іменем україни
18 червня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Горелкіної Н.А.,
суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,
Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» агропромислового комплексу України до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання довіреності недійсною за касаційною скаргою всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» агропромислового комплексу України на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 03 березня 2013 року,
У червні 2013 року всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» агропромислового комплексу України звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання довіреності недійсною, посилаючись на те, що ОСОБА_3 з перевищенням своїх службових повноважень видала на ім'я ОСОБА_4 довіреність від 26 липня 2012 року на представництво інтересів товариства з продажу нерухомого майна, дана угода укладена внаслідок зловмисної домовленості між відповідачем та протирічить інтересам товариства.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 03 березня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» агропромислового комплексу України просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин
Зазначеним вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають.
Судом установлено, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_3 має право вчиняти юридичні дії від імені позивача без довіреності, у тому числі підписувати договори, та не має обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.
26 липня 2012 року ОСОБА_3 видала на ім'я ОСОБА_4 довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, на право представляти інтереси всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» агропромислового комплексу України з питань підготовки документів та продажу за ціну та на умовах за його розсудом належного позивачу нерухомого майна, яке складається з санаторно-оздоровчого закладу учбово-спортивної бази «Тиса». Строк дії довіреності шість місяців.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із безпідставності позовних вимог.
Проте до такого висновку суди дійшли з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
За змістом ч. 1 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно з ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Позивач, як юридична особа, діє на підставі статуту, затвердженого установчим з'їздом 21 липня 1990 року в редакції, затвердженій IV позачерговим з'їздом всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» агропромислового комплексу України 10 серпня 2011 року.
Відповідно до п. 11.8 статуту право розпоряджатися майном та коштами належить Президії Центральної ради, яка розглядає питання про передачу та продаж рухомого, нерухомого майна, затверджує кошторис на забезпечення діяльності товариства на національному рівні, утримання апарату та надає право голові товариства розпоряджатися коштами в межах затвердженого кошторису.
Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначав, що будь-яких рішень щодо продажу вказаного в довіреності майнового комплексу Президія Центральної ради не приймала та не надавала відповідачам повноважень на вчинення дій щодо його продажу, або надання довіреності на його відчуження.
Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_4 зазначав, що правових порушень ОСОБА_3 не допущено, оскільки Президія Центральної ради постановою №13 від 27 січня 2012 року надала дозвіл на продаж нерухомого майна - санаторно-оздоровчого закладу учбово-спортивної бази «Тиса», що є власністю позивача. На підтвердження цих заперечень ОСОБА_4 було надано копію даної постанови.
Представником позивача було надано протокол засідання Президії Центральної ради позивача від 27 січня 2012 року, підписаний особисто ОСОБА_3, який містить 11 пунктів, та в жодному з них не йдеться про прийняття постанови про надання дозволу на продаж зазначеного об'єкту.
Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч.2 ст.64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотання осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.
Оригінали письмових доказів, у відповідності до ст. 138 ЦПК України, до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
Суди на зазначене уваги не звернули у порушення вимог 212-214, 303 ЦПК України належним чином не перевірили чи приймалася така постанова, не витребували оригінал постанови Президії від 27 січня 2013 року.
Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та є підставою для скасування рішень з передачею справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» агропромислового комплексу України задовольнити.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 03 березня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.А. Горелкіна
Судді: Є.П. Євграфова
В.І. Журавель
І.М. Завгородня
Ю.Г. Іваненко