Справа № 2-1071/11 Головуючий у І інстанції Кравченко М.В.
Провадження № 22-ц/780/1581/14 Доповідач у 2 інстанції Волохов
Категорія 44 12.06.2014
Іменем України
12 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Волохова Л.А.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,
при секретарі Микитенко Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, усунення перешкод у користуванні будинковолодінням та земельною ділянкою, відшкодування шкоди, -
У червні 2011 року ОСОБА_4, ОСОБА_2 звернулись до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3 про поділ житлового будинку та земельної ділянки, співвласниками яких є сторони, посилаючись на те, що вони не можуть досягнути згоди щодо порядку користування спільним будинком та прилеглою ділянкою.
З урахуванням уточнень позовних вимог, позивачі просили визначити частки в спільному частковому майні - житловому будинку і господарсько-побутових будівлях по АДРЕСА_1 Обухівського району Київської області, поділити даний житловий будинок загальною площею 62,9 кв.м і господарсько-побутові будівлі між сторонами, а сааме 1\2 частину двом позивачам та 1\2 частину відповідачеві, поділити земельну ділянку загальною площею 0,2972 га, розташовану за вищевказаною адресою між сторонами, а саме 1\2 частину двом позивачам та 1\2 частину відповідачеві, усунути перешкоди в здійсненні позивачами права власності даним будинковолодінням і користуванні земельною ділянкою, які чиняться відповідачем, стягнути з відповідача заподіяну моральну шкоду на користь ОСОБА_4.у розмірі 10 000 грн., на користь ОСОБА_2 10 000 грн.
Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 грудня 2013 року в задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги з підстав неправильного застосування судом норм процесуального права, а також з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.
Відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджанням своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Відповідно до вимог ч. 2, 5 ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства і не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
З матеріалів справи вбачається, що кожен із позивачів внаслідок спадкування став власником 1/4 частини спірного житлового будинку АДРЕСА_1 Обухівського району Київської області, інша половина будинку належить відповідачу.
Згідно ч.2 ст.1299 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що на прилеглу земельну ділянку до вищевказаного будинку правовстановлюючі документи не виготовлялися.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Зі змісту рішення виконкому від 24.12.2008 року за № 5/7, заявою відповідача від 23.12.2008 року, вбачається, що ОСОБА_4 не наданого відповідного дозволу на узаконення ? частини самовільно перебудованого спірного будинку, в зв'язку з неправомірністю дій останнього.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції вірно встановивши характер спірних правовідносин, прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачі не набули у встановленому законом порядку право власності чи право користування на спірну земельну ділянку, тому суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що підстави, на які посилаються останні, для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відсутні, оскільки їх права відповідачем не порушені.
У відповідності до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача на свою користь моральної шкоди, то відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
При цьому, моральна шкода полягає в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Враховуючи, що не було встановлено судом та не було доведено позивачами обґрунтованість заявлених позовних вимог про поділ майна, усунення перешкод у користуванні будинковолодінням та земельною ділянкою у спосіб, зазначений у позовній заяві, колегія суддів погоджується, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог і в частині відшкодування моральної шкоди.
Згідно вимог ст. 58, ч. 2 ст. 59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В силу вищезазначених норм законодавства, позивачі не підтвердили належними та допустимими доказами факт порушення їх прав та законних інтересів зі сторони відповідача, а тому з цих підстав суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції про відмову у задоволені заявлених позовних вимог залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: