23 червня 2009 р.
№ 16/275-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства
"Науково-виробниче комерційне об'єднання "Пульсар"
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2009р. та
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 06.04.2009р.
у справі №16/275-08
за позовом Приватного підприємства "Науково-виробниче комерційне об'єднання
"Пульсар"
до Державного підприємства "Дніпропетровський завод прецизійних труб"
про стягнення 94 978,73 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
Приватне підприємство "Науково-виробниче комерційне об'єднання "Пульсар" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Дніпропетровський завод прецизійних труб" і просило суд стягнути з останнього 79 123,11 грн. основного боргу, 9 869,14 грн. пені, 1 258,48 грн. 3% річних та 4 728,0 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про надання юридичних послуг від 15.01.2008р. №64/07-юр щодо оплати отриманих у вересні та жовтні 2008 року юридичних послуг вартістю 20 000,0 грн., компенсації витрат, пов'язаних з послугами поштового зв'язку, у сумі 23,11 грн., а також виплати додаткової винагороди у розмірі 59 100,0 грн.
Відповідач, заперечуючи заявлений позов в частині виплати додаткової винагороди, посилається на відсутність підписання (прийняття) акта виконаних робіт, як то передбачено пунктом 3.4. договору.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2009р. (суддя Загинайко Т.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2009р. (головуючий, суддя Ясир Л.О., судді Науменко І.М., Прудніков В.В.), позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 20 023,11 грн. боргу, 479,0 грн. пені, 170,0 грн. інфляційних втрат, 59,87 грн. річних. В решті позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення додаткової винагороди у розмірі 59 100,0 грн., суди виходили з необґрунтованості цих вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача додаткової винагороди, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення. Рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача 20 964,17 грн. позивач просить залишити в силі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір №64/07-юр від 15.01.2008р. про надання юридичних послуг, за умовами якого позивач приймає на себе зобов'язання за дорученням відповідача здійснювати юридичні послуги, а останній -їх прийняти та оплатити на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до пункту 3.8 договору, у випадку задоволення позовних вимог замовника (відповідача) або ухвалення судом іншого рішення на користь замовника, виконавець (позивач) має право на додаткову винагороду у розмірі 10% - 15% від суми задоволеного позову або іншого позитивного рішення на користь замовника.
Пунктом 3.9 договору визначено, що додаткова винагорода виплачується замовником на користь виконавця в поряду, передбаченому пунктом 3.4. даного договору, протягом 10 календарних днів з моменту набранням рішенням суду законної сили або з моменту прийняття іншого позитивного рішення на користь замовника.
При цьому, пункт 3.4. договору визначає, що оплата послуг виконавця здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів у розмірі, визначеному у п.3.1. даного договору, на поточний рахунок виконавця або за згодою сторін в інших формах, не заборонених діючим законодавством України, щомісячно не пізніше трьох календарних днів від дня підписання (прийняття) акта виконаних робіт згідно п.3.3. договору.
Відповідно до п.3.3. договору, акт виконаних робіт вважається прийнятим замовником, якщо він відправлений поштою з повідомленням про вручення або вручений іншим належним чином та протягом трьох робочих днів від дня вручення не отримано мотивованої відмови замовника від його підписання.
Даний договір, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, за своєю правовою природою є договором про надання послуг, і є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених ним.
В силу ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Звертаючись до суду з даним позовом про стягнення з відповідача додаткової винагороди у розмірі 59 100,0 грн., позивач посилається на умови пунктів 3.8, 3.9 договору і зазначає, що постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2008р. у справі №34/479-07 за позовом ТОВ "Агора" до ДП "Дніпропетровський завод прецизійних труб" про стягнення 394 000,0 грн. збитків було залишено без змін рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2007р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.11.2007р. у справі №34/479-07, яким ТОВ "Агора" відмовлено у задоволенні позову. Листом від 18.03.2008р. №78/08 позивач просив відповідача перерахувати додаткову винагороду у розмірі 59 100,0 грн., що складає 15% від 394 000,0 грн. У судовому засіданні касаційної інстанції 11.03.2008р. був присутній працівник позивача -Павіловський О.О., тому позивач вважає, що оскільки за його участі отримано позитивне рішення на користь замовника, то виконавець має право на додаткову винагороду.
Доводи судів про те, що оскільки договором однозначно не визначено, що позитивним рішенням на користь замовника може бути, у тому числі, залишення без змін касаційною інстанцією рішень попередніх судових інстанцій, колегія суддів вважає помилковим, з огляду на те, що договір не визначає навіть приблизного переліку "іншого позитивного рішення на користь замовника", тому не можна вважати, що прийнята ВГСУ постанова від 18.03.2008р. у справі №34/479-07 не є таким рішенням, бо вона все ж таки має для відповідача позитивний результат.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача додаткової винагороди з огляду на таке.
В силу ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Правовий аналіз змісту укладеного між сторонами договору щодо виплати додаткової винагороди свідчить про те, що позивач має право на додаткову винагороду у випадку задоволення позову замовника або іншого позитивного рішення на його користь. Між тим, договір конкретно не визначає розмір додаткової винагороди. Відповідно до п.3.8 договору, розмір винагороди визначається від 10% до 15% від суми задоволеного позову або іншого позитивного рішення на його користь.
При цьому, сторони встановили, що замовник виплачує виконавцю додаткову винагороду протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили або з моменту іншого позитивного рішення на користь замовника, в порядку передбаченому пунктом 3.4. договору, який, у свою чергу, визначає форму і порядок проведення виплати та встановлює підставу -підписання (прийняття) акта виконаних робіт.
Таким чином, враховуючи, що сторони не визначили конкретного розміру винагороди, то вона має виплачуватися за результатом досягненням між сторонами згоди щодо її розміру шляхом підписання ними відповідного акта виконаних робіт.
Проте, матеріали справи не містять доказів того, що замовник погодився виплатити виконавцю додаткову винагороду у розмірі 59 100,0 грн., що складає 15% від 394 000,0 грн., за прийняття ВГСУ постанови від 11.03.2008р. у справі №34/479-07, про що свідчить не підписання відповідачем акта виконання робіт від 17.12.2008р., врученого йому позивачем 18.12.2008р. (а.с.47,73). Тим більше, що вказаний акт позивачем складено та направлено відповідачу вже після порушення провадження у даній справі. А у своєму відзиві від 15.12.2008р. відповідач заперечує проти претензії позивача на 15% від суми "позитивного результату" (а.с.25).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок судів двох інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача додаткової винагороди відповідає фактичним обставинами справи, судами правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Науково-виробниче комерційне об'єднання "Пульсар" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2009р. у справі №16/275-08 -без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій