ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/8403/14 17.06.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед»
До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спру на стороні позивача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова»
Про стягнення 17 990,15 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Басараб В.О. представник за довіреністю № б/н від 13.03.14.
Від відповідача: не з'явився
Від третьої особи: не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (далі - відповідач) про стягнення 17 990,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що третьою особою, як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування, внаслідок чого позивачем в порядку статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України та на підставі Договору купівлі-продажу боргових зобов'язань отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.14. порушено провадження у справі № 910/8403/14 та призначено її до розгляду на 29.05.14.
В зв'язку з неявкою в судове засідання 29.05.14. представників відповідача та третьої особи та з огляду на невиконання ними вимог ухвали суду від 07.05.14., розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 17.06.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
В судовому засіданні 17.06.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання 17.06.14. повторно не з'явився, письмового відзиву на позов чи контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Судом враховано, що повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) відповідачу наявні в матеріалах справи.
Представник третьої особи в судове засідання 17.06.14. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/8403/14.
В судовому засіданні 17.06.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
08.04.11. між третьою особою (Страховиком) та ОСОБА_3 (Страхувальником) було укладено Договір № 1636 добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу (далі - Договір), відповідно до якого позивач прийняв під страховий автомобіль марки Daewoo, д.р.н. НОМЕР_1.
06.05.11. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась на перехресті проспекту Повітрофлотського та вул. Лукашевича в місті Києві, автомобіль марки Daewoo, д.р.н. НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою № 8807775 та довідкою від 06.05.11. відділу ДАІ з обслуговування Солом'янського району підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в місті Києві.
Дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля марки ВАЗ, д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_4 вимог Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Соломянського районного суду міста Києва від 31.05.11. в адміністративній справі № 3-4887/11.
Відповідно до Звіту № 30С/05/11 від 08.06.11. про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої власнику КТЗ, вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу, яка дорівнює вартості матеріального збитку, заподіяному власнику автомобіля Daewoo, д.р.н. НОМЕР_1 склала 16 932,04 грн.
З наявного в матеріалах справи наряду-замовлення № БД-11/104 від 25.05.11. та акту виконаних робіт № БД-11/54 від 02.09.11. вартість ремонту автомобіля Daewoo, д.р.н. НОМЕР_1 склала 17 990,15 грн.
На підставі попереднього страхового акту № 1697 від 12.07.11. та страхового акту № 2256 від 20.09.11. позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 17 990,15 грн. (4 497,54 грн. + 13 492,61 грн.), що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 6358 від 15.07.11. на суму 4 497,54 грн. та № 8542 від 23.09.11. на суму 13 492,61 грн.
Вказані платіжні доручення є реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику (вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.11. у справі № 42/92).
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до третьої особи перейшло в межах суми 17 990,15 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/4667075 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки ВАЗ, д.р.н. НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, застрахований у відповідача.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_4, який керував автомобілем марки ВАЗ, д.р.н. НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло у межах фактично здійсненої страхової виплати право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується винною особою.
Згідно пункту 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Розмір франшизи, тобто суми, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, встановленої полісом № ВЕ/4667075 становить 0,00 грн. Строк дії з 29.07.10. по 28.07.11. При цьому, ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майно за вказаним полісом становить 25 500,00 грн.
Далі, 02.01.14. між третьою особою (далі - Первісний кредитор) та позивачем (далі - Новий кредитор) було укладено Договір купівлі-продажу боргових зобов'язань (далі - Угода) відповідно до умов якої Первісний кредитор (продавець) продає (відступає) Новому кредитору (покупцю) регресні вимоги, який включає в себе регресні справи (перелік яких міститься у додатку 1 до Угоди), а Новий кредитор (покупець) приймає такі регресні вимоги та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду (п. 3.1 Угоди).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.п. а п. 3.3 Угоди покупець набуває усі права вимоги за регресними вимогами, що є дійсними на дату підписання даного договору, включаючи але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу, правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій та будь-які інші платежі.
