Головуючий суду 1 інстанції - Татарынова О.А.
Доповідач - Соловей Р.С.
Справа № 1207/13454/12
Провадження № 22ц/782/284/14
18 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - судді Соловей Р.С.,
суддів Медведєвої Л.П., Пащенко Л.В.
при секретарі Веслові С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 30 січня 2013 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного закладу «Луганська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів «Бейт-Менахем» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,
В листопаді 2012 року позивач звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути з відповідача Приватного закладу «Луганська середня загальноосвітня школа І -ІІІ ступенів «Бейт-Менахем» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 29 074,71 грн., а також компенсацію моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю вимог (а. с. 52 - 54).
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати, як ухвалене при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, при невідповідності висновків суду обставинам справи, та новим рішенням задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі (а. с. 57 - 58).
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 28 березня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 30.01.2013 р. залишено без змін (а. с. 72 - 75).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2013 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_4, що діє в інтересах ОСОБА_2, скасовано ухвалу апеляційного суду Луганської області від 28.03.2013 р., а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а. с. 95 - 97).
Позивач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Ленінським відділом ДРАЦС Реєстраційної служби Луганського МУЮ 04.10.2013 р. за актовим записом №766 (а. с. 104), і ухвалою апеляційного суду Луганської області від 17.02.2014 р. до справи в якості позивача було залучено доньку ОСОБА_2 ОСОБА_5, як правонаступника позивача (а. с. 121 - 122).
Вислухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла наступного.
Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення, на думку апеляційного суду, вказаним вимогам не відповідає.
Судом першої інстанції у справі правильно встановлено наступні фактичні обставини. Позивач ОСОБА_2 перебував з відповідачем у трудових відносинах з 26.06.2006 року, працював сторожем у приватному закладі «Луганська спеціалізована школа І - ІІІ ступенів «Бейт-Менахем». 27.07.2009 р. наказом №39 він був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а. с. 21).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 12.01.2012 р. (а. с. 9 - 10, 25 - 27), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 22.05.2012 р. (а. с. 11) було частково задоволено позов ОСОБА_2 та стягнуто на його корить з приватного закладу «Луганська середня загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів «Бейт-Менахем» доплату за роботу у нічний час та понаднормово у розмірі 18 659,70 грн. за період з 25.07.2006 р. по 30.07.2009 р., та моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.
На підставі виданого на виконання вказаного рішення виконавчого листа 25.06.2012 р. було відкрито виконавче провадження. 10.10.2012 р. відповідачем були перераховані кошти на депозитний рахунок Жовтневого ВДВС Луганського МУЮ у розмірі 23 875,67 грн. (а. с. 22).
Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи позивачеві у задоволенні його позовних вимог, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 233 КЗпП України, 23, 267, 1167 ЦК України, та виходив з того, що позивачем пропущено встановлений законом тримісячний строк для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Початок перебігу строку позовної давності суд в даному випадку пов'язує з моментом набуття законної сили рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська, вказуючи, що саме з цього моменту позивач дізнався про порушення свого права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд виходив з відсутності доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між захворюванням позивача та діями відповідача.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції та виходить при цьому з наступного.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме: у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сумм, згідно з ч. 2 цієї статті, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Судом у справі встановлено, що відповідач порушив вимоги ст. 116 КЗпП України, за якими при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У оскаржуваному рішенні суд, на думку колегії суддів, дійшов помилкового висновку, визначивши початок перебігу тримісячного строку для звернення позивача із заявою про стягнення середнього заробітку з дня набуття чинності рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська 23.05.2012 р.
Так, у абзаці 5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Беручи до уваги вказані роз'яснення, а також роз'яснення Конституційного Суду України в рішенні у справі №1-5/2012 від 25.02.2012 р., яким факт проведення остаточного розрахунку визначено як початок перебігу строку звернення до суду з позовом, в даному випадку тримісячний строк для звернення позивача із заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку слід розраховувати з дати повного фактичного розрахунку з позивачем, тобто з 24.10.2012 р.
Позивач звернувся до суду в листопаді 2012 р., отже, строк звернення до суду ним не пропущено, том суд повинен був оскаржуваним рішенням стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 29 074,71 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди, завданої неправомірними діями у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, то її відшкодування передбачено положеннями ст. 237-1 КЗпП України, та провадиться власником або уповноваженим ним органом у разі, якщо порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки встановлено, що право позивача було порушено несвоєчасним та неповним розрахунком по заробітній платі при звільненні, рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 12.01.2012 р. було стягнено моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. Натомість неправомірні дії, якими порушувалось право позивача, продовжувались і після набрання чинності вказаним судовим рішення, яким було стягнено доплату заробітної плати, тому колегія суддів вважає, що цим позивачеві також завдавалась моральна шкода, оскільки таке порушення вимагало від нього додаткових зусиль по організації свого життя. Отже, судом першої інстанції неправомірно було відмовлено позивачеві ОСОБА_2 у задоволенні його позову і в частині відшкодування моральної шкоди.
Як вже зазначалось вище, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1
Частиною 1 статті 310 ЦПК України встановлено, що рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених статтею 205 цього Кодексу.
П. 6. ч. 1 ст. 205 ЦПК України в якості підстави для закриття провадження у справі визначає смерть фізичної особи, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Процесуальне правонаступництво врегульовано статтею 37 ЦПК України, у відповідності до якої ухвалою у справі від 17.02.2014 р. в якості позивача було залучено доньку ОСОБА_2 ОСОБА_5, як правонаступника позивача.
Натомість слід зазначити, що правонаступництво можливе не з усіх вимог. Воно не допускається, якщо вимога тісно пов'язана з особою. Окремі випадки, коли правонаступництво не допускається, закладені в нормах матеріального права.
Згідно із ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не
припинилися внаслідок його смерті.
Як встановлено ч. 1 ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.
Так, моральна шкода пов'язана з душевними стражданнями, отже, вимоги про відшкодування моральної шкоди тісно пов'язані з особою, тому не можуть входити до складу спадщини.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди лише, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.
Слід зазначити, що відсутня норма права, якою прямо було б врегульовано питання спадкування права на середній заробіток за час затримки розрахунку.
Відповідно до ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
На думку колегії суддів, за аналогією закону в даному випадку можуть бути застосовані положення ч. 2 ст.1230 ЦК України, за якими до спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.
Такою ж є правова природа середнього заробітку за час затримки розрахунку для роботодавця, тобто санкцією або мірою його відповідальності за порушення права працівника на своєчасну оплату праці. Середній заробіток не входить до фонду заробітної плати та не може входити до складу спадщини.
Таким чином, виходячи із змісту зазначених вище норм матеріального права, враховуючи, що відсутні судові рішення, якими за життя ОСОБА_2 йому були б присуджені спірні у цій справі суми середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, колегія суддів вважає, що відсутнє право на спадкування вказаних вимог спадкоємцем ОСОБА_5
Виходячи з викладеного, оскаржуване рішення підлягає скасуванню у зв'язку із смертю позивача ОСОБА_2, а провадження у справі має бути закрито.
Керуючись ст. ст. 307, 310 ЦПК України, колегія суддів
Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 30 січня 2013 року скасувати.
Провадження у справі закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: