Справа № 263/1580/14-ц
Провадження №2/263/1239/2014
11 червня 2014 року м. Маріуполь
Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Кулика С.В., при секретарі Антоненко К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення заборгованої індексації по заробітній платі, компенсації витрат частини заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, завданою невиплатою заробітної плати, -
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, зазначивши, що працював з 04.09.1969 року по 12.01.2009 року у ПАТ МК «Азовсталь». Проте при виплаті йому заробітної плати не проводилася індексація передбачена діючим законодавством, внаслідок чого порушені його права на оплату праці, у зв'язку з чим він змушений звернутись до суду з даним позовом та просить зобов'язати відповідача виплатити йому індексацію з компенсацією заробітної плати за період з 01.03.2003 року по 12.01.2009 року у розмірі 222,84 грн., а також виплатити йому середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з 13.01.2009 року по 19.02.2014 року у розмірі 319479,83 грн., моральну шкоду у розмірі 1000 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн.
Позивач в судове засідання не з'явився, надавши суду заяву з проханням вирішити справу за його відсутності за участю його представника наполягав на задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позов та просила його задовольнити з підстав у ньому зазначених.
Представник відповідача у судовому засідання позов не визнала, надавши суду заперечення, в яких зазначила, що позивач не довів обґрунтованість заявлених позовних вимог належними доказами. Також посилався на те, що порушень трудового законодавства з боку ПАТ МК «Азовсталь» немає, оскільки усі належні до сплати позивачу виплати останньому відповідач проводив своєчасно шляхом поетапного підвищення заробітної плати позивачу. Зазначає також, що розрахунки нарахованої суми індексації та компенсації, надані позивачем суду, не можуть братись до уваги, оскільки протягом зазначеного періоду часу відповідач підвищував заробітну плату позивачу з урахуванням прогнозованого рівня інфляції. Внаслідок відсутності боргу з індексації заробітної плати у позивача відсутнє право на отримання компенсації за затримку у її виплаті. Крім того, оскільки відсутній факт несвоєчасної виплати заробітної плати, то й відсутні передбачені ст.117 КЗпП України підстави для стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу. У зв'язку з чим просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено й підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 04.09.1969 року по 12.01.2009 року перебував у трудових відносинах із ПАТ МК «Азовсталь».
За вказаний період позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, що підтверджується довідкою ПАТ МК «Азовсталь».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Згідно ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
За ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції від 1 січня 2003 року).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Індекс споживчих цін є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а порогом індексації є величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
За ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.
Структуру заробітної плати визначено у ст. 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
За ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.
Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з п. п. 2.2.7 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5.
За ч. 2 ст. 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України своїм рішенням від 15 жовтня 2013 року № 9рп/2013 визначив, що положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, саме як складових належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Суд розглядом справи встановив, що суми індексації заробітної плати та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати (додатковою заробітною платою).
Таким чином в разі порушення законодавства про оплату праці в частині виплати індексації заробітної плати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належних йому до виплати сум індексації та компенсації без обмеження будь-яким строком.
Згідно до ч. ч. 1-4 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101%. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
На підставі ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», в разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При цьому за ч. 1 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Визначення правил обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, закріплено у «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Згідно до п. 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з 6 березня 2003 року (дати опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (набрав чинності 1 січня 2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
З наданого відповідачем на адвокатський запит розрахунку індексації заробітної плати ОСОБА_1 з компенсацією за затримку у виплаті, починаючи з березня 2003 року, вбачається, що за період з 1 березня 2003 року по 12 січня 2009 року сума нарахованої індексації становить 1107,73 грн., сума компенсації за несвоєчасну виплату індексації 130,14 грн., сума компенсації за несвоєчасно виплачену компенсацію 49,69 грн., а виплачено було усього 1064,72 грн. Тож сума невиплаченої індексації та компенсації за вказаний період складає 222 грн. 84 коп.
Одночасно суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що підвищення позивачу заробітної плати МК «Азовсталь» проводив випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозованого рівня інфляції.
До такого переконання суд приходить з огляду на те, що ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» набрала чинності 31 березня 2005 року на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України».
При цьому зміни до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, в частині можливості нараховувати заробітну плату випереджаючим шляхом, враховуючи прогнозований рівень інфляції, були внесені на підставі Постанови Кабінету Міністрів від 17 травня 2006 року № 690 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення», що набрала чинності 25 травня 2006 року, та за якою було «Порядок проведення індексації грошових доходів населення» доповнено абзацами 4, 5, 6 та 7, де було визначено порядок підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції.