Згідно додатку № 1 до Угоди, продавець передав позивачу регресну вимогу за об'єктом страхування Daewoo, д.р.н. НОМЕР_1, дата страхового випадку 06.05.11., договір страхування № 1636 від 08.04.11., страхувальник ОСОБА_3, винна особа - ОСОБА_4, транспортний засіб винної особи ВАЗ, д.р.н. НОМЕР_2.
Приписами ст. 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за вказаним правочином третя особа відступила позивачу належні йому права вимоги, які Страхувальник мав до відповідача, як страхувальника цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації водієм транспортного засобу.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції не надав.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 17 990,15 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Разом з тим, суд відзначає, що ухвалами Господарського суду міста Києва від 07.05.14. та 29.05.14. (вказані ухвали було отримано відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення) було зобов'язано Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» надати суду: письмовий відзив на позов з наданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини та нормативно-правове обґрунтування своїх заперечень; забезпечити надіслання позивачу копії відзиву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України; поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ, д.р.н. НОМЕР_2 (чинний станом на 06.05.11.); контррозрахунок ціни позову, докази погашення заборгованості; на підтвердження його статусу юридичної особи і повного найменування оригінал і належним чином засвідчені копії статуту (положення), витягу від Державного реєстратора про включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на день розгляду справи; довідку з обслуговуючого банку про найменування відкритих рахунків.
Вказаними ухвалами сторони попереджались, що за ухилення від вчинення дій, покладених на них господарським судом, можуть бути застосовані санкції, встановлені приписами п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та було попереджено відповідача про те, що у випадку неподання відзиву на позовну заяву, документів витребуваних ухвалою суду, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, як вбачається з ухвали від 29.05.14., суд звернув увагу відповідача на те, що вимоги ухвал є обов'язковими для виконання сторонами, а невиконання вимог ухвал тягне за собою відповідальність, встановлену чинним законодавством України.
Проте, в судові засідання 29.05.14. та 17.06.14. представник відповідача без повідомлення причин не з'явився та не надав суду відповідних документів.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані ними відомості та обставини справи, подати на вимогу суду пояснення в письмовій формі.
У відповідності до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12. № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Явка представника відповідача в судові засіданні та подання ним доказів необхідні для безпосереднього сповіщення останнім про знані їм відомості та докази у справі, з'ясування наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги в їх сукупності, вирішення інших питань, без оцінки яких неможливий всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи по суті.
Згідно із ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, має місце зловживання відповідачем процесуальними правами, яке полягає в нез'явленні представника відповідача в судові засідання 13.03.14. та 24.04.14. без поважних причин та невиконання вимог ухвал суду без зазначення причин невиконання (в частині подачі витребуваних доказів).
Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від відповідача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав відповідач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК.
Зазначені обставини унеможливлюють вирішення спору у визначені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки.
Частиною 2 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України визначено, що невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.
В п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/140 від 15.03.10. "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" вказано, що неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.
Відповідні дії або бездіяльність з урахуванням конкретних обставин справи може тягти за собою, зокрема, такі наслідки:
- покладення на особу, що припустилася зловживання, державного мита незалежно від результатів вирішення спору (частина друга статті 49 ГПК);
- стягнення штрафу з винної сторони в доход Державного бюджету України (пункт 5 статті 83 ГПК);
- винесення у встановленому порядку окремих ухвал (статті 90 ГПК).
За таких обставин, враховуючи фактичні обставини справи та суть допущених відповідачем зловживань, суд вважає, що належними, адекватними та співрозмірними заходом реагування на неявку відповідача в судові засідання для дачі пояснень та на невиконання відповідачем вимог ухвал суду (ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом вказаними ухвалами) є застосування до нього передбаченого п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України заходу у вигляді стягнення в доход Державного бюджету України штрафу у розмірі 1 700,00 грн.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, б. 70-А; ідентифікаційний код 20033533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, б. 11, офіс 2; ідентифікаційний код 39033190) 17 990 (сімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто) грн. 15 коп. - страхового відшкодування та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, б. 70-А; ідентифікаційний код 20033533) в доход Державного бюджету України штраф у розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп.
4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23.06.14.
Суддя Т.М. Ващенко