18 червня 2009 р.
№ 39/59
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя
Борденюк Є. М.,
судді :
Могил С. К. (доповідач), Самусенко С. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СТІОМІ -Холдінг"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2009 року
у справі
№ 39/59 господарського суду м. Києва
за позовом
приватного підприємства "Айснет"
до
товариства з обмеженою відповідальністю "СТІОМІ-Холдінг"
про
стягнення 63 652,97 грн.,
за участю представників сторін:
позивача:
не з'явились;
відповідача:
не з'явились;
Приватне підприємство "Айснет" 02 грудня 2008 року звернулось до господарського суду м. Києва із позовом до відповідача -товариства з обмеженою відповідальністю "СТІОМІ-Холдінг" про стягнення 617, 63 грн. штрафних санкцій за невиконання договірних зобов'язань щодо вчасності проведення розрахунку; 63 035, 34 грн. - процентів за користування товарним кредитом. Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що ним на підставі договору купівлі -продажу № 17/25 від 01.01.2007 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 8 235, 86 грн., проте, останній зобов'язання з його оплати виконав неналежним чином, у зв'язку з чим має сплатити позивачу на підставі норм ЦК та ГК України та вказаного договору штрафні санкції та проценти за користування товарним кредитом.
Рішенням господарського суду м. Києва від 19 січня 2009 року у справі №39/59 позов було задоволено частково -стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "СТІОМІ-Холдінг" на користь приватного підприємства "Айснет" 411,80 грн. -процентів за користування грошовими коштами та судові витрати, в решті позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив суд змінити рішення в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами та стягнути їх з відповідача у повному обсязі в заявленій сумі 63 035, 34 грн., а також витрати по сплаті державного мита та витрати по сплаті ІТЗ судового процесу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 квітня 2009 року у справі № 39/59 апеляційну скаргу приватного підприємства "Айснет" було задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2009 року у справі № 39/59 змінено в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами, позов задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "СТІОМІ-Холдінг" на користь приватного підприємства "Айснет" 63 652,97 грн. - процентів за користування грошовими коштами, 636, 53 грн. -держмита, 118,00 грн. - витрат на ІТЗ судового процесу та 359, 44 грн. - держмита за подання апеляційної скарги.
Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просив суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 квітня 2009 року у справі № 39/59, а рішення господарського суду м. Києва від 19 січня 2009 року залишити в силі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування апеляційною інстанцією норм матеріального права.
Судова колегія, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем -ПП "Айснет" (продавець за договором) та відповідачем -ТОВ "СТІОМІ-Холдінг" (покупець за договором) був укладений договір купівлі -продажу № 17/25 від 01.01.2007 року, за яким позивач зобов'язався передати у власність покупця продукти харчування: морозиво, заморожені продукти та напівфабрикати (товар), згідно накладних, що додаються до даного договору і, які є невід'ємною його частиною, а відповідач -прийняти та оплатити їх. Пунктом 1.2 Договору сторони встановили, що вартість та асортимент товару, який є предметом цього Договору, зазначається у накладних по кожній окремій партії. За умовами укладеного договору позивач здійснює поставку товару відповідачу на вказану торгову точку, протягом 2-х діб з моменту отримання заявки, або згідно місячного, квартального графіку поставок, погодженого сторонами. Даний товар вважається переданим від позивача відповідачу після підписання супровідних документів -накладних.
Разом з тим, відповідач зобов'язався здійснити оплату за поставлений товар протягом 14-ти календарних днів з моменту поставки, шляхом перерахування коштів згідно накладної, на розрахунковий рахунок, або внесенням готівки в касу продавця: по факту поставки.
При укладанні договору сторонами, у п. 6.1 Договору, було встановлено термін дії даного договору з моменту його підписання та до 31.12.2007р., а в частині фінансових зобов'язань - до повного їх виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання свої зобов'язань за договором у періоді з 05.09.2007 року по 23.10.2007 року позивачем відповідачу було поставлено товар на загальну суму 8 235, 86 грн. Вказані обставини підтверджуються видатковими накладними, при цьому, факт здійснення поставки позивачем та отримання відповідачем товару сторонами по справі не заперечується. Проте, відповідач оплату за отриманий товар здійснив лише 10.10.2008 року, тобто із порушенням умов укладеного договору.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач 29.10.2008 року звернувся до відповідача з претензією №2, в якій вимагав, згідно п. 5.3 укладеного договору, за порушення договірних зобов'язань щодо вчасного проведення оплати за поставлений товар, сплатити пеню -в сумі 617, 63 грн. та проценти за користування грошовими коштами -в сумі 63 035, 34 грн., відповідно до ст. 694 ЦК України. Заявлена позивачем претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Перевіряючи у межах касаційного провадження застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 617, 63 грн., колегія суддів повністю підтримує правомірну позицію судів щодо відмови у позові в цій частині з підстав спливу спеціального строку позовної давності.
Щодо решти розглянутих попередніми судовими інстанціями позовних вимог про стягнення 63 035, 34 грн. процентів за користування товарним кредитом, то судова колегія вважає висновки судів як першої, так і апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені при неповному з'ясуванні обставин справи, зокрема, без урахування вимог які ставляться до угод про продаж продукції, товару тощо на умовах товарного кредиту.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Відповідно до п. 5.3 укладеного договору при порушенні умов щодо розрахунку, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час прострочення, від загальної вартості поставленого та неоплаченого товару за кожен прострочений день. А у разі прострочення оплати Товару, проданого з відстроченням платежу, відповідач зобов'язаний додатково сплатити ще 5% від суми цього товару, відповідно до ст. 694 ЦК України.
Виходячи зі змісту ст. 694 ЦК України продаж товарів у кредит повинен здійснюватись на підставі договору купівлі-продажу товарів у кредит який укладається між господарюючими суб'єктами, відповідно до якого суб'єкт господарської діяльності зобов'язується передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар з урахуванням процентів у строки і у розмірах, передбачених цим договором.
Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що рішення місцевого суду про стягнення 5% від суми заборгованості за товар та висновок апеляційного суду про стягнення 5% від суми заборгованості за кожен день прострочення грошового зобов'язання зроблені судами попередніх інстанцій без належного з'ясування правової природи стягуваної суми та ґрунтовного дослідження умов укладеного між сторонами по справі договору купівлі - продажу.
Зокрема, вказуючи на те, що пунктом 5.3 договору сторони погодили умови надання товарного кредиту, суд апеляційної інстанції фактично вирішив, що після спливу 14 календарних днів з моменту поставки за користування товарним кредитом сторонами погоджена щоденна сплата відповідачем 5 відсотків від вартості товару.
Проте, вказаний висновок апеляційного суду суперечить як умовам укладеного договору, так і загальним засадам цивільного законодавства, оскільки, зі змісту п. 5.3 договору вбачається, що вказані проценти покупець зобов'язаний сплатити у разі прострочення оплати Товару, проданого з відстроченням платежу, що не може свідчити про досягнення сторонами згоди щодо такої істотної умови надання товарного кредиту, як відсоткова ставка, розмір якої не може бути поставлений в залежність від належного чи неналежного виконання покупцем договірних зобов'язань. Поряд з цим, розмір встановлених продавцем процентів повинен бути розрахований виходячи з розміру саме річних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб'єкта господарювання, який здійснює продаж товару у кредит.
Крім того, як твердження позивача, так і висновки судових інстанцій про те, що видаткові накладні є невід'ємною частиною договору, в яких зазначено про продаж товару у кредит, касаційна інстанція вважає помилковими, оскільки накладною є первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та який містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється або транспортується тощо. Таким чином, можна зробити висновок про те, що видаткова накладна не може змінювати чи встановлювати умови укладеного договору.
Разом з тим, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 536 ЦК України проценти не є неустойкою, вони не є мірою відповідальності, а є платою за користування чужими грошовими коштами і за правовою природою є боргом, а не відповідальністю, що виражається, зокрема, у відсутності зв'язку між можливістю їх стягнення та наявністю підстав юридичної відповідальності, а також в неприпустимості їх зменшення за вимогою боржника.
Судова колегія також звертає увагу на те, що постановою Київського апеляційного господарського суду з відповідача на користь позивача було стягнуто 63 652, 97 грн. процентів за користування грошовими коштами, тоді як у позові позивачем було заявлено лише про стягнення 63 035, 34 грн. процентів за користування грошовими кошами.
Не відповідає змісту укладеного договору та приписам цивільного і господарського законодавства і висновок місцевого суду про стягнення з відповідача 5 відсотків від вартості товару з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналогічна за змістом норма наведена у ч. 3 ст. 198 ГК України, згідно з якою відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Відтак, висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача, який прострочив виконання грошового зобов'язання, 411,80 грн. -суми, яка складає 5% від вартості поставленого Товару -також суперечить умовам договору, оскільки, посиланням на ст. 694 ЦК України, сторони договору чітко поставили у залежність розмір суми, яку покупець має додатково сплатити у разі прострочення платежу, від кількості днів затримання платежу.
З вищенаведеного вбачається, що розглядаючи даний господарський спір, суди обох інстанцій достеменно не з'ясували чим є заявлена до стягнення сума: штрафною санкцією, платою за користування чужими грошовими коштами у розумінні ст. 625 ЦК України або відсотковою ставкою за товарним кредитом, а також те, чи відповідає укладений між сторонами по справі договір вимогам, що ставляться до договорів на умовах продажу товару в кредит; та не перевірили правильність та обґрунтованість проведеного позивачем розрахунку суми позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у даній справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування грошовими коштами підлягають скасуванню, як такі, що прийняті при неповному з'ясуванні обставин справи та, як такі, що не відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, а справа в цій частині -передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати наведені у даній постанові вказівки та, ґрунтуючись на принципах всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, прийняти законне та обґрунтованих рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2009 року у справі № 39/59 в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
В решті рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2009 року у справі № 39/59 залишити без змін.
Головуючий суддя
Борденюк Є.М.
Судді :
Могил С.К.
Самусенко С.С.