Справа № 567/545/14-ц
23 червня 2014 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Назарук В.А.
секретар - Лєщенко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про визнання несправедливими та недійсними частин договору банківського обслуговування №BLaЖГА00047296 від 25 червня 2011 року,
в Острозький районний суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 97066 грн. 82 коп. заборгованості за кредитним договором звернулось публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (ПАТ "ВіЕйБі Банк"). ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ПАТ "ВіЕйБі Банк" про визнання несправедливими та недійсними частин договору банківського обслуговування №BLaЖГА00047296 від 25 червня 2011 року.
Позивач в позовній заяві зазначив, що 25.06.2011 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір банківського обслуговування №ВLaЖГА00047296, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 26000 грн., а позичальник зобов'язалася повернути кредит, сплатити плату за користування кредитними коштами, комісії та можливі штрафні санкції в порядку і на умовах, передбачених договором та додатковими угодами до нього.
Кредит видавався строком по 25 червня 2014 року включно зі платою за користування кредитом 17 % річних та щомісячної плати у вигляді комісії за управління кредитом в розмірі 1,75% від суми кредиту.
Зазначив, що згідно п.3.3.2 кредитного договору, позичальник зобов'язаний щомісячно виконувати свої боргові зобов'язання відповідно до графіку в порядку, передбаченому п.2.5 Загальної частини договору, та не пізніше визначеного п.2 Спеціальної частини договору повернути банку всю суму наданих кредитних коштів, сплатити проценти за користування кредитними коштами, а також на вимогу банку сплатити можливу неустойку (штраф/пеню).
Відповідно до п. 2.7.1 загальної частини кредитного договору, у випадку невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за договором або правомірних вимог банку, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань за цим договором.
Зазначив, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 допустила прострочення сплати кредитної заборгованості, всупереч умовам кредитного договору, банк набув право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним.
Пунктом 4.2 загальної частини договору встановлено, що в разі невиконання позичальником обов'язку, передбаченого п.3.3.3 загальної частини кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника сплатити штраф у розмірі 25% від суми кредиту.
Пунктом 4.3. Загальної частини договору встановлено, що у випадку прострочення позичальником сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за графіком, банк має право вимагати від позичальника достроково сплатити пеню в розмірі, передбаченому п.9 спеціальної частини кредитного договору.
Зазначив, що станом на 08.05.2014 року заборгованість ОСОБА_2 за договором становить 97066 грн. 82 коп., що включає в себе 21865 грн. 57 коп. - заборгованість по кредиту, 7872 грн. 71 коп. - заборгованість за відсотками, 12350 грн. 76 коп. - комісія за управління кредитом, 54977 грн. 78 коп. - плата за пропуск платежів.
Банк зустрічний позов ОСОБА_2 не визнав зазначаючи, що при укладенні кредитного договору порушень закону допущено не було.
Відповідачка позов банку визнала частково в сумі заборгованості по тілу кредиту в розмірі 21865 грн. 57 коп., заборгованості по відсотках в розмірі 7872 грн. 71 коп. та комісії в розмірі 12350 грн. 76 коп. Позов в частині плати за пропуск платежів в розмірі 54977 грн. 78 коп. не визнала.
Зазначає, що згідно ч..1, 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Вказує, що відповідно до п.5 ч.3 ст. 18 даного Закону, несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, а ч. 5 ст. 18 зазначеного Закону визначено, що якщо положення договору визнане несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Вказує, що відповідно до положень п.4.3 договору банківського обслуговування від 25.06.2011 року №ВLaЖГА00047296, у випадку прострочення позичальником сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за графіком, банк має право вимагати від позичальника достроково сплатити банку пеню, що розраховується від суми невиконаних зобов'язань, строк виконання яких настав, і які не були виконані на день прострочення зобов'язання та ставка, яка застосовується до обчислення пені, зазначена в п.9 Спеціальної частини договору, а саме у розмірі 0,50%, яка розраховується за методом "факт/360" і банком було нараховано пеню на заборгованість по кредиту в розмірі 54977 грн.78 коп.
Вважає, що за таких умов, у той час як сума самого кредиту становила 26000 грн., положення п. 4.3 та п.9 Спеціальної частини договору банківського обслуговування від 25.06.2011 року є несправедливими та підлягають визнанню недійсними.
З письмових доказів, досліджених в судовому засіданні встановлено наступне.
25 червня 2011 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір банківського обслуговування №BLaЖГА00047296, відповідно до якого банк надав для ОСОБА_2 кредит в сумі 26000 грн. зі сплатою 17 % річних за користування кредитними коштами та щомісячної плати у вигляді комісії за управління кредитом в розмірі 1,75% від суми кредиту.
Пунктом 4.2 загальної частини договору визначено, що в разі невиконання позичальником обов'язку, передбаченого п.3.3.3 загальної частини кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника сплатити штраф у розмірі 25% від суми кредиту, а п. 4.3. загальної частини договору встановлено, що у випадку прострочення позичальником сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за графіком, банк має право вимагати від позичальника достроково сплатити пеню в розмірі, передбаченому п.9 спеціальної частини кредитного договору.
Пунктом 9 спеціальної частини кредитного договору передбачено пеню в розмірі 0,50%, яка розраховується за методом "факт/360".
З графіку погашення заборгованості за кредитом та процентами, який є додатком до договору №BLaЖГА00047296 встановлено, що заборгованість за основним боргом, процентами та комісією мала погашатись щомісячними платежами по 1382 грн.
З зазначеного кредитного договору та графіка погашення кредиту вбачається, що ОСОБА_2 зобов'язувалась повертати заборгованість по кредиту до 25 числа кожного місяця.
З детального розпису вартості платежів та визначення сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки, повідомлення про умови кредитування за програмою кредитування на поточні потреби без забезпечення та попереднього розрахунку за кредитом вбачається, що інформація про кредитування доводилась до відома ОСОБА_2
Відповідно до виписки за поточним рахунком встановлено, що 25.06.2011 року кошти в сумі 26000 грн. були зараховані на рахунок ОСОБА_2 та того ж дня отримані нею.
З листа ПАТ "ВіЕйБі Банк" для ОСОБА_2 встановлено, що банк 30.04.2014 року повідомляв ОСОБА_2 про наявність в неї заборгованості за кредитним договором та ставив їй вимогу про погашення боргу протягом 30 днів.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором №BLaЖГА00047296 вбачається, що станом на 08.05.2014 року банком нараховано заборгованість за кредитом в розмірі 21865 грн. 57 коп., 7872 грн. 71 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 12350 грн. 76 коп. заборгованості по комісії за управління кредитом та 54977 грн. 78 коп. пені.
Суд, вивчивши матеріали справи вважає, що позов ПАТ "ВіЕйБі Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає задоволенню, а в позові ОСОБА_2 до ПАТ "ВіЕйБі Банк" про визнання несправедливими та недійсними частин договору банківського обслуговування №BLaЖГА00047296 від 25 червня 2011 року слід відмовити.
В судовому засіданні встановлено, що 25.06.2011 року між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ОСОБА_2 було укладено договір банківського обслуговування №ВLaЖГА00047296, відповідно до якого банк надав для ОСОБА_2 26000 грн., а вона, як позичальник зобов'язалася повернути кредит, сплатити банку плату за користування кредитними коштами в розмірі 17% річних та щомісячну плату у вигляді комісії за управління кредитом в розмірі 1, 75% від суми кредиту.
Згідно п.3.3.2 Кредитного договору, позичальник зобов'язався щомісячно виконувати свої боргові зобов'язання відповідно до графіку в порядку, передбаченому п.2.5 загальної частини договору, та не пізніше 25 червня 2014 року повернути банку всю суму наданих кредитних коштів, сплатити проценти за користування кредитними коштами, комісії, а також на вимогу банку сплатити можливу неустойку (штраф/пеню).
Відповідно до п. 2.7.1 загальної частини кредитного договору, у випадку невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за договором або правомірних вимог банку, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань за цим договором.
Пунктом 4.2 загальної частини договору встановлено, що в разі невиконання позичальником обов'язку, передбаченого п.3.3.3 загальної частини кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника сплатити штраф у розмірі 25% від суми кредиту, а п. 4.3. загальної частини договору встановлено, що у випадку прострочення позичальником сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за графіком, банк має право вимагати від позичальника достроково сплатити пеню в розмірі, передбаченому п.9 спеціальної частини кредитного договору.
Даний договір відповідає вимогам ст.. 1054 ЦК України.
Посилання відповідачки на недійсність частин договору внаслідок того, що при укладенні договору було порушено ч.1, 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за якими продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, тобто умови, за якими всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав на обов'язків на шкоду споживача і зокрема умови, договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, що на думку ОСОБА_2 призвело до нарахування пені на заборгованість по кредиту в розмірі 54977 грн.78 коп., у той час як сума самого кредиту становила 26000 грн. є помилковими з огляду на наступне.
Кредитний договір між банком та ОСОБА_2 відповідає вимогам ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг", оскільки між сторонами при укладенні договору досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі та не було допущено порушень вимог ст.. 203 ЦК України.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення в ст. 3, 6, 627 ЦК України.
Відповідно до ст.. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а ст.. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З детального розпису вартості платежів та визначення сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки, повідомлення про умови кредитування за програмою кредитування на поточні потреби без забезпечення та попереднього розрахунку за кредитом вбачається, що ОСОБА_2 належним чином була повідомлена позивачем про умови кредитування.
В судовому засіданні встановлено, що при укладенні договору банківського обслуговування №BLaЖГА00047296 сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, тобто при укладенні зазначеного договору було дотримано вимоги ст.. 638 ЦК України, в тому числі і умови щодо сплати неустойки в разі порушення його умов.
Статтею 549 ЦК України визначено, що пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та не визначено заборон на встановлення неустойки згідно договору у тій формі, на яку висловили згоду сторони договору.
Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, така засада цивільного судочинства, як свобода договору в повній мірі відноситься і до можливості сторін вільно, за взаємною згодою, визначити неустойку у тій формі і у тому розмірі, на яку погодяться сторони договору.
Підписавши кредитний договір, сторони висловили свою згоду на всі умови цього договору, а тому п. 4.3 загальної частини кредитного договору та п.9 спеціальної частини кредитного договору не суперечать чинному законодавству.
Суд вважає, що передбачена договором ставка, по якій вираховується розмір неустойки (пені), яку зобов'язаний сплатити позичальник при порушенні зобов'язань по договору, сама по собі не перевищує "п'ятдесят відсотків вартості продукції". З кредитного договору вбачається, що в ньому лише визначена ставка, по якій розраховується пеня. В силу особливостей даного виду договорів, загальний розмір пені, в даному випадку, буде залежати від того, як довго позичальник не виконує своїх зобов'язань, згідно кредитного договору.
Пунктом 8 кредитного договору визначений штраф в розмірі 25% від суми кредиту, а п.9 договору визначена ставка пені в розмірі 0,50%.
В судовому засіданні встановлено, що значний розмір нарахованої пені обумовлений тривалим невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань згідно кредитного договору, а не умовами Кредитного договору.
Положення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки зазначений пункт стосується лише встановлення у договорах вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації, в той час, як п. 4.3 загальної частини кредитного договору та п. 9 спеціальної частини кредитного договору передбачають сплату не компенсації, а неустойки (пені). Тобто, правова природа платежу, передбаченого пунктами кредитного договору (неустойка, пеня) є іншою, ніж та, про яку йдеться в п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Зважаючи на викладене, суд вважає, що підстав для визнання недійсними п. 4.3, 9 договору банківського обслуговування немає.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 допустила прострочення сплати кредитної заборгованості, всупереч умовам кредитного договору, банк набув право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним.
Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у строк та в порядку, встановленому договором. Оскільки п. 2.5, 3.3.2 кредитного договору було передбачено повернення коштів до 25.06.2014 року щомісячними платежами по 1382 грн. і оскільки ОСОБА_2 зазначений графік порушила, то з неї на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" слід стягнути заборгованість по кредиту, яка становить 21865 грн. 57 коп.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Кредитним договором від 25.06.2011 року визначено, що ОСОБА_2 отримала в кредит 26000 грн. зі сплатою 17% річних за користування кредитними коштами і оскільки борг по процентах станом на 08.05.2014 року становив 7872 грн. 71 коп., то зазначену суму слід стягнути з відповідача.
Згідно п. 1.6 загальної частини кредитного договору визначено, що за управління кредитом ОСОБА_2 зобов'язалась вносити банку щомісячну плату в розмірі 1,75% від суми кредиту.
Відповідно до ст.. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Оскільки і в частині щомісячної сплати коштів за управління кредитом ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором порушила, то з неї на користь позивача слід стягнути 12350 грн. 76 коп. боргу за управління кредитом.
При укладені кредитного договору від 25.06.2011 року сторони домовились, що за порушення взятих зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та відсотків за користування кредитом ОСОБА_2 зобов'язалась сплатити на користь банку пеню.
Статтею 549 ЦК України визначено, що пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 4.2 загальної частини договору встановлено, що в разі невиконання позичальником обов'язку, передбаченого п.3.3.3 загальної частини кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника сплатити штраф у розмірі 25% від суми кредиту, а п. 4.3. загальної частини договору встановлено, що у випадку прострочення позичальником сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за графіком, банк має право вимагати від позичальника достроково сплатити пеню в розмірі, передбаченому п.9 спеціальної частини кредитного договору.
Оскільки ОСОБА_2 зобов'язання перед банком порушила, то відповідно до вимог ст.. 1050 ЦК України з неї на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" слід стягнути пеню в розмірі 54977 грн. 78 коп.
На підставі ст. 3, 6, 203, 526, 527, 530, 549, 627-629, 638, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг", керуючись ст. ст.. 10, 57, 62, 88, 212 ЦПК України, суд
вирішив:
позов публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" 97066 грн. 82 коп. боргу за кредитним договором та 970 грн. 67 коп. витрат на сплату судового збору.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про визнання несправедливими та недійсними положень п. 4.3 та п. 9 спеціальної частини договору банківського обслуговування №BLaЖГА00047296 від 25 червня 2011 року відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Острозький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.
Сторони, які не були присутніми під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу в цей же строк з дня отримання копії рішення.
Рішення набуває законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.