17 червня 2009 р.
№ 2/144
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Фермерського господарства "Лео і партнери"
на постанову
від 12.02.09 Київського апеляційного господарського суду
та на рішення
від 28.10.08
у справі
№2/144
господарського суду
Чернігівської області
за позовом
Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівські області
до
Фермерського господарства "Лео і партнери"
третя особа
Державне сільськогосподарське підприємство "Білики"
про
розірвання договору оренди
за участю представників сторін
від позивача:
Нікітіна А.С., дов.
від відповідача:
Рачук О.О., дов.
від третьої особи:
Онопко В.О., дов.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Фермерського господарства "Лео і партнери" за участю в якості третьої особи Державного сільськогосподарського підприємства "Білики" про розірвання укладеного між сторонами договору №113-06 від 30.06.06 оренди нерухомого майна державної власності, а також вилучення у відповідача орендованого майна на користь позивача (з урахуванням уточнення).
Позов мотивовано посиланням на обставини невиконання відповідачем умов договору щодо використання орендованого майна за його призначенням, його страхування, нарахування амортизаційних відрахувань, здійснення заходів протипожежної безпеки, капітального та поточного ремонту майна, виконання бізнес-плану.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відсутність вказаних позивачем порушень умов договору з його боку.
Рішенням від 28.10.08 господарський суд Чернігівської області (суддя Михайлюк С.І.) позовні вимоги задовольнив у частині розірвання спірного договору з підстав порушення відповідачем умов договору щодо користування орендованим майном та страхування, а в решті позовних вимог відмовив, визнавши їх передчасними.
Постановою від 12.02.09 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Зеленін В.О. -головуючий, Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) рішення суду першої інстанції скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог, задовольнивши позов у повному обсязі.
Ухвалою від 13.05.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована хибністю висновку судів щодо позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні договору -підвищення ефективності використання державного майна, оскільки метою оренди є отримання орендної плати, що судами не досліджувалось. За доводами касатора, законом не визначено механізм, умови, критерії та порядок реалізації приписів щодо контролю в сфері оренди державного майна, в договорі не зазначено безпосередні параметри -показники ефективності використання майна, а параметри наявності та стану використання майна носять описовий та загальний характер. Стосовно порушення ним умов щодо страхування скаржник зазначив про відсутність підстав для захисту прав позивача в цій частині у зв'язку з їх відновленням на момент прийняття судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 30.06.06 між сторонами в справі укладено договір №113-06, за яким позивач передав в оренду відповідачеві нерухоме майно -групу інвентарних об'єктів, що включає 9 тваринницьких будівель загальною площею 9026,3 м2, розташоване у с. Білики Козелецького району по вул. Незалежності, 99, що перебувало на балансі Державного сільськогосподарського підприємства "Білики", а саме: будівлю санпропускника "А"; будівлю амбулаторії "Б"; будівлі телятників "В", "Г", "Д" і тамбури "в", "г", "д"; будівлю родильного відділення "Е" і тамбури "е", "е1"; будівлю кормокухні "З", гараж "з1", овочесховище "з2"; будівлю сіносховища "К"; будівлю корівника "П2" і тамбури "п2", "п3", "п4", "п5"; приміщення щитової кімнати №23 молочного блоку "П1".
Пунктом 8.1 договору оренди передбачено право орендодавця контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання майна, переданого в оренду.
Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач заявив вимоги про розірвання вказаного договору оренди.
В силу ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Статтею 783 ЦК України також передбачено випадки розірвання договору найму на вимогу наймодавця, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Підставами позовних вимог, зокрема, визначено обставини порушення відповідачем умов договору оренди щодо нарахування амортизаційних відрахувань, здійснення заходів протипожежної безпеки, капітального та поточного ремонту майна, виконання бізнес-плану.
Дослідивши обставини справи та умови договору, суди відхили вказані доводи позивача як недоведені. Зокрема, суди встановили обставини нарахування відповідачем за весь період оренди амортизаційний відрахувань та відсутність відомостей про їх використання, строк для чого не встановлений п. 4.1 договору; а також здійснення відповідачем необхідних ремонтних робіт, у той час як необхідність проведення капітального ремонту чи інших видів ремонтних робіт позивачем не доведена. У касаційній інстанцій позивач вказані обставини не спростовує, а з висновками судів погоджується.
