23 червня 2014 року 810/3121/14
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог): визнати протиправною та скасування Вимоги Богуславського відділення Миронівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 07.05.2014 року №Ф-54-25.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем станом на 07.05.2014року неправомірно донараховано суми єдиного внеску, оскільки позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування, при цьому отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а відтак, враховуючи приписи частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», він звільняється від сплати єдиного внеску. Тому, на думку позивача, вимога про сплату боргу є незаконною, оскільки при її прийнятті відповідачем невірно застосовано норми закону.
Представники сторін у судове засідання 23.05.2014року не з'явилися. Водночас, матеріали справи містять письмові клопотання представника позивача ОСОБА_2 про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Податковий орган явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки представника у судове засідання не повідомив, заперечень на позов не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до вимог ст. 122 КАС України, адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження.
Згідно з вимогами статті 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно частини шостої статті 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 як фізична особа - підприємець був зареєстрований 20.12.1999 року, що підтверджується Випискою з ЄДРПОУ Серії НОМЕР_2.
Судом встановлено, що позивач з 01.01.2012 року є платником єдиного податку, що підтверджується Свідоцтвом платника єдиного податку Серії НОМЕР_3.
Водночас, позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується копією відповідного посвідчення серії В-П № 220224, наявного у матеріалах справи.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме пенсійного посвідчення від 28.01.2011року №2041304355 позивач отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
7 травня 2014 року відповідачем сформовано та направлено позивачеві вимогу про сплату боргу № Ф-54-25 на суму 4064, 27 грн.
Як вбачається з Повідомлення - розрахунку від 07.05.2014 року заборгованість в сумі 4064, 27 грн. виникла за період з червня 2013 року по березень 2014 року.
Не погоджуючись із вищевказаною вимогою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
За приписами статті 19, 41 Податкового кодексу України та Порядку нарахування та сплати платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 09 вересня 2013 року N 455 "Про затвердження Інструкції про Порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2013 року за N1622/24154, органи доходів і зборів є контролюючими органами, що забезпечують формування та реалізацію державної політики, зокрема, з адміністрування єдиного соціального внеску.
Відтак, саме на органи податкової служби покладено обов'язок щодо вжиття заходів стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску у порядку та спосіб визначений законодавством.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати і повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон України від 08.07.2010 № 2464).
Відповідно до статті 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (пункт 4 частини 1 статті 4 Закон України від 08.07.2010 № 2464).
6 серпня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 року № 3609-VI, яким статтю 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено частиною четвертою, відповідно до якої фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу вищевказаної норми законодавства вбачається, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та одночасно є пенсіонерами, що отримують пенсію за віком або по інвалідності, можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 (надалі - Закон України від 09.07.2003 № 1058).
Статтею 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058 визначено поняття "пенсія", зокрема, це - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 09.07.2003 № 1058, за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Так, статтею 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058 визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Суд зауважує, що нормами зазначеного Закону встановлено загальне правило набуття (призначення) пенсії.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивачеві призначено пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відтак, на позивача розповсюджуються норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796 (надалі - Закон України від 28.02.1991 №796).
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону України від 28.02.1991р. №796 встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У даному випадку положення статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» потрібно розуміти в контексті з положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відтак, пенсія за віком може бути надана особі, яка не досягла пенсійного віку, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за умови, якщо остання працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення.
Із наведеного випливає, що призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку не впливає на статус позивача, як пенсіонера за віком, вказана правова норма не встановлює окремий самостійний вид пенсії, а лише надає право особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, отримати пенсію за віком достроково, тобто із зменшенням загального пенсійного віку.
Судом встановлено, що позивач скористався своїм правом на дострокове отримання пенсії за віком і у період з червня 2013 року по березень 2014 року мав статус пенсіонера за віком.
Разом із тим суд звертає увагу, що про неправомірність нарахування позивачеві боргу зі сплати єдиного внеску свідчать також норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII.
Так, статтею 2 вказаного закону визначено види державних пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії (пункт «б» статті 2 втратив чинність у частині призначення соціальних пенсій згідно із Законом України від 31.05.2005 року № 2603-IV).
Отже, як вбачається із системного аналізу законодавства України, у сфері пенсійного забезпечення є чотири різновиди трудових пенсій, в тому числі і пенсія за віком, яка і включає в себе пенсію за віком на пільгових умовах.
Як вже зазначалося судом, частиною четвертою статті 4 Закону України 08.07.2010 № 2464-VI визначено необхідні умови для звільнення від сплати єдиного внеску, а саме: особа обрала спрощену систему оподаткування і є пенсіонером за віком або інвалідом та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
При цьому, положеннями вищевказаної статті не передбачено, що саме особи, яким надано пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», звільняються від сплати за себе єдиного внеску, означена норма також не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску пенсіонерів за віком.
Водночас, законодавець зазначеною нормою не виключає осіб, які є пенсіонерами та отримують пенсію за віком на пільгових умовах.
Враховуючи той факт, що позивач отримує довічну пенсію за віком, а частина четверта статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», беручи до уваги те, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач у відповідності до статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» уклав з Пенсійним фондом договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, адміністративний суд дійшов висновку, що позивач не повинен сплачувати за себе єдиний внесок.
Аналогічна правова позиція наведена в ухвалах Вищого адміністративного суду України №К/9991/45538/12 від 20.09.2012р., №К/9991/49213/12 від 09.10.2012р. та №К/9991/78530/12 від 14.02.2013р..
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржувана позивачем вимога про сплату боргу прийнята відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відтак, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх дій щодо винесення позивачеві оскаржуваної вимоги про сплату боргу.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу Богуславського відділення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.05.2014року №Ф-54-25.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Лиска І.Г.