Провадження: 22-ц/790/214/14 Справа: № 644/4122/13-ц Категорія: «спадкові правовідносини» Головуючий 1 інстанції: Сітало А.К. Доповідач: Піддубний Р.М.
18 червня 2014 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого: судді Піддубного Р.М.,
суддів: Тичкової О.Ю., Малінської С.М.,
при секретарі: Новокщоновій І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - державний нотаріус Четвертої Харківської державної нотаріальної контори Нікуліна Олена Миколаївна, про визнання заповіту недійсним, -
встановила:
У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначила, що її рідній сестрі ОСОБА_4 на прав власності належала квартира АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Звернувшись у встановлений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини вона дізналася, що у травні 2012 року її сестра ОСОБА_4 склала заповіт, яким все належне їй майно заповіла відповідачці ОСОБА_1 Посилаючись на те, що у зв'язку з численними захворюваннями, на момент складання заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а відтак її волевиявлення не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, позивачка просила визнати складений 11 травня 2012 року ОСОБА_4 та посвідчений державним нотаріусом Четвертої Харківської державної нотаріальної контори заповіт недійсним.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений нею позов задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що при складенні ОСОБА_4 заповіту на користь ОСОБА_1, її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, оскільки зібрані у справі докази не свідчать про те, що в момент складення заповіту вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 11 травня 2012 року ОСОБА_4 склала заповіт, який було посвідчено нотаріусом Четвертої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, відповідно до змісту якого на випадок своєї смерті заповіла все належне їй майно відповідачці ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Згідно зі ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Вказаний заповіт складено у письмовій формі, посвідчено державний нотаріус Четвертої Харківської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 522, тобто цей односторонній правочин відповідає вимогам ст.ст. 1234, 1247, 1248 ЦК України.
Статтею 11 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, відповідно до ст. 16 ЦК, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсними, позивач у силу ст. 10 ЦПК зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності кожного правочину.
Відповідно до ст. 225 ЦК України, на яку посилалась позивачка ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог про визнання спірного заповіту недійсним, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Згідно з роз'ясненнями, наданими в п.п. 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).
Таким чином, для визнання правочину (заповіту) недійсним з наведених вище підстав необхідним та обов'язковим є встановлення того факту, що саме в момент укладення спірного правочину (складання заповіту), а не в будь-який інший момент, особа, яка його уклала (склала), не усвідомлювала своїх дій або не могла керувати ними.
Згідно з актом посмертної судово-психіатричної експертизи № 484 від 23 травня 2014 року, проведеної по справі за клопотанням позивачки ОСОБА_1, на час складення заповіту 11 травня 2012 року ОСОБА_4 ознак будь-якого хронічного, стійкого психічного розладу, що позбавляв її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не виявляла і за своїм психічним станом на час складання цього заповіту вона була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Зазначені обставини підтверджені й письмовими поясненнями третьої особи по справі - нотаріусом Четвертої Харківської державної нотаріальної контори, згідно яких при складанні та посвідченні нею заповіту ОСОБА_4 будь-яких сумнівів у волевиявленні останньої чи її дієздатності не виникало.
При цьому матеріали цивільної справи не містять будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України доказів, на підтвердження зворотнього, та які б викликали сумніви у правильності зазначеного вище висновку експертів, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи.
Отже, не встановивши обставин, з якими ст. 225 ЦК України пов'язує недійсність правочину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання заповіту ОСОБА_4 недійсним та відмовив ОСОБА_1 у задоволенні відповідного позову.
Оскільки судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді