ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/9165/14 17.06.14
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія
«АХА Страхування»
до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова
компанія «Оранта»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
ОСОБА_1
про стягнення 48 248,77 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Майструк Є.С. за довіреністю № 3363/18 від 23.12.2013 р.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - відповідач) про стягнення 48 248,77 грн. страхового відшкодування. Крім того, позивач просив покласти на відповідача витрати, понесені ним у зв'язку зі сплатою судового збору, в розмірі 1 827,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 08.12.2012 р. між ним та ОСОБА_3 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 187770Га/12д щодо автомобіля HYUNDAI Accent, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. 28.06.2012 р. о 08 год. 45 хв. на 14 км + 500 м а/д Кременівка-Ялта ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом TOYOTA Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечного інтервалу та скоїв зіткнення з автомобілем HYUNDAI Accent, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який рухався попереду під керуванням ОСОБА_3, внаслідок чого транспортний засіб HYUNDAI Accent, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 здійснив зіткнення з автомобілем MAZDA6, державний реєстраційний номер НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_4, а останній в свою чергу здійснив зіткнення з автомобілем CHEVROLET Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, у результаті чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою про накладення адміністративного стягнення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13.08.2013 р. в адміністративній справі № 219/6777/2013-п (3/219/989/2013) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Зважаючи на те, що позивач сплатив ОСОБА_3 страхове відшкодування, а також те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу TOYOTA Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, була застрахована відповідачем за полісом АЕ/1240616, позивач вирішив у судовому порядку вимагати від останнього сплати відповідного відшкодування в порядку регресу.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/9165/14, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1, та призначено справу до розгляду на 17.06.2014 р.
Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії № АЕ/1240616.
23.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АЕ/1240616 страховою компанією є ВАТ НАСК «Оранта», ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000,00 грн., по майну - 50 000,00 грн., франшиза становить 510,00 грн., строк дії поліса з 23.03.2013 р. по 22.03.2014 р.
26.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва позивачем подано документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/9165/14 від 16.05.2014 р.
Представник позивача в судовому засіданні 17.06.2014 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання призначене на 17.06.2014 р. не з'явились, проте, 13.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній не заперечує проти заявлених позивачем вимог, просить суд розглянути справу без участі представника відповідача.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 17.06.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
08.12.2012 р. між позивачем (далі - страховик), та ОСОБА_3 (далі - страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 187770Га/12д, відповідно до п. 4 якого предметом договору є майнові інтереси страхувальника (вигодо набувача), що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, вказаними у розділах 5 та 6 цього договору.
Відповідно до п. 5 Договору добровільного страхування наземного транспорту № 187770Га/12д від 08.12.2012 р., застрахованим транспортним засобом є автомобіль марки HYUNDAI моделі Accent, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Пунктами 9.2 та 24.2.2 вказаного договору визначено, що страховим ризиком є збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; будь-якого пошкодження або знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання, внаслідок ДТП.
Згідно з п. 18 Договору добровільного страхування наземного транспорту № 187770Га/12д від 08.12.2012 р., даний договір укладений на строк з 09.12.2012 р. по 08.12.2013 р.
28.06.2012 р. о 08 год. 45 хв. на 14 км + 500 м а/д Кременівка-Ялта ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом TOYOTA Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечного інтервалу та скоїв зіткнення з автомобілем HYUNDAI Accent, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який рухався попереду під керуванням ОСОБА_3, внаслідок чого транспортний засіб HYUNDAI Accent, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 здійснив зіткнення з автомобілем MAZDA6, державний реєстраційний номер НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_4, а останній, в свою чергу, здійснив зіткнення з автомобілем CHEVROLET Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, у результаті чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Про наведене свідчить первинна довідка ДАІ, відомість № 9222880 про дорожньо-транспортну пригоду та постанова про накладення адміністративного стягнення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13.08.2013 р. в адміністративній справі № 219/6777/2013-п (3/219/989/2013), відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та призначено йому стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340,00 грн.
Як вбачається з первинної довідки УДАІ УМВС у Донецькій області, автомобіль HYUNDAI Accent, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав пошкодження правої задньої двері, правого заднього крила, заднього бамперу, кришки багажника, переднього бамперу, заднього правого ліхтаря.