Таким чином, механізм реалізації положень ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було введено у дію лише з 25 травня 2006 року.
Суд зазначає при цьому, що заборгованість з індексації заробітної плати та компенсації позивачу за період з березня 2003 року по вересень 2005 року включно в розмірі 43,01 грн. утворилась у відповідача до практичної реалізації положень ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» на підставі «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», що підтверджується наданим розрахунком.
На підставі наведеного суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що заробітна плата позивача підвищувалась відповідачем випереджаючим шляхом за період з 1 березня 2003 року по 30 вересня 2005 року із урахуванням прогнозного рівня інфляції при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією.
Зазначене свідчить про наявність факту порушення трудового законодавства в частині невиплати позивачу індексації заробітної плати з компенсацією за затримку у її виплаті за цей період.
На підставі переліченого суд встановив, що розмір заборгованості з індексації заробітної плати та компенсації за затримку у її виплаті з боку ПАТ МК «Азовсталь» перед позивачем становить 222 грн. 84 коп.
Враховуючи, що згідно положень наведених нормативних актів індексація заробітної плати разом із компенсацією входять до структури заробітної плати, з якої проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів, які не зазначені у наданому представниками відповідача розрахунку, то суд приходить до висновку, що при виплаті відповідачем позивачу відповідних сум належить утримати з вказаних сум передбачені законом податки і обов'язкові платежі.
Суд зазначає, що строки звернення до суду із вказаним позовом позивачем не було пропущено, оскільки індексація з компенсацією входять до структури заробітної плати, а стягнення заборгованості по заробітній платі не обмежується строком давності.
Щодо позовних вимог в частині стягнення середньомісячного заробітку відповідно до ст.117 КЗпП України, то суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до складових структури заробітної плати належать: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Таким чином, середній заробіток, передбачений ст.117 КЗпП України, не відноситься до структури заробітної плати, а є різновидом відповідальності.
Тому вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати індексації заробітної плати з 13.01.2009 року по 19.02.2014 року суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною відповідальністю за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
В п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 116, 117 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Дане рішення Конституційного Суду України є остаточним і обов'язковим до виконання на території України.
Враховуючи те, що розрахунок з ОСОБА_1, хоч й не у повному обсязі, але був проведений одразу при його звільненні у січні 2009 року, що не оспорюється сторонами, то позивачем пропущений 3-місячний строк звернення до суду, і тому в задоволенні вимог в цій частині слід відмовити.
Щодо стягнення моральної шкоди, то відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У даному випадку ОСОБА_1 не доведені обставини, які б обумовлювали відшкодування підприємством моральної шкоди, заподіяної останньому, оскільки при розгляді даної справи не було надано суду належних доказів, які б підтверджували заподіяння позивачу моральної шкоди неправомірними діями відповідача.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу згідно із наданою квитанцією адвоката, суд керується ст. 84 ЦПК України, де зазначено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням (наприклад, огляд доказів за їх місцезнаходженням) та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Тобто перелік видів правової допомоги, за які передбачена компенсація понесених стороною витрат, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Окрім того, ці види стосуються лише судового розгляду справи.
Проте адвокат ОСОБА_2 не приймав участі у судових засіданнях, а лише складав позивачу процесуальні документи, тому в частині стягнення витрат на правову допомогу слід відмовити.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню у дохід держави витрати на сплату судового збору у розмірі 243 грн. 60 коп., від сплати якого позивач був звільнений при подачі позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 10, 11, 88, 58-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Металургійного комбінату «Азовсталь» про стягнення заборгованої індексації по заробітній платі, компенсації витрат частини заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, завданою невиплатою заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Металургійного комбінату «Азовсталь», що знаходиться за адресою м. Маріуполь, вул. Лепорського, б. 1, (ЕДРПОУ 00191158) на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, заборгованість з індексації заробітної плати та компенсації за затримку виплати за період з 1 березня 2003 року по 12 січня 2009 року в розмірі 222, 84 грн. з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Металургійного комбінату «Азовсталь», що знаходиться за адресою м. Маріуполь, вул. Лепорського, б. 1, (ЕДРПОУ 00191158) на користь держави судовий збір в сумі 243, 60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суд Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя. Особам, які приймали участь у розгляді справи, але не були присутні при проголошенні судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів від дня отримання копії цього рішення.
Пований текст рішення виготовлено 16.06.2014 року.
Суддя С.В. Кулик