02 червня 2014 року (11 год. 30 хв.)Справа № 808/2913/14 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лазаренка М.С.,
при секретарі судового засідання Ємельяновій А.С.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою: Державного підприємства «Запорізький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України»
до: державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області
про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» №0001572201 від 23.12.2013, №0000482201 від 12.03.2014,
30 квітня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Запорізький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» (далі - ДП «Запорізький ЕТЦ» або позивач) до державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - ДПІ в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя або відповідач), в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог вих. №1166/21 від 02.06.2014, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0001572201 від 23.12.2013, №0000482201 від 12.03.2014, прийняті відповідачем.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 05.12.2013 №135/08-29-22-0108/24908201 (далі - Акт перевірки). На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0001572201 від 23.12.2013, №0000482201 від 12.03.2014. Висновки Акту перевірки позивач частково вважає необґрунтованими, не підтвердженими документально та такими, що не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставними та такими, що підлягають скасуванню. Зазначає, що позивач був структурним підрозділом системи МНС України, безоплатну передачу автомобіля здійснював згідно наказу МНС України та Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, право власності на автомобіль не змінилось, у зв'язку з чим підприємство не включало в дохід вартість безоплатно переданого автомобіля. Також зазначає, що про реальність господарських операцій позивача із ТОВ НВФ «Автотрейд» та ТОВ «ВБК «Аквілон» свідчать дані наданих відповідачу для перевірки документів первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача. Посилання відповідача на нікчемність, укладених позивачем із ТОВ НВФ «Автотрейд» та ТОВ «ВБК «Аквілон» правочинів, є необґрунтованим та не доведеним у встановленому законодавством порядку. Зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено право вимагати від контрагентів будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації ПДВ, стану його «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, повноти сплати податків за окремою операцією з продажу товарів та ін. Якщо відповідач вважає, що укладені між позивачем та контрагентами договори є нікчемними, він не позбавлений можливості звернутись до суду із позовами про стягнення в дохід держави всього одержаного за цими договорами доходу, посилаючись на їх нікчемність, але ж не наділений, внаслідок таких висновків, жодними правовими підставами для донарахування позивачу за результатами перевірки податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, 02.06.2014 надав через канцелярію до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
У судове засідання з'явився представник відповідача Сонгулія В.В. В матеріалах справи містяться письмові заперечення на позов (вх. № 21107 від 02.06.2014), в яких, зокрема, зазначено, що висновки, яких дійшов відповідач в Акті перевірки, свідчать про нереальність угод між позивачем та ТОВ НВФ «Автотрейд» та ТОВ «ВБК «Аквілон». Зазначив, що до відповідача надійшли Акти перевірок контрагентів позивача. Зазначеним Актами встановлено, що у ТОВ НВФ «Автотрейд» та ТОВ «ВБК «Аквілон» відсутні фізичні, технічні, технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій фізичні, технічні, технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій. Інформація щодо використання офісних, виробничих, торговельних, складських приміщень на момент складання актів - відсутня. Тому, вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи приписи зазначеної вище норми, відсутності потреби заслуховування свідків або експертів, наявність достатніх матеріалів та відсутність перешкод для розгляду справи по суті на підставі наявних у справі доказів, суд вирішив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Згідно з частиною першою статті 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Керуючись приписами статті 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши її обставини та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.
На підставі наказу відповідача від 08.10.2013 №434, згідно направлень від 18.10.2013 №№ 478, 479, 480, 492, 483, 495 в період з 01.01.2011 по 31.12.2012 відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012.
За наслідками перевірки 05.12.2013 був складений Акт перевірки, відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем:
1) п. 146.2 п.146.3 п. 146.12 п.146.13 статті 146, пп. 135.5.15 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 33 222 грн., в тому числі:
- за 2-4 квартали 2011 р. - 793 грн.;
- за півріччя 2012 р. - 23 943 грн.;
- за три квартали 2012 р. -24 687 грн.;
- за рік 2012 р. - 34 429 грн.;
2) п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого неправомірно занижено податок на додану вартість у розмірі 550 292,00 грн., в тому числі:
- лютий 2011 р. на суму - 1641,00 грн.;
- березень 2011 р. на суму - 1573,00 грн.;
- травень 2011 р. на суму - 419,00 грн.;
- лютий 2012 р. на суму - 83192,00 грн.;
- квітень 2012 р. на суму - 79567,00 грн.;
- червень 2012 р. на суму - 60692,00 грн.;
- липень 2012 р. на суму - 41667,00 грн.;
- серпень 2012 р. на суму - 166500,00 грн.;
- вересень 2012 р. на суму - 19526,00 грн.;
- жовтень 2012 р. на суму - 51632,00 грн.;
- листопад 2012 р. на суму - 10701,00 грн.;
- грудень 2012 р. на суму - 33182,00 грн.;
3) п.51.1 ст.51 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями) та п. 3.2 ст. З наказу ДПА України від 24.12.2010р. за №1020 зареєстрованого Мін'юстом України №46/18784 від 13.01.2011р. із змінами та доповненнями, а саме: у податковому розрахунку за формою 1-ДФ за 2 квартал 2011 року не відображена сума нарахованого та виплаченого доходу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, код-НОМЕР_1, за ознакою доходу «157», у сумі 660,00 грн.
3) п.4, п.п 9.2 п.9 «Порядку встановлення нормативів збору за забрудення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 (із змінами та доповненнями), п.п. 6.4 п.6, п.п.7.1 п.7 Інструкції «Про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища», затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, ДПА України №162/379 від 19.07.1999 р. (із змінами та доповненнями), а саме - підприємство не нараховувало та не сплачувало суму збору 12 402,00 грн. за розміщення відходів (за відпрацьовані ртутно - люмінесцентні лампи).
На підставі Акту перевірки 14.01.2014 відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: форми «Р» № 0001562201 від 23.12.2013, яким позивачу донараховано до сплати 81852,00 грн. податку на прибуток та штрафну фінансову санкцію у сумі 20264,75 грн., форми «Р» № 0001572201 від 23.12.2013, яким позивачу донараховано до сплати 550292,00 грн. податку на додану вартість та штрафну фінансову санкцію у сумі 136665,75 грн., форми «Р» № 0001582201 від 23.12.2013, яким позивачу донараховано до сплати 12402,00 грн. екологічного податку та штрафну (фінансову санкцію) у сумі 3100,50 грн., №0000541702 від 23.12.2013, яким донараховано податку з доходів фізичних осіб 0,00 грн. за основним платежем та штрафну фінансову санкцію 510,00 грн.
Позивач з податковими повідомленнями-рішеннями не погодився та звернувся зі скаргою до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.
Рішенням Головного управління Міндоходів у Запорізькій області № 701/10/08/01-1004-13 від 25.02.2014, податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001562201 від 23.12.2013 року про донарахування до сплати 81 852,00 грн. податку на прибуток та штрафну фінансову санкцію у сумі 20264,75 грн. було скасовано за надмірне нарахування податку на прибуток у розмірі 1942 грн. та відповідно штрафних санкцій, в іншій частині у задоволені скарги було відмовлено.
17.03.2014 позивач отримав від ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області на підставі рішення Головного управління Міндоходів у Запорізькій області нове Податкове повідомлення-рішення №0000482201 від 12.03.2014, яким донараховано податок на прибуток у сумі 79 910,00 грн. та відповідно штрафної (фінансової санкції) у розмірі 19 977,50 грн.
В подальшому на вищезгадані податкові повідомлення-рішення позивачем було подано скаргу до Міністерства доходів і зборів України.
22.04.2014 позивачем отримано рішення про результати розгляду повторної скарги, яким скаргу залишено без задоволення.
Позивач не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями № 000482201 від 12.03.2014, яким позивачу донараховано до сплати 79910,00 грн. податку на прибуток та штрафну фінансову санкцію у сумі 19977,50 грн., № 0001572201 від 23.12.2013, яким позивачу донараховано до сплати 550292,00 грн. податку на додану вартість та штрафну фінансову санкцію у сумі 136665,75 грн., - звернувся до суду з позовом.