Також, в результаті огляду пошкодженого транспортного засобу представником позивача, в результаті якого було складено Звіт про результати огляду місця ДТП від 28.06.2013 р., виявлено, що вказаний автомобіль отримав пошкодження задньої панелі, ковпака заднього лівого колеса.
Розмір завданих власнику застрахованого автомобіля матеріальних збитків в результаті пошкодження автомобіля в ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових визначений на підставі Висновку № 281/07 від 29.07.2013 р. експертного автотоварознавчого дослідження по факту спричинення пошкоджень автомобілю HYUNDAI Accent та становить 89 639,48 грн.
Враховуючи вказаний Висновок № 281/07 від 29.07.2013 р., суми знецінення та несплачені страхові платежі, позивачем було здійснено розрахунок страхового відшкодування та складено страховий акт № 1.001.13.08631 від 15.08.2013 р., відповідно до якого сума страхового відшкодування становить 48 758,77 грн.
На підставі Платіжного доручення № 52426 від 19.08.2013 р., призначення платежу: «Страхове відшкодування згідно Акту № VESKO29086/2013 від 15.08.13р. Без ПДВ» позивач сплатив ОСОБА_3 48 758,77 грн. страхового відшкодування.
Позивач звернувся до відповідача із заявою вих. № 7319/26цв від 29.11.2013 р. про виплату страхового відшкодування у розмірі 48 758,77 грн., яку отримано відповідачем 04.12.2013 р., однак, оскільки вона не була задоволена, вирішив звернутись з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина водія транспортного засобу марки TOYOTA Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а відповідальність власника вказаного автомобіля застрахована відповідачем.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Відповідно до п. 23 Договору добровільного страхування наземного транспорту № 187770Га/12д від 08.12.2012 р., повна загибель ТЗ - випадок, коли вартість відновлення пошкодженого ТЗ перевищує 70 % від його дійсної вартості на момент укладення договору або перевищує різницю між страховою сумою, встановленою на відповідний період надання послуг, та вартістю залишків ТЗ.
Згідно з п. 28.23.2 вказаного договору, страхове відшкодування при повній загибелі ТЗ сплачується у розмірі дійсної вартості ТЗ на момент укладення договору за вирахуванням суми знецінення ТЗ за період страхування, вартості залишків ТЗ та встановленої згідно з розділом 10 договору франшизи. Вартість залишків ТЗ визначається шляхом вивчення попиту та пропозиції щодо таких залишків, зокрема: онлайн-аукціон з продажу автомобілів (ТОВ «Україно-Польське підприємство «Автоонлайон-Україна») чи аналогічні аукціони) або шляхом експертної оцінки (у випадку відсутності попиту/пропозиції на ринку).
Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).
Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.
При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та страхувльником Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування. Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями вказаного закону, оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Як зазначено вище, позивачем відповідно до страхового акту було вирішено виплатити страхове відшкодування на користь страхувальника в сумі 48 758,77 грн. та виплачено означену суму на підставі платіжного доручення № 52 426 від 19.08.2013 р.
Слід зазначити, що на підставі встановлених судом обставин до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При цьому, слід враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Як вбачається з матеріалів справи, розмір франшизи становить 510,00 грн., у зв'язку з чим відповідач мав відшкодувати позивачу 48 248,77 грн.
Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної (регресної) вимоги до відповідача.
Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Позивач звертався до відповідача з регресною вимогою, однак вона не була задоволена в добровільному порядку.
При цьому варто відзначити, що обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до сторони з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично призводить до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечить положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 року у справі № 43/308-10).
Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Крім того, статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.
Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду.
Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.
Крім того, в постанові Верховного Суду України від 12.03.2012 р. № 3-12гс12 у справі № 53/128 наголошено, що норма статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає наявність права у страховика на пред'явлення регресного позову, а не відсутність такого права. Аналогічну правову позицію про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право регресу, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, викладено у постанові Верховного Суду України від 07.11.2011 р. у справі № 3-118гс11.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, суд приймає рішення про стягнення з відповідача 48 248,77 грн. відшкодування шкоди в порядку регресу.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (02081, місто Київ, Дарницький район, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д; код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, місто Київ, Подільський район, вулиця Іллінська, будинок 8; код ЄДРПОУ 20474912) 48 248 (сорок вісім тисяч двісті сорок вісім) грн. 77 коп. страхового відшкодування та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23.06.2014 р.
Суддя В.С. Ломака