу вчинення злочину, ніхто не виходив, суд першої інстанції обґрунтовано визнав показання обвинуваченого ОСОБА_6 в суді неспроможними та розцінив їх як обраний спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне.
Більш того, у вироку наведені відповідні мотиви того, чому суд взяв до уваги одні докази, зокрема показання вказаних вище свідків, та відкинув показання обвинуваченого, які не лише не знайшли свого підтвердження, а й були повністю спростовані доказами, на підставі яких суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а саме повторному таємному викраденні чужого майна.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погоджуються з такими висновками і вважає, що доводи скарги захисника не містять в собі переконливих даних, які б свідчили про те, що вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_6 ґрунтується на припущеннях і що в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного вироку та закриття кримінального провадження за відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення.
При вирішенні питання про призначення ОСОБА_6 покарання, судом першої інстанції були дотримані вимоги закону, передбачені ст. 65 КК України, а саме щодо врахування ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи обвинуваченого та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як прямо зазначено у вироку, при призначенні ОСОБА_6 виду та міри покарання, суд врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та дані, що його характеризують. Зокрема, його відношення до подій, що відбулися, їх наслідків, його вік, сімейні обставини, стан здоров'я, матеріальне становище, а також обставину, яка, згідно ст. 67 КК України, обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
З урахуванням вищенаведених обставин, а також того, що ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, раніше притягувався до кримінальної відповідальності та не зробив для себе належних висновків, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, визначеної ч. 2 статті 185 КК України, без його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 цього ж Кодексу.
Крім того, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_6 вчинив новий умисний злочин в період іспитового строку, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до нього ст. 71 КК України, призначивши йому за сукупністю вироків остаточне покарання, яке має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду, яким ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а тому цей вирок повинен бути залишеним без змін, а апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2014 року відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/796/483/2014
Категорія: ч. 2 ст. 185 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_15
Доповідач - суддя ОСОБА_1