Справа № 202/4491/14-ц
№ 2/0202/4008/2014
Іменем України
06 червня 2014 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді: Бєсєди Г.В.
при секретарі: Марченко М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
До Індустріального районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначив, що з ОСОБА_2 він перебуває у шлюбі з 1982 року та на день подання заяви вони мають повнолітніх дітей, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Зазначає, що з 2010 року він з відповідачем не проживає та не веде спільного господарства. Він звернувся до суду, оскільки відповідач заперечує щодо розірвання шлюбу. Просить суд розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2, без надання строку для примирення, оскільки це суперечить його інтересам та інтересам сім'ї.
В судове засідання з'явився позивач та його представник, підтримали викладені в позовній заяві обставини, зазначивши, що позивач з відповідачем не проживають з вересня 2010 року, при цьому сімейні відносини почались погіршуватись 15 років тому та саме тоді у нього почались відносини з іншою жінкою. У вересні 2010 року було прийнято остаточне рішення щодо припинення сумісного проживання з відповідачем та у вересні 2010 року у нього від іншої жінки народилась дитина, з якими він зараз проживає та бажає офіційно зареєструвати шлюб з матір'ю його дитини. Категорично заперечував щодо надання строку для примирення, оскільки розірвання шлюбу з відповідачем це давно прийняте рішення та вважає, що перебування у шлюбі з відповідачем суперечить моральним засадам суспільства. У нього зараз зовсім інше життя з іншою жінкою та їх сумісною дитиною, та яке не пов'язане з відповідачем.
Відповідач та її представник також з'являлись в судові засідання, просили суд відмовити в задоволенні позову. Відповідач в судовому засіданні пояснила, що з жовтня 2010 року вона не проживає з позивачем та у них відсутні подружні стосунки. Однак стверджувала, що відповідач допомагав їй матеріально, сплачував комунальні послуги за користування квартирою, в якій вона проживає. Не заперечувала щодо обставин, зазначених позивачем відносно проживання його з іншою жінкою, однак вважає, що їх відносини є помилкою, оскільки зазначена жінка вводить в оману позивача щодо її дійсних намірів. Також зазначала про існування майнового спору, що на її думку є перешкодою для розірвання шлюбу.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 21 СК України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Частиною 1 статті 110 цього ж кодексу встановлено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 1982 року відповідно до свідоцтва про укладання шлюбу серії НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, повторно виданим Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 28 травня 2014 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємовідносини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що на час подання позовної заяви позивач та відповідач сумісних неповнолітніх дітей не мають. З жовтня 2010 року сторони разом не проживають.
Як зазначав позивач ОСОБА_1, спільне життя між сторонами не склалося, з вересня 2010 року вони не ведуть спільного господарства та не підтримують шлюбних стосунків, у нього відбулась втрата почуттів любові і відсутня згода на перебування у шлюбі з відповідачем.
Крім цього, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, виданого Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції ІНФОРМАЦІЯ_6 року народилась дитина ОСОБА_5, батько якого є ОСОБА_1.
В судовому засіданні позивач підтвердив, що дійсно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, є його дитиною, який зараз проживає з ним.
Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини.
Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя вже є таким, що буде суперечити його інтересам виходячи з положень ст. 24 СК України.
Суд не може прийняти до уваги доводи відповідача що наявність спору щодо поділу майна подружжя є перешкодою для задоволення позовних вимог, оскільки як роз'яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Таким чином, справа про розірвання шлюбу може бути розглянута незалежно від наявності між подружжям майнового спору, а розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що подальше збереження родини стало неможливим, тому даний шлюб необхідно розірвати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України ст.ст. 24, 56, 111, 112 СК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрований відділом записів актів громадянського стану Індустріальної району м. Дніпропетровська, 24 квітня 1982 року, актовий запис № 366 - розірвати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції.
Суддя: Г.В. Бєсєда