25 червня 2014 р.
Справа № 902/751/14
за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 22000, АДРЕСА_1
до:Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Поділля" 22000, Вінницька обл., м. Хмільник, вул. Курортна,10
про стягнення127238,87 грн. заборгованості
Головуючий суддя Яремчук Ю.О.
Cекретар судового засідання Німенко О.І.
Представники
позивача : ОСОБА_1
відповідача : не з'явився
Подано позов фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій "Поділля» про стягнення 127 238,87 грн. заборгованості.
Ухвалою суду від 02.06.2014 року порушено провадження у справі з призначенням судового засідання на 25.06.2014 року.
В судове засідання 25.06.2014 року з'явився представник позивача, який позов підтримав зі збільшеними позовними вимогами, що відображено в заяві № б/н від 20.06.2014 року).
З огляду на права, надані позивачеві ст.22 ГПК України, ст.20 ЦК України, заява представника позивача про збільшення позовних вимог судом приймається як така, що не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб.
Відповідно до п. 3.10.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення, яке наявне в матеріалах справи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
При цьому, суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.
Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
02 січня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 3 про надання послуг по пранню та прасуванню білизни (в подальшому Договір).
Відповідно до умов якого, а саме п 1.1 Договору, виконавець (позивач) зобов'язується за завданням замовника (відповідач) надати послуги по пранню та прасуванню білизни в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2, 3.3 вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання, по результатам кожного календарного місяця та фіксується в актах надання послуг та зведеній податковій накладній за календарний місяць. Акт наданих послуг підписується Сторонами до 10 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги. Замовник зобов'язаний перерахувати суму зазначену в акті надання послуг протягом 10 днів з моменту підписання такого акту.
Разом з тим, позивач доводить суд до відома, що рішенням господарського суду Вінницької області у справі № 902/75/14 від 11.03.2014 року позов задоволено та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Поділля" (22000, м. Хмільник Вінницька обл., вул. Курортна, 10, ідент. код 05413669) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (22000, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) 225 243,43 грн. - основного боргу, 946,29 грн. - інфляції, 4962,50 грн. - 3% річних, 22152,96 грн. - пені та 2438,34 грн. - штрафу та 5357,13 грн. - судового збору. Дане рішення набрало законної сили.
Відповідачем по даному рішенню суду (№902/75/14) сплачено позивачу частково борг в сумі 35 000 грн. згідно платіжних доучень, які наявні у матеріалах справи.
Однак, в березні в квітні та в травні 2014 року за договором № 3 від 02.01.2013 року позивачем відповідачеві надавались послуги по пранню та прасуванню білизни на суму 68 168,68 грн., що стверджується актом № ОУ-0000011 від 28.03.2014 року на суму 31 457,82 грн. та актом № ОУ-0000017 від 30.04.2014 року на суму 36 710,86 грн. та актом № ОУ-0000022 від 30.05.2014 року на суму 32 220,19 грн.
Тобто, загальна заборгованість становить 100 388,87 грн.
Заборгованість відповідача також стверджується обопільно підписаним актом звірки взаєморозрахунків станом на 24.06.2014 року та заявою збільшення позовних вимог ( вх. № канц.. 08-46/5974/14 від 20.06.2014 .
Непроведення розрахунків спонукало позивача звернутися з позовом до суду про стягнення суми боргу з нарахованими штрафними санкціями.
На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Беручи до уваги зміст договору, укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 100388,87 грн. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.
Крім суми основного боргу позивачем було заявлено до стягнення 21624,10 грн. втрат від інфляції; 2097,55 грн. 3% річних; 2124,46 грн. пені; 1003,89 грн. штрафу.
Разом з тим, частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 5.4 договору за одноразову необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 1,0 % від суми наданих чи неоплачених послуг.
Згідно до п. 5.5 договору за недотримання строків оплати зазначених в п. 3.3. Договору замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 1,0% від суми прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення) за кожний день прострочення.
Суд, перевіривши 21 624,10 грн. втрат від інфляції; 2097,55 грн. 3% річних; 2124,46 грн. пені; 1003,89 грн. штрафу,- приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
Всупереч наведеним вище процесуальним нормам та вимогам ухвали відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу.
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Поділля" (22000, м. Хмільник, Вінницька обл., вул. Курортна, 10, код ЄДРПОУ 05413669) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (22000, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) 100388,87 грн. сума основного боргу; 21624,10 грн. втрат від інфляції; 2097,55 грн. 3% річних; 2124,46 грн. пені; 1003,89 грн. штрафу та 2544,77 грн. судового збору.
Видати наказ після набранням рішення законної сили.
Копія рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом.
Повне рішення складено 26 червня 2014 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу 22000, Вінницька обл., м. Хмільник, вул. Курортна,10