Одночасно суди визнали доведеними обставини порушення відповідачем п. 5.5 договору, яким встановлено обов'язок відповідача застрахувати на користь орендодавця орендоване майно не менше, ніж на його балансову вартість, у визначеному законодавством порядку та надати позивачеві відповідні документи, а також поновлювати договір страхування таким чином, щоб майно було застраховане на весь період оренди.
За висновком судів, порушення цієї норми відповідачем полягає в укладенні договорів добровільного страхування майна №0033963502 від 27.07.06 і №0040373502 від 30.08.07 на страхову суму в розмірі 368928 грн., що не відповідає балансовій вартості орендованого майна. При цьому судами відхилено посилання відповідача на додатковий договір від 02.10.08 до договору №001543, згідно з яким загальна страхова сума складає 1552109,63 грн., оскільки його укладено вже після звернення з позовною заявою в даній справі.
Проте встановивши вказані обставини, суди не надали їм належної правової оцінки щодо відповідності визначеному законом поняттю істотного порушення договору, у той час як порушення умов договору щодо страхування об'єкту оренди не визначено ст. 783 ЦК України в якості самостійної підстави для його розірвання.
Крім того, підставою для розірвання договору оренди позивач визначив наявність обставин, передбачених п. 9.4 договору, згідно з якою якщо орендар користується майном, переданим йому в оренду не за його призначенням або з порушенням умов цього договору, орендодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
У п.п. 1.2, 5.1 сторони визначили, що майно передається в оренду для здійснення діяльності з відгодівлі та вирощування свиней; орендар зобов'язався використовувати майно відповідно до його призначення та умов цього договору.
В акті, складеному за результатами проведеної представниками позивача та управління агропромислового розвитку Козелецької районної державної адміністрації перевірки виконання умов договору №113-06, зафіксовано, що орендарем не використовується будівля санпропускника "А", амбулаторії "Б", телятників "В", "Г", "Д", щитової кімнати №23 молочного блоку "П1"; будівля кормокухні "З" з овочесховищем "з2" використовується як овочесховище для зберігання матеріалів та обладнання; будівля сіносховища "К" частково використовується для зберігання сіна; будівлі родильного відділення "Е" і корівника "П2" зі слів орендаря використовується для розведення свиней, фактично будівля переобладнана для перебування свиней, є ознаки їх перебування (гній), але на дату перевірки свині в будівлі відсутні.
Зважаючи на положення преамбули Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що обставини невикористання відповідачем орендованого майна надають підстави стверджувати, що позивач позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору -підвищення ефективності використання державного майна шляхом відгодівлі та вирощування свиней.
Слід погодитись з висновком судів про те, що обставини щодо використання відповідачем орендованого майна за призначенням та виконання ним мети оренди має суттєве значення для вирішення даного спору, зокрема, щодо з'ясування обставин отримання кожною зі сторін того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Проте такі обставини не встановлені судами першої та апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності на засадах змагальності, як це передбачено у ст.ст. 43, 47, 43 ГПК України.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вбачається з мотивувальної частини рішення і постанови в справі, висновок судів щодо нездійснення відповідачем відгодівлі та вирощування свиней заснований лише на відомостях, викладених в акті позивача, і відсутності доказів щодо проведення профілактичних заходів. Зважаючи на те, що в акті перевірки вказується саме про переобладнання відповідних будівель для перебування свиней та ознаки їх перебування, вказаний висновок судів не є безспірним за відсутності певних інших доказів.
Одночасно суди відхилили надану відповідачем в якості доказу довідку управління статистики у Козелецькому районі від 05.09.08 №348, якою підтверджується надання ним звітів за ф. 24-сг "Звіт про рух худоби", оскільки вона не підтверджує вирощування відповідачем саме свиней та саме у приміщеннях, які орендується.
При цьому суди першої та апеляційної інстанцій безпосередньо не досліджували власне звіти за ф. 24-сг "Звіт про рух худоби" за відповідні періоди, подані до управління статистики, хоча ст. 38 ГПК України зобов'язує суд витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Також судами не досліджувались відповідні бухгалтерські документи відповідача, які стосуються відгодівлі та вирощування свиней, закупівлі кормів тощо, та не встановлено їх відсутність.
Тобто обставини щодо здійснення або нездійснення відповідачем відгодівлі та вирощування свиней на виконання мети оренди державного майна належним чином судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені. Тому судова колегія дійшла висновку про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, 43, 47, 43, 80, 84, 105 ГПК України, а відтак судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті без встановлення усіх суттєвих обставин у справі.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.09 та рішення господарського суду Чернігівської області від 28.10.08 у справі №2/144 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький