16 червня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,
суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,
з участю ОСОБА_1 та його представника,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 на рішення Дубенського міськрайонного суду від 28 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно і його поділ та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя і визнання права особистої приватної власності,
2 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно і його поділ. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що з лютого 1997 року він перебував з відповідачкою у фактичних шлюбних відносинах, а з 2 лютого 2002 року по 19 червня 2012 року - в зареєстрованому шлюбі. Просив поділити майно, набуте сторонами за час спільного проживання, а саме:
- житловий будинок АДРЕСА_1 у м. Дубному Рівненської області та земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,0679 га;
- приміщення цілісного майнового комплексу на АДРЕСА_2, у м. Дубному, що складається з адмінбудівлі, майстерні та складських приміщень, а також земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,07669 га;
- автомобілі «Рено Трафік», 2006 року випуску, і «Пежо Боксер», 2000 року випуску.
Відповідачка ОСОБА_2 у зустрічних вимогах до ОСОБА_1 просила:
- виключити зі складу спільного сумісного майна подружжя автомобіль «Пежо Боксер», 2000 року випуску, власником якого є ОСОБА_4; житловий будинок АДРЕСА_1 у м. Дубному та земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,0679 га; приміщення цілісного майнового комплексу на АДРЕСА_2, у м. Дубному, що складається з адмінбудівлі, майстерні та складських приміщень, а також земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,07669 га; автомобіль «Рено Трафік», 2006 року випуску, визнавши їх усіх її особистою власністю;
- включити до складу спільного сумісного майна подружжя земельну ділянку площею 0,06 га на АДРЕСА_3, у м. Дубному та визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_3, у м. Дубному;
- визнати право власності на ? частину трьох автомобілів, які зареєстровані за ОСОБА_1 у Словацькій республіці.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 28 квітня 2014 року позовні вимоги сторін задоволено частково:
ОСОБА_1 виділено у власність житловий будинок АДРЕСА_1 у м. Дубному загальною площею 309,4 кв. м вартістю 991 245 грн. та земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,0679 га вартістю 25437,19 грн.;
ОСОБА_2 виділено житловий будинок загальною площею 307,3 кв. м вартістю 697475 та земельну ділянку площею 0,06 га вартістю 36600 грн. на АДРЕСА_3, у м. Дубному; автомобіль «Рено Трафік», 2006 року випуску, р.н. НОМЕР_1, вартістю 66850 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 74453,59 грн. грошової компенсації різниці виділених часток.
Як убачається з мотивувальної та резолютивної частин оскаржуваного рішення, майновий комплекс на АДРЕСА_2, у м. Дубному, що складається з адмінбудівлі, майстерні та складських приміщень, а також земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,07669 га визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 Автомобіль «Пежо Боксер», 2000 року випуску, р.н. НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_4, судом першої інстанції фактично виключено зі складу спільного сумісного майна подружжя.
Вирішено питання про судові витрати.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 посилався на те, що місцевий суд безпідставно виділив ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 в м. Дубному та земельну ділянку, на якій він розташований, оскільки це майно є особистою власністю ОСОБА_2, а не спільною власністю подружжя. При цьому суд не врахував, що ОСОБА_1 не має права займатися підприємницькою діяльністю та проігнорував інтереси чотирьох неповнолітніх дітей, які проживають разом із ОСОБА_2
Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано не виключив зі складу спільного сумісного майна подружжя автомобіль «Рено Трафік», 2006 року випуску, р.н. НОМЕР_1, який є особистою ОСОБА_2, а також не включив до складу спільного сумісного майна три автомобілі, які зареєстровані за ОСОБА_1 у Словацькій республіці.
Рішення Конституційного Суду України у справі № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року стосується лише приватних підприємств і на статус приватного підприємця не поширюється.
Покликаючись на ці обставини, представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 рішення місцевого суду в частині виділення ОСОБА_1 у власність житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Дубному та земельної ділянки за цією ж адресою вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його у цій частині скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 у повному обсязі.
В іншій частині рішення місцевого суду сторонами в апеляційному порядку не оскаржено.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 60 СК України та аналогічних норм КпШС України, який був чинним до 1 січня 2004 року, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2 лютого 2002 року по день набрання рішенням Дубенського міськрайонного суду від 19 червня 2012 року законної сили (а. с. 6-8).
Земельна ділянка на АДРЕСА_1, у м. Дубному площею 0,0679 га сторонами була придбана у 2008 році, а незакінчений та не зданий до цього часу в експлуатацію житловий будинок за цією ж адресою ними будувався в період шлюбу (а. с. 9-20).
За таких обставин місцевий суд прийшов до цілком обґрунтованого висновку про те, що це майно становить спільну сумісну власність сторін у справі як подружжя.
Поділ спільного сумісного майна подружжя у даній справі судом проведений з урахуванням правил ст.ст. 69-71 СК України.
Статтею 10 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_2 не подано суду доказів, які б підтверджували обґрунтованість її доводів про те, що недобудований житловий будинок АДРЕСА_1 в м. Дубному та земельна ділянка, на якій він розташований, а також автомобіль «Рено Трафік», 2006 року випуску, який був придбаний сторонами у період шлюбу у 2008 році (а. с. 97), є її особистою, а не спільною сумісною власністю подружжя.
Тимчасова (на даний момент) відсутність у ОСОБА_1 права займатися підприємницькою діяльністю не є перешкодою для вирішення судом спору сторін про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Збільшення частки майна дружини, якщо з нею проживають діти, при вирішенні спору про поділ майна подружжя є правом, а не обов'язком суду. Відповідно до ст.ст. 180, 181 СК України ОСОБА_1 як батько зобов'язаний утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття на підставі домовленості з ОСОБА_2 або ж відповідно до рішення суду про стягнення аліментів.
Згідно з ч. 1 ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.
З урахуванням наведеного твердження представника ОСОБА_2 у поданій апеляційній скарзі про безпідставне невключення судом першої інстанції до складу спільного сумісного майна трьох автомобілів, які зареєстровані за ОСОБА_1 у Словацькій республіці, на увагу не заслуговують.
Як уже було зазначено вище, з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка на АДРЕСА_1, у м. Дубному площею 0,0679 га була придбана сторонами у 2008 році, а незакінчений та не зданий по даний час в експлуатацію житловий будинок за цією ж адресою будувався ними в період шлюбу. Тому за таких обставин місцевий суд прийшов до правильного висновку про те, що це майно становить спільну сумісну власність сторін. У зв'язку з цим доводи апелянта про те, що зазначене майно становить особисту власність ОСОБА_2 на увагу не заслуговують.
В решті рішення місцевого суду сторонами в апеляційному порядку не оскаржено.
У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає, що місцевий суд ухвалив рішення у даній справі з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому підстав для його скасування та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, немає.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дубенського міськрайонного суду від 28 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: