79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"19" червня 2014 р. Справа № 921/624/13-г/14
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Данко Л.С.
розглянув апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції від 30.04.14р. вих. №8101/3-41/05
на ухвалу господарського суду Тернопільської області від 26.03.2014р.
у справі № 921/624/13-г/14
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Христина", м. Бережани, Тернопільська обл.
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Славпродукт", Тернопільська обл.
про стягнення 35173,35 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
від ДВС - Драпак Г.В.
Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 26.03.2014р. у справі №921/624/13-г/14 (суддя Руденко О.В.) скаргу товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Христина" задоволено частково, визнано неправомірними дії відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції (надалі - ВДВС Тернопільського РУЮ) по відмові у прийнятті до виконання наказу господарського суду Тернопільської області № 921/624/13-г/14 від 22.07.2013р. та скасовано постанову ВДВС Тернопільського РУЮ від 24.02.2014р. ВП№42201174. В решті скарги - відмовлено.
Виносячи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що стягувачем в ході виконавчого провадження було подано заяву про повернення виконавчого документа у зв'язку з погашенням боржником заборгованості в добровільному порядку, проте ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» не позбавляє стягувача права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону. Таким чином відмова державного виконавця у прийнятті повторно поданого наказу господарського суду є безпідставною. Щодо вимог стягувача про зобов'язання державного виконавця прийняти наказ господарського суду до виконання - то такі безпідставні.
Дану ухвалу оскаржив ВДВС Тернопільського РУЮ та просив її скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Обґрунтовуючи свою позицію, скаржник зазначив, що пунктом 7 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» серед підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження передбачено обставину повернення виконавчого документу стягувачеві за його заявою; на думку скаржника, факт подання стягувачем заяви про сплату боржником боргу в добровільному порядку позбавляє стягувача права повторно пред'являти виконавчий документ до виконання, оскільки він вважається виконаним в повному обсязі. Крім того, звернув увагу на те, що у своїй заяві про повернення виконавчого документу стягував зазначив про добровільне виконання рішення суду боржником в повному обсязі.
Не погоджуючись із апеляційною скаргою, позивач подав до суду відзив, в якому просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відзиві він зазначив, що суд правильно застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини.
Сторони явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 162-162). Оскільки в справі достатньо матеріалів для розгляду апеляційної скарги по суті, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу без представників позивача та відповідача.
З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:
03.07.2013р. господарським судом Тернопільської області у даній справі було прийнято рішення, яким позовні вимоги ТзОВ "Христина" задоволено, присуджено до стягнення з ТзОВ "Славпродукт" на користь позивача 30870,58 грн. заборгованості за поставлений товар, 1721,11 грн. 10% річних, 2581,66 грн. пені та 1720,50 грн. судового збору (а.с. 37-39).
На примусове виконання вищевказаного рішення 22.07.2013р. видано наказ (а.с. 40, 113), за яким постановою ВДВС Тернопільського РУЮ від 15.08.2013р. було відкрито виконавче провадження № ВП 39377657 (а.с.91).
18.09.2013р. позивач звернувся до державного виконавця із заявою № 205 про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку із самостійним виконанням боржником рішення суду (а.с. 115). На підставі поданої заяви, постановою ВДВС Тернопільського РУЮ від 30.09.2013р. наказ № 921/624/13-г/14 від 22.07.2013р. повернуто стягувачеві на підставі до п.1. ч.1. ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 116).
Однак, через невиконання боржником грошового зобов'язання у повному обсязі, стягувач повторно звернувся до ВДВС Тернопільського РУЮ із заявою № 33 від 19.02.2014р. про відкриття виконавчого провадження (а.с. 119).
Натомість, постановою від 24.02.2014р. №ВП42201174 у відкритті виконавчого провадження було відмовлено (відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа), з посиланням на п.7 ч.1 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу за його заявою (а.с. 120).
Вважаючи такі дії протиправними, ТзОВ "Христина", в порядку ст. 121-2 ГПК України, звернулось в суд із скаргою на дії відділу ДВС Тернопільського РУЮ, якою просило визнати дії ВДВС Тернопільського РУЮ по відмові у прийнятті до виконання наказу господарського суду Тернопільської області №921/624/13-г/14 від 22.07.2013р. неправомірними; скасувати постанову ВДВС Тернопільського РУЮ від 24.02.2014р. ВП №42201174 про відмову у відкритті виконавчого провадження; зобов'язати ВДВС Тернопільського РУЮ прийняти до виконання наказ господарського суду Тернопільської області № 921/624/13-г/14 від 22.07.2013р. та відкрити виконавче провадження (а.с. 111-112).
Судова колегія, заслухавши пояснення представника ДВС, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваної ухвали - відсутні, з огляду на наступне:
Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст.ст. 115-116 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є його письмова заява про це.
Частиною 5 ст. 47 цього закону передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону. Тобто, наведена законодавча норма не містить інших обмежень для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, окрім строків, встановлених ст.22 цього Закону.
За змістом п.1 ч.1 і ч.5 ст. 47 та положень ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", в сукупності цих норм, повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закриття виконавчого провадження, не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу Державної виконавчої служби за виконанням судового рішення.
При цьому слід зазначити, що вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження наведений у ст. 49 Закону. До їх числа законодавцем не віднесено такої обставини, як повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою. Судом першої інстанції було встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем не виносилась. Таким чином, у спірних правовідносинах, відсутні підстави, які виключають можливість повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Стосовно покликання скаржника на п. 7 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження, то колегія суддів вважає, що він може застосовуватись державним виконавцем у випадку, коли заяву про повернення виконавчого документу подано ще до моменту відкриття виконавчого провадження. Разом з тим, зважаючи на положення ст.47 цього закону, п. 7 ч.1 ст.26 не може застосовуватись, коли виконавче провадження було відкрито і стягувач повторно пред'явив виконавчий документ до виконання.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до положень п.1 ч.1 ст.49 цього закону, можливість для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання виключає не будь-яка заява кредитора, а виключно заява стягувача про відмову від примусового виконання рішення суду, яка визнана судом, чого немає у спірних правовідносинах.
З огляду на наведене, правильним є висновок місцевого господарського суду про те, що при винесенні постанови відділом ДВС Тернопільського РУЮ від 24.02.2014р. ВП № 42201174 було допущено порушення законодавства, у зв'язку з чим його дії слід визнати неправомірними, а зазначену постанову ДВС - скасувати.
Колегія суддів не бере до уваги покликання скаржника що, ніби-то, немає підстав для застосування ч.5 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стягувач заявив про повне виконання боржником судового рішення у даній справі. По-перше, вказаний висновок державного виконавця здійснений без відповідного нормативного обґрунтування; по-друге, висновок скаржника про «повне погашення боргу» здійснений ним без жодного документального підтвердження відповідними доказами (що, зокрема, вбачається з акту державного виконавця від 30.09.2013р., а.с. 96); а по-третє, п.1. ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» застосовується державним виконавцем незалежно від фактичних обставин, якими обґрунтована заява стягувача про повернення виконавчого документу.
Перевіривши ухвалу місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні скарги ТзОВ "Христина" в частині зобов'язання органу ДВС вчинити певні дії, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність і обґрунтованість ухвали в цій частині.
Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваної ухвали, як такої, що прийнята відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -
Ухвалу господарського суду Тернопільської області від 26.03.2014р. у справі №921/624/13-г/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Справу повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складений 23.06.2014р.
Головуючий суддя Орищин Г.В.
суддя Галушко Н.А.
суддя Данко Л.С.