17.06.2014 р. Справа№ 914/1659/13
Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І.
при секретарі Лосик Ю.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-консультаційний центр розвитку підприємництва у Печерському районі" (стягувач), м. Київ
на: дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, м. Київ
та заяву: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-консультаційний центр розвитку підприємництва у Печерському районі" (стягувач), м. Київ
про: визнання таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду Львівської області від 30.10.2013 р. У справі № 914/1659/13
за позовною заявою: Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", м. Київ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Обабіч", м. Львів
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Узлісся", м. Львів
про: стягнення заборгованості по кредиту 22 932 162,94 грн.
Представники :
Від скаржника: Биць І.А. - представник (Довіреність б/н від 17.12.2013 р.).
Від Державної виконавчої служби України: Роман Н.О. - представник (Довіреність №4-4-03/4.4/1836 від 24.12.2013р.
Від позивача: не з'явився.
Від відповідача-1: не з'явився.
Від відповідача-2: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області поступила скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-консультаційний центр розвитку підприємництва у Печерському районі" (стягувач), м. Київ про визнання дій Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України незаконними та визнання недійсними постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кеди М.В. щодо здійснення заходів виконавчого провадження № 40777456, зокрема: постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.11.2013 р.; постанов про стягнення з боржника виконавчого збору від 10.12.2013 р.; постанов про арешт коштів боржника від 10.12.2013 р., постанов про арешт коштів боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.12.2013 р.; постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 25.01.2014 р., а також заява про визнання таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду Львівської області від 30.10.2013 р. у справі № 914/1659/13
Ухвалою суду від 25.04.2014 р. скаргу та заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-консультаційний центр розвитку підприємництва у Печерському районі" прийнято судом до розгляду, судове засідання призначено на 03.06.2014 р. З підстав, викладених в Ухвалі суду від 03.06.2014 р. розгляд скарги та заяви відкладався.
В судовому засідання 17.06.2014 р. представник скаржника викладені у скарзі вимоги підтримав, просив суд скаргу задоволити у повному обсязі.
Вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-консультаційний центр розвитку підприємництва у Печерському районі" ґрунтуються на тому, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягував, а також визначається в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
У той же час, на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2013 р. було видано один наказ, на підставі якого було відкрито одне виконавче провадження, боржниками в якому виступають і боржник-1 і боржник-2.
За твердженням скаржника у прийнятті до виконання вищевказаного наказу державний виконавець повинен був відмовити, з підстав невідповідності виконавчого документа вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»
Таким чином, за словами скаржника державним виконавцем було допущено порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також порушено права та законні інтереси стягувача, оскільки у майбутньому усі дії та постанови в рамках виконавчого провадження № 407777456 можуть бути обґрунтовано оскаржені боржником-1 та/або боржником-2 як такі, що вчинені з порушенням положень Закону України «Про виконавче провадження».
Представник Державної виконавчої служби України доводи скаржника заперечив з підстав, викладених у Відзиві б/н від 13.06.2014 р.
На обґрунтування заперечень проти скарги Державна виконавча служба України у відзиві зазначає, що скаржник визначив неналежний суб'єкт оскарження, оскільки відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України не є самостійним органом державної виконавчої служби. Вказаний відділ в числі інших відділів, таких як відділ діловодства та контролю, відділ звернень громадян та юридичних осіб, відділ контролю за виконанням рішень, сектор обліку депозитних сум, входить до складу Державної виконавчої служби України.
З огляду на вищезазначену обставину Державна виконавча служба України просить суд замінити суб'єкта оскарження - Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на належний орган - Державну виконавчу службу України.
Окрім того у відзиві наведено заперечення по суті поданої скарги, відповідно до яких Виконавча служба вважає, що державним виконавцем цілком правомірно прийнято до виконання наказ Господарського суду Львівської області № 914/1659/13 від 30.10.2013 р., як такий, що відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» та в подальшому вжито заходів примусового виконання, передбачених чинним законодавством України. Таким чином, підстави для задоволення вимог скаржника відсутні.
В процесі розгляду заяви судом встановлено:
Рішенням господарського суду Львівської області від 11.07.2013 р. у справі № 914/1659/13 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», м. Київ до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Обабіч», м. Львів до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Узлісся», с. Стрілки, хутір Ріпище та присуджено до стягнення солідарно з відповідачів-1,2 на користь позивача 12 085 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 10 082 863,57 грн. прострочених відсотків за користування кредитом, 221 139,92 грн. пені за прострочення сплати відсотків, всього - 22 389 003,49 грн.; 68 820,00 грн. судового збору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 р. вищевказане судове рішення залишено без змін.
30.10.2013 р. на примусове виконання рішення господарського суду Львівської області від 11.07.2013 р. у справі № 914/1659/13 видано наказ.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 20.11.2013 р. відкрито виконавче провадження № 40777456.
10.12.2013 р. державним виконавцем винесено постанову про стягнення солідарно з боржників - Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Обабіч" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Узлісся" виконавчого збору. Постановами від 10.12.2013 р. виконавчою службою накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках боржників, а постановою від 13.12.2013 р. накладено арешт на все майно, що належить ТзОВ ВКФ "Обабіч" та ТзОВ "Узлісся".
В подальшому, як вбачається із матеріалів справи, органом виконання судових рішень вживались заходи щодо примусового стягнення коштів з рахунків боржників, шляхом надіслання на адресу банків відповідних платіжних вимог, а також визначені Законом заходи щодо розшуку та опису належного боржникам майна.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.04.2014 р. було задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-кунсультаційний центр розвитку підприємства у Печерському районі», м. Київ та здійснено заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні № 40777456 з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 30.10.2013 р. у справі № 914/1659/13 з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-кунсультаційний центр розвитку підприємства у Печерському районі».
24.04.2014 р. новий стягувач - ТзОВ «Інформаційно-кунсультаційний центр розвитку підприємства у Печерському районі» звернувся на адресу суду із скаргою, відповідно до якої просить суд дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України визнати незаконними та скасувати постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кеди М.В. щодо здійснення заходів виконавчого провадження № 40777456.
Крім цього скаржником заявлено вимогу про визнання наказу Господарського суду Львівської області від 30.10.2013 р. у справі № 914/1659/13 таким, що не підлягає виконанню.
Розглянувши вимоги ТзОВ «Інформаційно-кунсультаційний центр розвитку підприємства у Печерському районі», викладені у скарзі б/н від 24.04.2014 р., суд прийшов до наступних висновків:
Стаття 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачає, що органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Як зазначається у Відзиві Державної виконавчої служби України б/н від 13.06.2014 р. згідно з наказом міністерства юстиції України від 08.04.2011 р. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виключено із структури Міністерства юстиції України.
Згідно Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи органів виконавчої влади» утворено Державну виконавчу службу України.
Пунктом 5 вищевказаного Указу установлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.
Таким чином, Державна виконавча служба України є правонаступником Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Указом Президента України від 06.04.2011 № 385/2011 затверджено Положення про Державну виконавчу службу України, згідно з яким вона є центральним органом виконавчої влади.
За змістом ст. 1212 ГПК суб'єктом оскарження у справах за скаргами на дії чи бездіяльність державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
При цьому, відділи (підрозділи) примусового виконання рішень як самостійні органи державної виконавчої служби Закон України «Про державну виконавчу службу» не визначає, що виключає можливість їх участі як суб'єкта оскарження в господарському процесі.
Із врахуванням зазначеного, суд погоджується із доводами Державної виконавчої служби України про те, що відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України не є належним суб'єктом оскарження у даній справі, а тому вважає за необхідне замінити неналежного суб'єкта оскарження на належного - Державну виконавчу службу України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ч. 1 ст. 2 Закону).
Частина 1 ст. 17 Закону передбачає, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті (п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону).
Приписи ст 25 Закону визначають, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 6 1) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження (ст. 26 Закону).
Як вбачається із змісту скарги підставою оскарження дій державного виконавця та винесених в ході виконавчого провадження № 40777456 постанов є те, що за твердженням позивача, наказ господарського суду від 30.10.2013 р. у справі № 914/1659/13, на виконання якого відкрито виконавче провадження, не відповідає вимогам ст. 18 Закону. Суперечність виконавчого документа приписам Закону скаржник вбачає в тому, що один наказ стосується одночасно двох боржників.
Однак, з вищенаведеним твердженням скаржника суд не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили (ч.1 ст.116 ГПК України).
Статтею 84 ГПК України передбачено, що резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).
При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються, зокрема, найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення; розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу).
Якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Згідно до п. 9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р., у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду. При цьому господарські суди повинні зазначати, у рішеннях щодо кількох відповідачів - як вирішено спір щодо кожного з них (крім позовних вимог, що ґрунтуються на солідарній відповідальності).
Частиною 4 ст. 116 ГПК України передбачено, що якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.
Ця норма пов'язана з нормою ст. 23 ГПК України, згідно з якою позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.
Водночас, якщо має місце процесуальна співучасть на стороні позивача чи відповідача, видається один наказ на стягнення всієї суми.
Інститут процесуальної співучасті виникає як наслідок існування множинності осіб у матеріальному правовідношенні на стороні боржника чи кредитора. Це може бути пов'язане з солідарною відповідальністю осіб у зобов'язанні.
Процесуальна співучасть на стороні боржника може виникнути, зокрема із ст. 554 ЦК України, згідно якої у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення.
У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
В абзаці 3 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що якщо кілька відповідачів, до яких було пред'явлено вимогу, солідарно відповідають за зобов'язанням, господарським судом може бути видано один наказ, в якому зазначається, що право стягнення є солідарним (частина друга статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
Із врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що видача судом одного наказу про солідарне стягнення з відповідачів-1,2 на користь позивача заборгованості за Генеральною угодою (договором) № 1 від 24.014.2007 р. та Договором кредитної лінії № 05-09 від 02.03.2009 р. в сумі 22 389 003,49 грн. повністю відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження». Інших обгрунтованих доводів про невідповідність наказу господарського суду від 30.10.2013 р. у справі № 914/1659/13 вимогам, що ставляться до виконавчого документа скаржник не навів, а відтак заявлені у скарзі вимоги про визнання незаконними дій державного виконавця та скасування винесених в ході виконавчого провадження постанов є безпідставними.
У відповідності до приписів ч. 4. ст. 117 ГПК підставами визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, є:
- якщо його видано помилково;
- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наведений у вищенаведеній правовій нормі перелік підстав є вичерпним, а тому невідповідність наказу суду вимогам, що ставляться до виконавчого документа не є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи вищезазначене заяву ТзОВ "Інформаційно-консультаційний центр розвитку підприємництва у Печерському районі" про визнання наказу Господарського суду Львівської області від 30.10.2013 р. у справі № 914/1659/13 таким, що не підлягає виконанню суд також відхиляє.
З огляду на зазначене вище та керуючись ст.ст. 86, 1212 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Замінити неналежного суб'єкта оскарження - Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (м. Київ) на належного - Державну виконавчу службу України (м. Київ).
2. Скаргу ТзОВ «Інформаційно-кунсультаційний центр розвитку підприємства у Печерському районі» б/н від 24.04.2014 р. на дії органів державної виконавчої служби та заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню відхилити повністю.
Суддя Ділай У.І.