З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За приписом підпункту 197.1.16 статті 197 Податкового кодексу України, Звільняються від оподаткування операції з безоплатної передачі у державну власність чи комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність об'єктів усіх форм власності, які перебувають на балансі одного платника податку і передаються на баланс іншого платника податку, якщо такі операції проводяться за рішенням Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прийнятим у межах їх повноважень. Норми цього підпункту поширюються також на операції з безоплатної передачі об'єктів з балансу юридичної особи будь-якої форми власності на баланс іншої юридичної особи, яка перебуває в державній або комунальній власності, що проводяться за рішенням органу державної влади України або органу місцевого самоврядування, прийнятим у межах їх повноважень, незалежно від того, чи є суб'єкти операції платниками податку.
Згідно з підпунктом 14.1.202. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів(консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.
З матеріалів справи вбачається, що ДП «Запорізький ЕТЦ» на час передачі транспортного засобу на безоплатній основі, згідно Указу Президента України № 1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», знаходилось в системі Міністерства надзвичайних ситуацій України і йому підпорядковувалось.
На виконання наказу МНС України та Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 22.10.2012 № 92/185 «Про передачу транспортного засобу», керуючись Законом України «Про управління об'єктами державної власності» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482 «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», підприємство безоплатно передало автомобіль TOYOTA Corolla до ГТУ МНС України у Запорізькій області.
Зазначена операція відображена в бухгалтерському обліку та згідно Наказу №150/1 від 14.11.2012 було проведено списання залишкової вартості автомобіля у розмірі 14562,66 грн.
Так як, ДП «Запорізький ЕТЦ» був структурним підрозділом системи МНС України, безоплатну передачу здійснювало згідно наказу МНС України та Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, право власності на автомобіль не змінилось.
В зв'язку з вищевикладеним, підприємство мало всі підстави не включати в дохід вартість безоплатно переданого автомобіля.
З матеріалів справи встановлено, що в Акті перевірки ДПІ в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя посилається на акти перевірок контрагентів позивача - TOB НВФ «Автотрейд» та TOB «ВБК «Аквілон відповідно до яких встановлено: - недодержання вимог пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, контрагентами - покупцями, незаконно сформовано податковий кредит, тобто відсутній факт поставки товарів (послуг) в момент вчинення правочинів.
Проте, слід зазначити, що відповідно до Акту перевірки ДП «Запорізький ЕТЦ» було надано до перевірки всі документи які підтверджують фінансово - господарську діяльність з зазначеними підприємствами - договори, накладні, акти виконаних робіт і інші, які оформленні відповідно до чинного законодавства. Всі операції відображені в бухгалтерських та податкових регістрах.
Відповідачем не заперечується, що в період проведення господарських операцій TOB НВФ «Автотрейд» та TOB «ВБК «Аквілон» були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та в єдиному державному реєстрі платників податків, мали податковий номер, печатки, рахунки в банках, тобто всі ознаки дієздатної та правочинної юридичної особи.
Відповідно до статті 61 Конституції України відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності, та не може застосовуватись до інших суб'єктів, з якими порушник мав господарські відносини.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України).
Юридичною формою рішень державного чи іншого органу є акт - офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулюванні тих чи інших суспільних відносин і має обов'язків характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.
Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальний акт), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта, якому вони адресовані.
Акти перевірок контрагентів ДП «Запорізький ЕТЦ», на які посилається ДПІ в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя, не є нормативними актами, оскільки не встановлюють, не змінюють і не скасовують норми права, не носять загальний чи локальний характер та не застосовуються неодноразово.
В цих актах перевірки не містяться вимоги та приписи податкового органу, які є обов'язковими для виконання, тому вони не можуть розглядатися як нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії.
Викладені у цих актах обставини, можуть бути лише підставою для вжиття керівником податкового органу чи його заступником відповідних заходів: винесення податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій (фінансових санкцій), які можуть бути оскаржені платником до суду саме як правові акти індивідуальної дії.
Взаємовідносини позивача з TOB НВФ «Автотрейд» та TOB «ВБК «Аквілон» є дійсними господарськими операціями, проведеними в бухгалтерському обліку підприємства на підставі та згідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік», що дало право на виникнення податкового кредиту та податкових витрат. Водночас, отримання контрагентом коштів в оплату послуг, товарів є господарською операцією, отриманням доходу і виникненням у нього податкових зобов'язань зі сплати ПДВ та податку на прибуток.
Відповідно до пункту 2 статті 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Контрагенти позивача на час проведення угод мали дієздатність та відповідну податкову реєстрацію.
З матеріалів справи встановлено, що вказані контрагенти позивача виконали в повному обсязі умови договору.
Згідно із пунктом 1 статті 202 ЦК України - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків».
Дія ДП «Запорізький ЕТЦ», як однієї із сторін правочинну повністю спрямована на набуття цивільних прав.
Відповідно із частиною п'ятою статті 203 ЦК України - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Позивач повністю виконав умови договору яким закріплено правочин, та отримав у власність правові наслідки правочину - товар (послугу). Даний правочин знайшов своє підтвердження у первинній та звітній документації.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. З матеріалів справи вбачається, що позивачем були надані всі необхідні документи, які оформленні відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу. Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені ст. 198 Податкового кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, зарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Статтею 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються у окремих рядках обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи зареєстрованої як платник податку на додану вартість - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значені; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 ст.201 Податкового кодексу України). Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця муж сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пункту 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого чи відстроченого відповідно до цього Кодексу) а у разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 ст.200 Податкового кодексу України).
Згідно з підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власнику, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Тобто, необхідною умовою віднесення сплачених у ціні товарів/послуг сум податків на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів/послуг із метою використання їх у господарській діяльності.
Таким чином, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум з ПДВ за такими накладними.
Суми податку на додану вартість, що були віднесені ДП «Запорізький ЕТЦ» до податкового кредиту підтверджено відповідними податковими накладними, наявними в матеріалах справи.
Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину органи доходів і зборів мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань податкових органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право контролюючого органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.
Суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне.
На даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судових рішень, які б спростовували факт реальності виконання договорів укладених між позивачем та ТОВ НВФ «Автотрейд» та ТОВ «ВБК «Аквілон».
Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди між позивачем та ТОВ НВФ «Автотрейд» та ТОВ «ВБК «Аквілон» порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - що є лише припущенням.
Статтею 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.
Отже, висновок відповідача про нікчемність укладених позивачем правочинів зроблений з огляду на діяльність його контрагентів є безпідставним та не обґрунтованим.
Відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.
Так, згідно викладених в Акті перевірки позивача відомостей, судом встановлено, що ТОВ НВФ «Автотрейд» та ТОВ «ВБК «Аквілон» у перевіряємий період мали статус платника податку на додану вартість, а відтак мали право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім товарів/послуг, які надавались підприємствами.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Підпунктами 2.1, 2.2, 2.4, 2.16 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.
Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу податкового кредиту та валових витрат відповідних сум по операціям з ТОВ НВФ «Автотрейд» та ТОВ «ВБК «Аквілон».
З наведених вище підстав суд доходить висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень форми «Р» №0001572201 від 23.12.2013, №0000482201 від 12.03.2014, а відтак про необхідність їх скасування, через що визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
За приписом частини третьої статті 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Доданими до матеріалів справи квитанціями №К12/0/11 від 24.01.2014 та №К12/3/16 від 03.02.2014 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 487,20 грн.
Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 158-163 КАС України, суд,
Адміністративний позов Державного підприємства «Запорізький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» до державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» №0001572201 від 23.12.2013, №0000482201 від 12.03.2014, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001572201 від 23.12.2013, прийняте Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Державному підприємству «Запорізький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» донараховано до сплати 550 292,00 грн. податку на додану вартість та штрафну (фінансову санкцію) у сумі 136 665,75 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000482201 від 12.03.2014, прийняте Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Державному підприємству «Запорізький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» донараховано до сплати 79 910,00 грн. податку на прибуток та штрафну (фінансову санкцію) у сумі 19 977,50 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Запорізький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» (код ЄДРПОУ 24908201, зареєстроване: 69035, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 25) судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 (двадцять) копійок.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.С. Лазаренко